Багато бізнесів під час війни позакривалося, тож пекарі дякують Богу та Збройним Силам України за стабільність Про історію голинського хліба, асортимент, допомогу військовим «Вікна» розпитували під запах свіженької випічки.
Десята година ранку. У пекарні Світлани Микитин — дев’ять різновидів хліба уже в ящиках чекають на доставлення. Деяке печиво в коробках, інше — в печі, щось — на пательнях, робочих столах та в руках трьох жінок-помічниць. Марія місить тісто, а Наталя та інша Марія — формують вівсяне печиво. Одна з жінок ділиться своєю історією.
«Я зі Світланкою (власницею пекарні. — Авт.) працюю п’ятий рік. Спочатку починали у неї вдома. Були першими дегустаторами, а потім розповсюджували смакоту серед своїх рідних, зокрема, у Тужилові, де зараз проживаю, знайомих та друзів. З часом перейшли у це приміщення. Буває і п’ять, шість замісів одного печива робимо — все залежить від попиту. Зараз стало холодніше, відповідно, і замовлення пішли вгору, бо влітку солодкого, особливо із начинкою, їли менше».
За словами пекарки, якщо тісто на машинці розкочують, то можна з нього більше зробити. Пальчики, наприклад, треба вручну наповнювати, закручувати, тому воно потребує часу. Трубочка також крутиться на машинці плюс додають крем. Сочники розкочують, на столі вибивають, видавлюють сир і тоді заліплюють, як на вареники. Арахісове печиво видавлюють кондитерським мішком. Вівсяне — робиться швидко.
«Якщо горішки робити втрьох, то за годину можна впоратись. У нас всі різновиди смачні, бо ми виготовляємо їх з любов’ю. Особисто мені найлегше та найшвидше вдаються горішки. Але за роки так налаштували роботу, що кожен зазвичай має свій процес. Марічка місить здебільшого тісто, а ми за той час наробимо більше печива. Одне наробляємо, інше — печемо. Всі дівчата — стабільні, дружні, ми один одному довіряємо, а власниця — нам. Додому зазвичай приношу горішки, сайку, а для себе беру чорний хліб».
Працюють приблизно по десять годин на день, але в неділю та релігійні свята завжди вихідні. У жінки чоловік уже два роки захищає Україну, а тепер — під Покровськом. Тому голинське печиво пробували й на передовій.
«Коли я складаю передачу, то Світлана обов’язково дає декілька ящичків печива. Назад ми отримуємо фото та подяку від захисників. Особливо хвалили смак горішків, казали, що це найкраще печиво, яке вони їли в житті».
Під час нашого перебування на пекарні застаємо завантаження водія-експедитора. Андрій Лабин тут працює уже третій рік. Каже, що за день «намотує» до сімдесяти кілометрів, бо тільки в Калуші є 25 «точок». Крім того, сусідні села, зокрема, рідний Голинь власниці та його Брошнів-Осада.
«Беру участь у самому процесі виробництва й у збуті. Ходжу через ніч на пекарню допомагати випікати хліб, а зранку розвожу готову продукцію. У Калуші нашу продукцію отримують як великі та малі магазини, так і «точки» на базарі. Хліб великий, якісний, тому співпраця здебільшого стабільна. «Коронний» у нас сирний хлібчик, він продається найбільше, а решту — потрохи «підтягуються».
Коли були проблеми зі знеструмленням, то споживачі та продавці мали чимало питань.
«Моя робота полягає в тому, щоб зайти в кожен магазин, запитати, що потрібно, при потребі поміняти, написати накладну, розвантажити, порахувати — то весь день йде на це. Коли приїжджаю в магазини пізніше, то уже отримую багато питань від продавців: «А де ви були»?, «Люди вас чекають», «Ми вже б були багато хліба продали». Щодо попиту на печиво, то спочатку ходовими були горішки, а сочники, трубочки — менше, але вони також смачні. Проте покупцям час від часу хочеться змін, адже не можна постійно їсти одне і те ж. Є періоди, коли найбільше попит мають два види печива, потім більше, а пізніше — люди повертаються до попередніх смаків. І так по колу. Багато людей хочуть купити просто з машини, але у нас поки що не вистачає об’ємів».
Власниця пекарні Світлана Микитин розповідає, що любила завжди готувати, зокрема, і пекти. Був період, коли пробувала працювати на інших. А потім син Руслан подав ідею створити щось своє.
