Зараз у «Чарівниці» працює семеро перукарок, хоч до повномасштабної війни було вдвічі більше Cоціальна працівниця Ольга Здерська чекає у «Чарівниці» зі своєю підопічною Розалією Боднарчук. Далі перукарка Руслана 25 хвилин чаклує над головою клієнтки. Тим часом у приміщенні кипить робота і в інших майстринь. Розповідають, що тут завжди, як у вулику. Тому коли пропонують їм послуги реклами — відмовляються, бо вважають, зо за сорок років їх уже добре знають не тільки в Калуші.
В сусідньому кріслі сушать голову колишній калуській вчительці Оксані Бойчук. Жінка тепер проживає в столиці, але коли тільки приїжджає до рідного міста, то зразу приходить до улюблених майстринь.
«З моїм волоссям ніхто не може дати раду, крім цих дівчат. Це вже перевірено багатьма перукарнями Калуша та столиці. Тут, якщо Тетяна зайнята, то є Світлана або ще інші працівниці. Свої руки та волосся довіряю тільки їм. Сюди приходжу від 1984 року, коли вони ще називалися «Журавлик». Тут робила зачіски на всі важливі дати: випускний, весілля тощо. У мене десять похресників, тому коли їх видавала у сімейне життя — зачіски робили «журавлики-чарівниці». Дівчата ніколи не відмовляли й рано-вранці, і ввечері. У цих стінах відчуваю свій другий рідний дім. Завжди виходжу молодшою, щасливою та позитивно налаштованою. Одного разу привела свою ученицю із багатодітної сім’ї. Дівчата зробили порядок з її довгими косами, що важко розчісувались і навіть не взяли у мене грошей. Щиро вдячна їм за людяність, турботу та доброту».
Ольга Здерська працює соціальною працівницею двадцять років. Каже, на роботу потрапила тимчасово, але не шкодує, що залишилась. Зараз має десятьох підопічних. Жінка бачить свою користь у спілкуванні, побутовій допомозі та соціальній підтримці. Коли бачить, що в людини після зустрічі горять очі, то і сама відчуває захват від своєї роботи.
«Перукарські послуги — це одна з найпопулярніших соціальних послуг у нашому територіальному центрі. В нас більше на обліку жінок і вони хочуть виглядати охайно та доглянуто. Багато з них не можуть дозволити собі візит до перукарні, бо їхні доходи мінімальні. Тому звертаємося до «Чарівниці». Ми їм дуже вдячні, що в такий нелегкий час можуть ощасливити наших людей. Коли людина підстрижена та поспілкується з майстром, то підіймається в неї й настрій, і впевненість».
За словами працівниці терцентру, до війни таких закладів було декілька, а зараз через скруту залишився один, де перукарі надають послуги безплатно. Минулого року так стриглися троє підопічних Ольги Здерської, у 2024 — поки що двоє. Дехто сам ходить у перукарню, де стрижуть за пів ціни, а тих, хто не може вийти з дому, працівниці підрівнюють.
«Також у мене є така підопічна, років п’ятдесяти, яка через хворобу на інвалідному візку, проте у неї є кумир Богдан Сташків, і ми разом (соцпрацівниця як супровід. — Авт.) відвідуємо його концерти. Тому вона завжди до них готується, робить стрижку, зачіску, вибирає одяг. Це її вихід у люди, тому старається мати гарний вигляд та настрій».
Поки «Вікна» розмовляють із відвідувачами та перукарями, Розалія Боднарчук уже милується своїм виглядом в дзеркалі. Жінка пише поезію, тож дарує своїй майстрині свою збірку. П’ятого жовтня поетесі виповниться 82 роки, тож стрижка у неї вже готова.
«Результат, звісно, сподобався. Назва перукарні «Чарівниця» відповідає дійсності. Руки майстрині пані Руслани зробили таку красу, яка сидить перед вами. Напевно, літ двадцять вона мені повернула назад. Також приємно, що мене тут пам’ятають, хоча я, мабуть, з два десятки років не приходила. Тепер буду виправлятися. Тим більше тут, на проспекті, людно. Можливо, собі якогось залицяльника знайду», — жартує Розалія Семенівна.
За словами Розалії Боднарчук, самотність дається взнаки, але не втрачає оптимізму.
«У мене з емоціями, зокрема, почуттям гумору, все нормально. Хоча самотність дається взнаки, тому інколи посмішка крізь сльози. Але я не втрачаю надії та ентузіазму. Не опускаюся, люблю одягнутися, стараюсь скромно, але охайно і чисто виглядати. Також мене щосереди підбадьорює моя помічниця Ольга Василівна, з якою і посваритись можу. Бо без сварки скучно. Дякую, що і вона мене сприймає такою уже шістнадцять років. Щира подяка керівникам міського управління соціального захисту, які дбають про таких людей та дарують тепло своєї душі».
На завершення спілкуємось з директоркою перукарні Тетяною Коневич. Жінка сміється, що працюють тут більше, ніж живуть деякі люди. Сама у сфері ножиць та гребінця — уже 35 років.
«Людей, які до нас приходять обслуговуватися безплатно, ми просто зобов’язані прийняти. Коли я та мої колеги прийшли молоденькими на роботу, то вони нам довіряли свої голови. Так ми набувались досвідом та розвивали свій талант. Зараз приходять їхні діти, онуки, які уже приводять своїх дітей».
Зараз у «Чарівниці» працює семеро перукарок, хоч до повномасштабної війни було вдвічі більше. Проте в колективі немає конкуренції чи поділу роботи. Ніколи й не траплялось відмов щодо безплатної стрижки, які роблять уже понад шість років.
«Якщо людину, яка не в настрої, не може вилікувати лікар, то її може вилікувати перукар. Ми часто є психологи: спілкуємося та даємо поради клієнткам. Був у мене випадок, коли жінці не дуже сподобався результат, але вона через кілька днів прийшла перепрошувати. Сказала, що її засипали компліментами як вдома, так і на роботі. Відтоді вона приходить до мене постійно — це уже вимірюється роками. У перед день нашого професійного свята (13 вересня — день перукаря. — Авт.) хочу привітати всіх колег і побажати вдячних, багатих та позитивних відвідувачів, яким ви підійматимете настрій та самооцінку і вони, відповідно, віддячать тим самим».
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
