Найбільше за своїм собакою сумував Ромчик, каже, що часто бачив його уві сні. Фото: Укрінформ Від початку війни в Івано-Франківській області прийняли більше 150 тисяч переселенців. Найбільше людей їхало на початку повномасштабного вторгнення. Людям доводилося жити у школах, лікарнях та дитсадках, а місцевій владі — шукати приміщення та кошти, аби облаштувати для співвітчизників гідний прихисток. Тоді у селі Мостище, що біля Калуша, вирішили віддати на ці потреби будівлю старої школи, яка вже кілька років стояла пусткою. Місцевих учнів на навчання до Калуша вправно возить шкільний автобус. Допомогти облаштувати сільську будівлю зголосився благодійний фонд MoveUkraine. Найбільшу пожертву для доброї справи тоді скерував підприємець Ян Лундін зі Швеції. Так у Калуській громаді з’явився «Дім Лундіна», який уже третій рік поспіль приймає переселенців. А зовсім недавно сюди евакуювали і чотирилапого Джека, який вижив під час російських обстрілів Харківщини, пише "Укрінформ".
«Та як можна було не дозволити поселити сюди Джека? Він вижив у вогні, приїхав скаліченим та пошрамованим. Люди і тварини пропадають на цій війні, а він таки знайшовся», — говорить комендантка «Дому Лундіна»Оксана Піскорська, яка проводить нас у невеличкий садок біля прихистку, де й поселили нового мешканця.
Джек зустрічає чужих насторожено, гавкає, але невпинно радіє своїм — Ромчику та його мамі Юлі, які з нами підходять до собаки. Вони пояснюють, що Джека поки тримають на прив’язі, щоб він звик до нового дому. Та й господарі хочуть вберегти від свого бешкетника усіляку городину та квіти, які посадили тут мешканці прихистку. Тому Джека випускають побігати трішки далі, на полі, що колись слугувало шкільним стадіоном. Але така прогулянка для чотирилапого може бути лише після того, як у Ромчика закінчаться уроки. Він навчається в четвертому класі однієї із Харківських шкіл онлайн.
«Знаєте, Джек — незвичайний собака. У нашому селі жодний пес так не відчував війну. За місяць до того, як почали наступати росіяни, Джек постійно вив у бік Бєлгорода, наче хотів нам щось пояснити», — розповідає Ромчик.
«Так, і вода в нього була, і їжа, а він постійно на будці виє та лає у бік Бєлгорода. А ще — дивиться в очі, хвостом махає… Наче хоче щось сказати. Певно, так передчував війну, бо за день до наступу окупантів усе це припинилось», — пригадуєЮлія Дядченко.
Тоді вони жили у власному домі, що у селищі Прудянка, на Харківщині. Коли почалось повномасштабне вторгнення, Прудянку постійно обстрілювали. В один із таких обстрілів родина залишилася без дому.
«Коли прилетіло до нас у подвір’я, ми ховались із сином та сестрою в погребі. Був сильний вибух. Ми ледь встигли заскочити у сховок… Я вже там почула, як хата валиться. Вийшли — ні даху, ні вікон, ні огорожі. На другий день батько Ромчика вивіз нас у Харків. Сусідів, які ще залишались, ми попросили приглянути за Джеком. У нас для нього були припаси круп та м’яса», — розповідає Юля.
«Джек тоді через вибух зірвався і втік із подвір’я. Я виглядав його на всіх вулицях, у полі, але його не було», — каже Ромчик.
Це йому батько шість років тому подарував маленьке щеня, яке купив на ринку. Спочатку всі думали, що це лабрадор світлого забарвлення, але виявилося, що Джек — дворової породи, дуже доброї і веселої вдачі. Майже 4 роки Ромчик і Джек були нерозлучні. Все змінила війна.
Вже у Харкові Юля і Ромчик довідалися від сусідів, що через кілька днів їхню вулицю у Прудянці повністю знищили російські КАБи, а доля Джека залишилась невідомою.