«Спочатку розпочали вдома з печива. Ми купили невеличку піч, розкатку, маленький міксер і я запросила свою подругу на допомогу. Пізніше на підмогу прийшла ще і її подруга. Все починалось із трубочок, потім було три види печива і максимум десять коробок. Коли син купував усю техніку, то йому в подарунок дали дві австрійські форми на хліб, які він поставив на горище. А якось віднайшов в Інтернеті рецепт вівсяного хліба і спробував спекти на сімейний стіл. Так і почався голинський хліб».
Пекарка ділиться, що спершу поціновувачами були її рідні та дівчата-працівниці. Пізніше почали підвозити продукцію в місцевий магазин: максимум з четвертої ранку могли у двох формах напекти вісім буханок. Потім докупили ще три й виходили до 32 хлібин. Зараз тільки сирного за зміну з дванадцятої ночі й до дев’ятої ранку сама власниця, інколи із ще однією працівницею печуть до 120 штук, а інших, яких є вісім різновидів, буває і по сто. Печива можуть при потребі й шістдесят коробок вагою по кілограму спекти.
«У нас з хліба є вівсяний на вівсяних пластівцях та з соняшником. Білий (класичний), сирний — фаворит, найбільше розходиться — до нього додаємо сир з Івано-Франківського молокозаводу. А ще — калачі, сайки, паляниця, що нагадує смак колишнього хліба, житній та цільнозерновий. Нещодавно почали пекти бездріжджовий на заквасці. І уже маємо постійних клієнтів на нього. Наприклад, чоловік, що працює поблизу, щоранку о сьомій приходить нагадувати, щоб йому відклали. З печива горішки — найпопулярніші. Ще маємо сочники, трубочки з кремом, пальчики з варенням, арахісове (пісочне) та вівсяне. Приблизно п’ять 50-кілограмових мішків борошна потрібно на хліб та два на печиво. Одного мішка цукру вистачає на три дні. Два ящики вареного згущеного молока, а це 42 кілограми, — вистачає на тиждень. Приблизно йде така ж кількість сиркової маси та масляного крему».
Щодо збуту, то спочатку випічку возили у магазини двох сестер голинянки. Потім у селі та сусідньому Брошневі-Осаді почали цікавитися. Нині смаколики з Голиня популярні й за кордоном.
«У Німеччині, Австрії, Англії, Чехії, Польщі знають про нас. Нещодавно жінка повернулась з Італії, то прийшла за шістьма упакуваннями нашої випічки. Казала, що її співробітники оцінили й дали завдання знову привезти. Був випадок, коли ми привезли в магазин хліб, а одна жінка підходить і каже: «Не зіпсуйте свій рецепт. Я давно не купувала хліб, але ваш тепер беру постійно, бо він без хімічних добавок і дуже смачний». Тож наша продукція націлена нагадувати домашню випічку».
У зв’язку з війною об’єми на пекарні суттєво не збільшують. Багато бізнесів позакривалося, тож пекарі дякують Богу та Збройним Силам України за стабільність. Бійцям додають настрою й своїми смаколиками.
«Усім військовим я безплатно передаю печиво і хліб. Навіть у пекарню приходили купувати, то зрозуміло, що ми не брали гроші. Цього року до Великодня спекли 120 пасок для людей у потребі, а через тиждень — ще сорок для військових. Було приємно бачити фото з нашими пасками на фронті. Хоч маленькою краплею долучились, бо внесок бійців — неоціненний. У нашу голинську церкву регулярно завозимо печиво. Коли почалась війна, то Іван Кожух для Калуської тероборони щодня 20-30 буханок хліба брав. І так було до квітня, поки вони не поїхали на передову».
Світлана Микитин не конкурує з великими пекарнями, проте за цей час має постійних любителів голинського хліба. Звісно, що це тяжка фізично праця, але, як сказав їй один священник, — благословенна.
«Раніше я пекла печиво з дівчатами та думала, як воно буде пектися без мене. Настав такий момент, що я солодке тільки смакую і не випікаю. А всю кількість хліба на зміні печу сама і це приносить задоволення. Під світло доводиться підлаштовуватись: наважуємо, щоб коли воно з’явиться, зразу поставити у печі. Так само з вечора готуємо начинки для печива. Але коли бачимо порожні полиці в магазинах або у когось в руках наші вироби, то переконуємось, що випадковостей в житті не буває».
Редакція «Вікон» вдячна Світлані Микитин та її колективу за дегустацію смачного голинського хлібчика та печива.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
