Єгор полюбляв грати у Майнкрафт, складати лего і гратися машинками «Від маленького до нього чіплялись неприємності, але Бог його рятував»
«Коли син мав народитися, ми довго вибирали йому ім’я. Хотілось, щоб не повторювалось. Хоча після того, як визначились, що буде Єгор, то я часто зустрічала таке на вулиці, в лікарні чи по телевізору», — пригадує мама хлопчика Анастасія Завадецька.
З усіх чотирьох дітей, саме він народжувався найважче — цілу ніч. І о п’ятій ранку, коли з’явився на світ, почав падати дощ. Хлопчик був зовнішньо копією тата — смуглий з чорний волоссям. Очі також були чорні, хоч в ні в кого в родині таких немає. А от характером пішов у маму.
«Ніжний та образливий. Міг заплакати, коли хтось насварив, правда, як це робив тато, то йому сліз не показував — ховав емоції у подушку. Він завжди до мене тулився, навіть коли приходила з магазину або ж їздила на кілька годин в місто — підбігав, обнімав та казав, що дуже скучив».
Малим Єгор був дуже шустрим. У два роки три тижні лежав з мамою в лікарні після того, як сів в окріп. Десь пів року по тому на морі матрац з ним знесла хвиля. Анастасія з усієї сили встигла миттєво його за ногу підняти догори. Коли минуло три, сусідський хлопчик, що катався на ровері, зачепив його рулем у скроню. Знак залишився назавжди.
«Коли почали окуповувати Херсонщину, ми виїхали до Польщі. Чотири дні це тривало — через пропускний пунк Чонгар, Крим, Кримський міст, усю росію, Латвію, Литву. Важко із чотирма дітьми в таку жару, наймолодшій було сім місяців, у неї тоді ще різались зуби. Але хотілось спокою та більш безпечного місця, тому доводилось проходити це все. Ми навіть записали сина у перший клас у Польщі, хоча дуже хотіли для нього українського середовища. Ще за кордоном на майданчику він послизнувся на піску і вдарився головою об бетонний паркан, довелось зашивати».
«Мої діти завжди трималися купи. Єгор виховував менших, а для старшої був другом»
Улюбленою стравою хлопця були солодкі макарони, тобто з цукром. Також полюбляв хурму та молоко. Завжди просив маму навчити його готувати. Анастасія пригадує, коли всією сім’єю ліпили вареники. Дуже багато часу проводив з татом та молодшим на три роки братом.
«Любив, як і чоловік, рибалку, вони часто вдвох ходили на річки, навіть у Голині вивідували місцини. Завжди щось майстрували — хатки, печери, гойдалки, взимку ліпили сніговиків та грали у сніжки. Влітку — купалися у басейні, гралися на дитячому майданчику та їздили в ігрові кімнати. З братом шукали по подвір’ю скарби. Він Назару все показував, пояснював, вчив, зокрема, як складати речі, вибачатися перед мамою, як до неї правильно говорити. Також часто одягав його подібно, хоча б по кольорах. Свою маленьку сестричку (тоді їй було півтора рочки. — Авт.) дуже любив: грався з нею, вчив повзати, робив компліменти. Але найбільший контакт був з дванадцятирічною Діаною — вони ділились секретами, разом прибирали, засинали».
Анастасія згадує, що її хлопчик полюбляв грати у Майнкрафт, навіть до школи купили рюкзак, зошити та приладдя у зеленому кольорі. Улюбленими кольорами були зелений та синій, а також все синьо-жовте, навіть мав таку вервечку. В одязі подобались сорочки. Обожнював ящірок і богомолів, сам їх ловив та давав ім'я. Навіть з іграшкою Лінивцем завжди спав. Складав часто лего та грався різною технікою: мотоциклами, машинками, самокатами, велосипедами тощо.
ЇЇ діти завжди дивували батьків своєю увагою, коли були якісь свята, вони обов’язково малювали листівки та старались робити подарунки.
«Цього року на День матері Єгор взяв зі своєї скарбнички гроші і вони з братом пішли в магазин. Звідти приносять мені квіти та шоколадний торт. Старша донечка не мала грошей, то Єгор купив цукриницю і дав їй, щоб подарувала. Пізніше на День Батька готували приємності для чоловіка. Ще мої хлопчики дуже любили мені дарувати квіти. Навіть в той трагічний день він віз на багажнику польові. Я йому сказала в лікарні, що коли одужає, то подарує нові, а поки ці будуть лежати до його повернення».
«Дитячі дні народження були особливими у нашій сім’ї. Завжди до них готувались»
Завжди на день народження дітей збирались за одним столом, кликали ще сусідських. У молодшого Назара святкування було в липні, у старшої Діани — в серпні. Найменша Амелія на початку вересня народилася, а заключним був Єгор. Хоча він завжди хотів перенести свято на швидше, щоб так довго не чекати на подарунки.
«Мав бути обов’язково торт та свічка-цифра. Інколи ми купляли, бувало і сама пекла. Коли Єгору було три, то я вночі прикрашала, щоб ніхто не бачив три кілограми шоколадного торта. Напочатку літа я питала діток, в якому кольорі вони б хотіли день народження. Старша обрала фіолетовий, малій думали рожевий, Назар хотів жовтий. Єгор попросив у зеленому і щоб на торті був Халк. А ще замовляв руку "Людини-павука", щоб стріляла павутиною».
