Я дуже люблю свою роботу. Документи ніколи мені не набридають, зізнається Наталія Урда Про життєвий та професійний шлях, стосунки з підлеглими, домашні клопоти та жіночі мрії Наталія Урда розповіла у розмові з «Вікнами».
«З 2008 року, коли я почала свою приватну підприємницьку діяльність, то співпрацювала з львівськими підприємцями. Уже четвертий рік вони вирощують і відправляють на експорт равликів. В основному в наших «паперах» — торгівля, сфера харчування, СТО. Виробництва, що є основою економіки, трапляються дуже рідко. Зокрема, ведемо меблевих виробників та плити ДВП. Війна, звісно, вплинула на підприємців, багато виїхало тимчасово, а багато і на постійно, адже діти адаптувались в Німеччині, США, Польщі чи Великобританії. Минулого року закрилось сорок підприємців, з якими я працювала, але натомість прийшла така сама кількість».
Співрозмовниця розповідає, що почала працювати з 17 років. Була продавцем, що дало знання щодо приймання товару, ревізії тощо. Вісім років багато вчилась самостійно і набиралась досвіду. Коли пішла в декрет, то паралельно заочно вступила в технікум на бухгалтерський факультет. Каже, саме цю спеціальність їй підказав брат. Але їй вона дуже «зайшла».
«Я дуже люблю свою роботу. Документи ніколи мені не набридають. У січні в бухгалтерів немає ніяких свят, тому що треба закрити рік, звести весь баланс і подати правильно звітності. Тоді доводиться працювати по 12-14 годин. Хоч і втомлена, але далі виконую свою роботу. Папери — це моє життя».
Перша робота Наталії Михайлівни була в торговій фірмі головним бухгалтером. Вони з жінкою-керівником були однакового віку — 25 років. Разом пройшли багато перевірок.
«Я дуже задоволена, бо Тетяна була прекрасною людиною, вона мене спонукала до вдосконалення. Вона у дев’яності мала добру хватку. Що стосується мене, то навчалася практично самостійно, дуже багато читала. Виписувала на свою зарплату багато професійної літератури. Наприклад, щось зроблю, а потім читаю в пресі й розумію, що виконала неправильно. Бувало, що переробляла і рік в документах. Тоді без комп’ютера, все на папері. Там, де помилка вирізала квадратики, заклеювала їх і писала ручкою цифру. Одного разу прийшов брат до мене додому, а кругом все розкладено паперами й не сходився баланс на десять копійок. Він питає: «Ти скільки уже витратила часу на пошуки? Я тобі дам тих десять копійок». А я уже другий день мордувалась, в результаті — потім знайшла. Бухгалтерія — це там, де має бути все чітко і точно».
Після гуртової торгівлі працювала у будівельній організації з, за словами Наталії Урди, інтелігентним, чесним та порядним керівником. Навіть в 90-ті на фірмі була легальна зарплата, без конвертів. Це було виробництво, покриття дахів, доріг. Крім того, ще брала на дім підробітки: бухгалтерію фірми та кафе. В останньому — кухар вмів скласти калькуляцію, якому навчав і Наталію. Так до підприємницької діяльності 20 років була на посаді головного бухгалтера.
«Починала з п’яти підприємців, вийняла офіс оренда, якого була 700 гривень, а від них за послуги отримувала 500. То я майже два роки зі своєї зарплати на основній роботі доплачувала ці двісті гривень. Я вже хотіла закривати підприємницьку діяльність, бо не було сили працювати у збиток, про рекламу своїх послуг тим паче не йшлося. Через два роки я переїхала в інший офіс і якось все зрушилось з місця. Спочатку було десять, потім — двадцять підприємців, а тоді я прийняла першого працівника на роботу».
Зараз Наталія Урда бере на мінімальну зарплату молодих випускниць, але вчить їх на практиці та в перспективі підіймає оплату. Каже, що треба любити папери, відчувати та завжди не переставати вчитися.
«Бухгалтер не може мати розумового застою, бо зміни у законодавстві постійно. Ти тільки звикаєш до одного, осілося, помилок немає, а тут — перевернуть все з ніг на голову і починаєш наново вчитися. Помічником для мене є бухгалтерська преса, роз’яснення, інтерв’ю, з яких роблю свої висновки, в колективі також обговорюємо новинки. У будівельній фірмі, де я працювала було 50 найманих працівників, тут — четверо. Я люблю постійність в людях, хоч з підприємцями інколи не сходимось, але це життя».
