Вшанувати полеглих воїнів прийшли рідні, друзі та односельці Віктор Гайдук призваний до лав ЗСУ влітку минулого року. Служив у 128 ОГШБ, мав позивний «Тір». Загинув 17 січня 2024 року під час виконання бойового завдання у Запорізькій області, інформують "Вікна" з посиланням на сайт oper-info.if.ua.
«Він є моя гордість! Був, є і буде. І він не тільки мій син, він син України і народу України. Віддав життя за нас, за всіх, за Україну. Він загинув не просто, а за Україну, за нас, за народ», — каже батько загиблого Віктора Гайдука Василь Гайдук.
Молодший сержант Юрій Гаврилюк з початку 2015 року проходив військову службу у складі 80-ї окремої аеромобільної бригади. А згодом продовжив служити у коломийській "десятці". Загинув 19 листопада 2017 року у Запоріжжі. Воїну було лише 26.
«Він потрапив в 2015 році, був мобілізований. Він ішов і не боявся, він не ховався, він казав: «Це мій обов’язок. Я чоловік, і я повинен іти захистити свою Батьківщину, свою землю, Вас. Щоби той ворог не зайшов на наші землі і щоби жили спокійно, і люди були вільними», — розповідає мати загиблого Героя Юрія Гаврилюка Марія Гаврилюк.
Микола Лукань ще у 90-х обрав свій шлях. У 2003-му закінчив Львівський військовий інститут (зараз Національна академія сухопутних військ ім. Сагайдачного). Ніс службу у Тисменицько-Тлумацькому військкоматі. Майор Збройних сил України Микола Лукань брав участь в АТО у Донецькій та Луганських областях. Загинув 12 травня 2017 року.
«Це нема слів. Серце тріпоче, не маю слів. Будуть згадувати, будуть проходити молодь села і будуть звертати увагу на це. Він був спокійний, відповідальний по житті. В інституті вчився у Львівській політехніці, закінчив воєнну кафедру імені Сагайдачного. До роботи був відповідальний», — згадує мати загиблого Героя Миколи Луканя Ганна Лукань.
Він завжди був її ангелом-охоронцем — так каже Світлана про полеглого брата Руслана Кожушного. Попри різницю у віці в 10 років, вони були дуже дружніми. Руслан відмалечку оберігав сестру, тому від початку російської агресії прийняв рішення піти добровольцем замість батька його улюблених племінників. Щоби зберегти повноцінну сім’ю рідної сестри.
«Звичайно, пишаюся ним, тому що таких мало. Таких мало, як він. Він завжди, що би мене не боліло, що би зі мною не було, він молився наді мною і казав, що зараз цей біль забере. Він пішов добровольцем. Бо спочатку прийшли повістки моєму чоловікові. А в нас було двоє діток. Я дуже не хотіла, щоби він ішов, і він якимось чином каже: «Іду я, якщо ніхто не хоче. І він пішов добровольцем насамперед», — розповідає сестра загиблого Героя Руслана Кожушного Світлана Кожушна.