Анастасія каже, що обов’язково сім’єю підуть на цвинтар. Також мають і однокласники прийти. На перший дзвоник вони згадували Єгора хвилиною мовчання. Самій співрозмовниці важко було дивитись на його парту і розуміти, що він більше за неї не сяде.
«Першого дзвоника у нього так і не було, адже ми приїхали у Голинь, коли уже почалось навчання. Тільки на останній, після лінійки ми його пофотографували. Він взагалі любив фото, та й і я старалась кожну подію зафіксувати, тепер маю що переглядати. Єгор не ходив ні в садок, ні на підготовку, читати також не дуже хотів, тому ми хвилювались, плюс ще нове місце. Але син швидко адаптувався, знайшов друзів та дуже полюбив свою першу вчительку. Завжди з дня народження однокласників приносив гостинці, і розділяв між всіма. Щодо навчання, то найкраще давалась математика, він її добре вловлював та хотів розв’язувати приклади. Також просив його записати на шахи. З першого заняття зрозумів суть гри, часто практикував з батьком, навіть їздили вдвох до вчителя додому на уроки».
«Я кожного разу на могилі прошу в нього пробачення, через те, що не вберегла»
«Дуже хотів велосипеда і бабуся йому подарувала. Ніхто й подумати не міг, що все так обернеться. Спочатку катався на нашому подвір’ї, потім — на церковному. В той день з татом повертались із городу, і біля дому на містку руль повернувся, а колесо ні. Єгор опинився у кущах. Зовнішніх пошкоджень не було, але дитина почала втрачати свідомість. Коли чоловік приніс його в хату, він був дуже блідий з синіми губами і сказав: «мама, мені ще багато жити», — пригадує ті події Анастасія.
Зараз дуже хотіла б його обійняти та поцілувати. Постійно, як приходить на цвинтар, то просить пробачення, що не вберегла. Батько також себе картає, адже все трапилось на його очах. Буває, що в блокноті, що залишили на його могилі, пишуть щось для нього.
«День перед трагедією мені наснився Єгоровий клас та вчителі. Мій син дуже плакав. Він у сні пояснював, що помер його однокласник. Коли з ним таке сталося і під час операції зупинилося серце, ми з чоловіком говорили по телефону. І я вдома бачу, як багато речей почали рухатись. З холодильника впало щось важке, сушка з одягом, шорти Єгора, хліб на столі. Цьогоріч у нас одні трагічні числа: 20 червня — впав з велосипеда, 20 липня — дев’ять днів, 20 серпня — 40 днів і 20 вересня — день народження. Також я його народила вісім років тому о п’ятій ранку, а 12 липня він о п’ятій ранку помер».
Органи та ребра після падіння у хлопчика були цілі, але через внутрішній крововилив йому робили операцію, бо йшла жовч і почались проблеми з печінкою. Коли його везли у Київ, він дуже хотів, щоб мама також їхала, щоб не хвилювалась. Але не всі могли поміститись у швидку. Тоді Анастасія йому сказала, що навіть перебуваючи на відстані, вона завжди думками з ним. У лікарні в столиці він ще говорив через відеозв’язок з бабусею Жанною, яка працює за кордоном і дуже хотів, щоб вона приїхала швидше, ніж на його день народження. Швидше — був похорон.
«На сороковий день після смерті Єгор мені приснився. Лікарня, там говорять, що він помер, а тут бачу очі відкриває. Повертається до мене, посміхається і каже: «мама, я так давно тебе не бачив». Також я дзвонила до чоловіка, щоб привів брата. В результаті обняв мене та зник. Після його смерті Діана боїться залишатися і спати сама. Назару також його дуже бракує, він не знає, де себе подіти, адже брат все придумував та організовував для двох».
Коли був похорон, п’ятирічний Назар хотів піти на цвинтар, щоб подивитися, яка в Єгора яма, розповідає співрозмовниця. А потім питав, як він там дихатиме, як звідти вибереться, коли прийде додому.
«Ми пояснюємо, що він полетів на небо і для нас там є Ангеликом, який буде спостерігати та оберігати… Дуже його бракує, адже вдома постійно лунав Єгоровий сміх. А зараз я відчуваю пустку, як руку відрізали. Він був частинкою мене, моїм серцем та душею і таким не схожим на інших дітей»…
Нагадаємо, Єгор Завадецький боровся за життя з 20 червня після падіння з велосипеда. Тоді основний удар був на печінку, саме на її з’єднання. Йому спершу зробили операцію в Калуші, потім перевели до Івано-Франківська, а 25 червня — транспортували у Київ. Там сказали, що одну з половин печінки потрібно видаляти. Майже дев’ять годин тривала операція, після якої хлопчик ще дві доби був при свідомості, говорив та реагував. Але в залишку, що зберігся, утворився тромб. Наступне втручання тривало 3,5 години. Після цього у нього на двадцять хвилин зупинилося серце і знадобилося переливання крові. В результаті відмовили печінка, нирки, не працював шлунок, відмирала права рука, дитина перебувала на діалізі. Після 15 днів перебування у комі хлопчик помер 12 липня у київському кардіоцентрі, куди його перевезли після влучання ракети в "Охматдит".
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