«Навпроти у сусідів вигоріла хата, через дім — теж усе зруйнували. Загалом, близько восьми будинків було знищено російськими снарядами. Тоді вся вулиця наша виїхала», — розповідає Юля.
Пізніше стане відомо, що у Прудянці російські війська вщент знищили понад 800 житлових будинків.
Найбільше за своїм собакою сумував Ромчик. Каже, часто бачив його уві сні. А ще спав з іграшковим псом, який Юля знайшла серед гуманітарки і взяла лише тому, що він нагадував їм Джека. Вони з Ромчиком постійно стежили за новинами про врятованих тварин у соцмережах. Сподівались, що їхній собака вижив, і одного разу таки впізнали згубу. Одна із волонтерських спільнот повідомила, що собаку та кішку вдалося евакуювати зі згорілого села на Харківщині.
«Я одразу подзвонила волонтерам і підтвердила, що це наш Джек. Мені показали відео. Він уже тоді був зі шрамами та скаліченим вухом, але, почувши мій голос по вайберу, почав махати хвостом, перевертатись на спину, радіти і скакати, як раніше. Його неможливо сплутати з іншими… Думаю, він знаходився десь поряд із нашим будинком, далеко не відходив. Може, ховався у розбитій хаті», — припускає Юля.
Тоді одразу забрати до себе Джека Юля не змогла. Вони з Ромчиком жили в дитсадку Калуша, де місця було обмаль та й усе — тимчасове. Після цього їм доводилось змінювати прихистки і лише сподіватись на зустріч із Джеком.
Наступний дзвінок від волонтерів Юля отримала через кілька місяців. Жінці повідомили, що через постійні прильоти притулок для тварин зруйновано, врятованих собак та кішок треба негайно евакуювати. Юля з Ромчиком, які вже тоді отримали кімнатку в «Домі Лундіна», попросили сусідів та адміністрацію прихистка дозволити їм забрати собаку і Джека привезли у Мостище.
«Він спочатку ніби розгубився, але Ромчика упізнав одразу. Ми від нього не відходили цілий день. Першу ніч я майже не спала, все з ним розмовляла, заспокоювала… Я дуже вдячна волонтерам, що вони його врятували і вивезли. Коли наша хата згоріла, і прилетіло навіть у погріб, ми не могли його шукати, бо втікали від обстрілів у чому були. Лише документи вхопили. Виходить, що Джек був без нас майже два роки. Він дуже добрий. От і тепер грається, мов маленьке щеня, гасає на полі несамовито. Може підійти до людей, нагавкати, але не більше… Учора помітила, що він на літак у небі задивлявся. А ще він ніби трішки недочуває — може була контузія. Але агресії у нього немає і ніколи не було. Знаєте, можливо це дивно звучить, та моя душа тепер заспокоїлась», — зізнається Юля.
На новому місці Юля з Ромчиком годують Джека кашами, хоча він їх не дуже охоче їсть. Припускають, що пес звик до сухого корму в притулку. Тому будь-яким смаколикам для собаки тут дуже радіють.
«Я кожну перерву після уроку до нього виходжу. Він дуже радіє. Знаєте, Джек обожнює іграшки. Ми колись грались із ним моїми машинками. Я йому їх кидав удома на подвір’ї. А тепер у нього — жодної забавки, то я кидаю йому палички. Коли мені виповниться 16 років, я обов’язково піду працювати і зароблю гроші на іграшку для мого Джека. Він — мій найкращий друг. Тут у мене таких не багато», — підхоплює Ромчик.
Нещодавно «Дім Лундіна» вдалось утеплити завдяки підтримці французької організації Première Urgence Internationale. Не забули тут і про чотирилапого жильця. Для Джека мешканці прихистку допомогли облаштували будиночок.
«Сусід нам допоміг його утеплити. Як буде прохолодніше, ми ще пінопластом унизу викладемо і постелимо теплого пледа», — запевняє Юля.
Детальніше — у публікації "Джек і «Дім Лундіна»: Калуська громада третій рік приймає переселенців" за посиланням.
