Волошинюки на полонині господарюють уже дев’ятий сезон. Фото: Роман Клим Журналіст Роман Клим побував на полонині Буков’єн і написав у соцмережі про те, як тут господарює родина Волошинюків, інформують "Вікна".
Першими на полонині гостей зустріли два хлопчики, Ромчик і Михайлик. Це онуки господарів полонини від сина Івана і невістки Валентини.
"Дідо й баба — там!", — одномоментно вигукнули хлопчаки і наввипередки побігли у невелику стайню, де якраз тривав процес доїння корів.
10-річний Ромчик на порозі будови похизувався мрією:
"А ви знаєте, мені, якщо я буду допомагати на полонині, мама з татом куплять мотоцикл!".
Металеві відра швидко наповнював білий шум. Іван, Марія та їхня дочка Марія були зайняті процесом доїння і спочатку навіть не помітили гостей.
"Це наша родинно-сімейна полонина, якщо хочете — бізнес, з якого ми живемо і який дуже любимо, — розпочинає розмову пан Іван, намагаючись перекричати великих ґайд Байка і Барні, ідилію ранкового релаксу яких поминтрожив незнайомець. — Тут ми господарюємо вже дев’ятий сезон. Випасаємо небагато худоби, переважно свою. Цього року ми вийшли у полонину 25 травня".
На запитання, куди збувають молочну продукцію, Волошинюки зізналися, що майже всі полонинські делікатеси розкуповують численні туристи. А переконатись в асортименті можна у дегустаційній крамниці в гуцульському стилі, що збудована поруч зі стаєю. На полицях і в морозильній вітрині — усілякі вироби з молока.
"У нас є різні види будзу, — долучається до розмови дочка Волошинюків, Марія. — Копчені: класичний, вистояний, з прованськими травами, з волоським горіхом. Також є звичайні будзи з часником, травами і перцем, пажитником, вурда двох видів – проста і з чорницями, бринза — проста і вистояна. І авторський делікатес «гуцулуні» на кшталт відомого всім сиру сулугуні".
Іван підклав дровець у ватру під берфелою. Білий дим вмить наповнив стаю і змусив очі маневрувати від смолянистого запаху. Відро за відром — і масивний казан поволі наповнювався молоком через цідило зі смерекових гілочок. Дружина Марія тим часом побігла в іншу кімнату збирати у поливану каструлю сметану.
"Ади, отак кожен день, — додає Іван. — Потрібно рано встати, подоїти, ще й встигнути купу побіжних справ зробити... Але то наша улюблена справа і задоволення. Одне непокоїть і бісить, що нема кому ґаздувати. Гляньте: у Буков’єні колись було кільканадцять хат, а тепер... Стариня повивмирала, молодь кудись «вивітрилася». А зайди верхи наші риють і забудовують, перетворюючи унікальний ландшафт у бог зна що".
Ще два-три тижні — і ватра на Буков’єні згасне до наступної весни. І Волошинюки знову прийдуть сюди, щоби вдесяте розвеселити полонину, і розпочати новий сезон літування. І точно прилетять під стріху дегустаційної зали ластівки, які віднедавна облюбували її.
"Господи, поможи цим людям і додай сил, аби дідівське ремесло ніколи не згасло", — просить Роман Клим.