У фірмі Наталії Урди працює і її дочка Христина, проте різниці з іншими працівниками підприємець не робить. Каже: донькою вона є вдома, а тут — бухгалтер.
«Єдиний для неї був попуск — це не проходила співбесіду, — сміється співрозмовниця. — Вона закінчила університет, не пов’язаний із цифрами, а мені потрібно було на пів ставки кадровика. І я їй запропонувала йти до мене працювати, або ж шукати іншу роботу. Спочатку Христина казала, що в неї канікули. Але я пояснила, якщо не працюватиме, то не матиме грошей на особисті витрати, за їжу та квартиру — я ще платитиму. Зараз вона — хороший кваліфікований працівник, який зі мною понад десять років, і на роботі ми спілкуємось, дотримуючись субординації. Був період, коли працівниці пів року не знали, що Христина моя донька. Я вважаю, що в колективі всі рівні».
Христина є більше творчою особистістю, пояснює Наталія. Звісно, часу на виховання доньки не вистачало, бо потрібно було забезпечувати сім’ю: були батьки пенсіонери та бабуся, але саме вони допомагали. Сама жінка щовечора після роботи старалася хоча б годину погуляти з малечею та поговорити про все на світі.
В кожному віці своєї доньки чогось вчилась і від неї. Коли сама навчалась в університеті (за плечима на той час мала 10 років стажу головного бухгалтера. — Авт.), все одно черпала щось нове. Тому тримісячні бухгалтерські курси не сприймає серйозно.
«Основи бухгалтерії всюди однакові. Бухгалтерія — це дебет-кредит. Якщо ти все правильно розумієш, то по рахунках має будь-яка сума пройти. Хіба за три місяці навчать заносити дані в Exel-табличку, а вона самостійно порахує. Я від своїх працівників вимагаю основи дебету-кредиту, звідки, чого це пройшло. Я досконало це знаю і хочу, щоб так було у них. Колектив має бути професійним і виконувати роботу не для того, щоб щось довести мені, а робити її чесно, порядно, детально. Всі помиляються, бо є фактор втомленості, особисті проблеми, але помилки завжди можна виправити. Це тільки папір, який можна передрукувати».
Наталія Урда, хоч не має військового сина чи чоловіка, боляче сприймає смерті, особливо молодих хлопців. Свої донати не озвучує, але робить їх регулярно.
«Моя донька Христина займається в «Союзі українок» волонтерством з 2014 року. Був період по три місяці у 2014 та 2022 роках, коли її тут заміняли колеги, а вона з раннього ранку та пізньої ночі допомагала хлопцям, переселенцям... Моя сторона більше фінансова. Я часто закриваю збори, і те, що йде вище моєї зарплати, також стараюся на них спрямовувати. Тільки два авто для 80 десантно-штурмової бригади були куплені мною. Хочу справедливості та щоб наша країна стала дуже багатою, порядною — в цьому бачу її потенціал».
Поза кабінетом з паперами жінка щоранку присвячує до двох годин часу на кухні. Вона встигає спекти щось смачненьке на сніданок: яблучний пиріг, мафіни чи лимонний тарт, готує обід та вечерю. Старається уже три роки робити корисну та збалансовану їжу. Паралельно варить їжу і для своїх двох собак. А на вихідних відправляється на дачу, яку отримала в спадок від батьків.
«Я саджу та обробляю картоплю, помідори, зелень, полуницю. Це мій відпочинок головою. Також в неділю стараємось виїхати на озеро, лісок, садок — з песиками погуляти. З 2022 року у мене не було відпустки, ми тільки раз виїхали з дочкою за кордон, бо в нас час не збігається. А попередньо раз у рік на 14 днів їздили на море. Мрію дати своїм дівчатам такі зарплати та соціальний пакет, як на підприємстві «Ґудвеллі Україна». Щоб частіше, ніж раз в рік, кудись поїхати колективом. Бо наші послуги за доступною ціною для клієнтів, та й бізнес зараз виживає. Мрію стати бабусею і, як багато роботи, — піти на пенсію. Але двадцять років тому також так хотіла», — сміється.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
