Інколи репетиції проходять і чотири рази в тиждень Про це «Вікнам» розповіла директорка Народного дому села та за сумісництвом керівниця театру Надія Пукіш.
Двадцять учасників, з них дев’ять дівчат і жінок та дванадцять — чоловіків, візьмуть участь у дійстві. Наймолодша — дев’ятикласниця Євгенія Скалецька, найстарший — 49-річний військовий Руслан Булавинець.
«Акторство — то щось для мене нове, але цікаве. Правда, важко дається вивчення тексту. Колись, пам’ятаю, у школі у класі сьомому-восьмому я мав співати, але в останній момент засоромився і втік. Довелось мене замінити двом дівчатам. Сподіваюсь, цього разу так не буде», — сміється ветеран бойових дій Руслан Булавинець.
Чоловік нещодавно за станом здоров’я отримав інвалідність і звільнився зі служби. Став на захист України у перші дні повномасштабного вторгнення разом з уже загиблими голинянами Юрієм Олексюком та Василем Олійником. За цей час боронили Запорізький напрямок: Гуляйполе, Червоне, Малинівку.
«Який з мене актор?! Але приємно, що односельці та директорка Народного дому покликали. Я пробую щось нове й отримую задоволення, хоча навіть ця роль нагадує пережиті події».
Як пояснює режисерка вистави Надія Пукіш, хотілося якомога більше захисників залучити у виставі, адже вони, як ніхто, розуміють, як передати пережите.
«Проте, розумію, що вони зараз вони корисніші на фронті, адже і мій чоловік там. Також серед акторів є дружина героя Ярослава Завадецького — Надія та дочка загиблого Юрія Олексюка — Богдана. У нашому показі ми поєднуємо зболену Україну за часів січових стрільців, УПА, Небесної сотні, Іловайського котла. Багато буде використано віршів сучасних поетів».
За її словами, це буде третя вистава голинян з початку цього року. Спочатку були про Йосафата та Хресна Дорога вулицями села. Щодо підготовки нової, то все відбувається у скорочені терміни — до місяця часу, інколи репетиції проходять і чотири рази в тиждень. Сам захід триватиме півтори години.
«Половина акторів, в тому числі церковні дяк, паламар, представники церковного братства, хору та релігійних спільнот — це ті, що брали участь в Хресній Дорозі. Решту — нові. Проте стараюся їх відкрити з інших сторін. Багато з них буде танцювати, співати, тобто виконувати те, що не притаманно у повсякденному житті. На початку репетицій часто чую: «Ми це не зможемо, не вміємо», але стараюся їх підбадьорювати, бо вірю в талант. Вдячна священникам та старшому брату Івану Мазурику, що завжди підтримують мої ідеї, а також сільській бібліотеці. Її завідувачка Світлана Сокульська допомагає нам із пошиттям костюмів. Звісно, втішно, що є люди, котрі погоджуються взяти участь у таких експериментах, і ті, що їх «споживають». Бо без попиту не було б пропозиції. Тому запрошуємо охочих оцінити нашу роботу, у неділю, 29 вересня».
У перспективі у селі планують зробити голинський Вертеп та Меланку.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
