Як довелося українізувати голос штучного інтелекту, хто такий Соляник і чому він може стати туристичним гідом, мультиплікаторка розповіла напередодні «Вікнам».
Оксані Паламар — 18 років, а вона уже входить в історію рідного міста створенням власного мультфільму. Над ним дівчина працювала практично все літо. Правда, було й перегорання, адже не все вдавалось одразу. Проте травнева обіцянка у Краєзнавчому клубі, запити людей, коли можна глянути готовий матеріал, та підтримка мами не давали полишити ідею.
«Саме мама була основним моїм мотиватором та натхненником. Вона допомагала у створенні звуку, адже потрібно було кожне слово штучного інтелекту зіскановувати. Спочатку в нього ще й був американський акцент, тому довелось його українізувати. Так само і картинки створював з «нуля». Ти вписуєш повністю речення, яке хочеш відтворити, втім не все виходило з першого разу. Я не знала, як картинці відкрити рот, а потім придумала. Це дуже крута технологія і я прагнула зробити мультик повністю за допомогою ШІ, адже такого ще не бачила принаймні у нашій області. Сценарій писав штучний інтелект, але з чотирьох запропонованих, ми з мамою створили один».
Щодо героїв, то там їх троє: Соляник, дідусь Микола та онук Максим. Імена двох з ним перегукуються з іменами батька та чотирирічного племінника авторки. Хлопчику, до речі, мультфільм сподобався, хоча в основному націлений на учнів третього-четвертого класів.
Ідея відкриття такої теми зародились у стінах Краєзнавчого клубу при знайомстві з його керівником Богданом Яневичем, який і допомагав з історичними матеріалами. За сюжетом дідусь хотів розповісти онукові, як він тяжко працював у шахті, добуваючи сіль. Одного дня він зустрів Соляника у підземеллі — це дух шахти, що захищає кожного шахтаря, який там працює. Соляник розказав йому, чому і як сіль виникла, а він передав онукові.
«Запропонували ідею розвитку калійних солей, бо калійний завод, на жаль, не в найкращому стані, й це прогалина міста. Захотілося дітям показати, як колись у Калуші розвивалася ця промисловість. Навіть назва міста походить від солі, тому найменші повинні це знати. Хотіла донести до жителів, що сіль — наше багатство: якщо зараз розпочати видобування калійних солей, то місто розквітне. На початку XIX століття — це була родзинка Калуша. В Речі Посполитій казали, що Калуш його перлина. Перед тим у нас не було сполучення і сіль треба було везти в Бурштин, звідки відправляли потягом у Європу. Коли в Німеччині одне із міст провалилося у підземелля, почав розвиватися Калуш. У нас поклали вузькоколійку і прямим рейсом доставляли сіль у Європу».
Оксана має на меті, щоб мультфільм побачило якомога більше людей за межами Калуша. Спочатку мультфільм планують показувати учням у музейно-виставковому центрі та читачам центральної дитячої бібліотеки. А ще авторка мріє про цикл мультиплікаційних історій. Паралельно створила Інстаграм-сторінку Соляника, де будуть також новинки про духа шахти.
«Моя мама з Хмельницького, візитівкою якого є персонаж Хмельмен. У Калуші символом була рожева панамка, але зараз вона втратила свою актуальність. Тому хотілось, щоб хтось зацікавлював як калушан, так і гостей міста. Соляник може бути таким гідом і в перспективі на популярних місцях за допомогою QR-коду розповідати цікаві історії. Хочеться, щоб люди його полюбили, як свого рідного хлопчика».
На презентацію прийшло близько п’ятдесяти людей, половина з яких — діти. Оксана Паламар дуже задоволена увагою до свого творіння. Авторка мультфільму також зробила «реальних» смоляників: одного — в’язаного, іншого — з ниток, картону та штукатурки. Також присутні на презентації зібрали 2000 гривень випускнику Калуського політехнічного фахового коледжу Сергію Хімчинському, котрий служить у мінометній батареї п’ятої танкової бригади.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
