Випадок цього пацієнта є унікальним і певною мірою навіть дивовижним, зазначають медики Події відбувались трохи понад місяць тому. Тоді в неділю, 11 серпня, Юрій Цимбалюк разом із дружиною прогулювались у міському парку імені Тараса Шевченка. Посеред вулиці чоловік відчув погіршення самопочуття. За кермо власного автомобіля уже не сідав, а тому викликали таксі. На повороті до лікарні він втратив свідомість, розповіли на Фейсбук-сторінці Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні.
У той час на чергуванні були лікар невідкладних станів Христина Буковинська і терапевт Роман Вовчок, а також анестезіологи Ангеліна Котик і Ярослав Максимчук. Пригадують, що тоді все було блискавично швидко. Пригадують переляканого водія таксі, а також, що в той день в лікарні не було ургентної допомоги. А тому зізнаються, що не очікували на пацієнтів у критичних станах:
«У нас не було часу на роздуми, у пана Юрія зафіксували фібриляцію шлуночків, яка перейшла в асистолію (зупинка серцевої діяльності). Кожна хвилина і навіть секунда були важливі. Тому ми негайно розпочали реанімаційні заходи. І аж на 17 хвилині серце вдалось завести».
Завідувачка відділення невідкладної екстреної медичної допомоги Іванна Дидик відзначає, що серцево-легенева реанімація триває за стандартом 30 хвилин.
«Наші лікарі діяли настільки командно, швидко й ефективно, що маємо врятоване життя пана Юрія і зараз він вже повернувся до нормального життя», — каже медикиня.
Після реанімаційних заходів хворого негайно перевели у палату інтенсивної терапії, де він знаходився на апараті ШВЛ без свідомості впродовж доби.
«На мій подив (а ми в роботі дуже часто маємо справу з постреанімаційними ускладненнями), наступного дня в пацієнта почали зʼявлятися елементи свідомості та ознаки самостійного дихання. Потім намагання виконувати прості інструкції. Дуже обережно і натхненно ми з командою спостерігали за динамікою. Зрештою успішно пацієнта екстубували, тобто апарат ШВЛ йому вже був непотрібний», — пригадує завідувачка відділення.
Далі пацієнта відправили у відділення інтервенційної кардіології, радіології та кардіохірургії, де йому встановили діагноз — інфаркт міокарда. Тут йому провели коронографію — дослідження судин серця за допомогою рентгену і спеціальної контрастної речовини, а опісля стентування коронарних артерій. Це малоінвазивне хірургічне втручання дозволяє розширити просвіт артерій, які забезпечують життєдіяльність серця. Надалі пацієнта перевели у кардіологічне відділення ЦМКЛ.
«У нас він проходив реабілітацію, також йому виконувались ЕКГ із фізичним навантаженням, УЗД серця та постійний контроль аналізів, підбір ліків», — говорить лікар-кардіолог Юлія Садівська.
За 11 днів пацієнта Юрія Цимбалюка вдалось ефективно пролікувати й виписати з медзакладу у задовільному стані.
Чоловік зізнається, що до того не мав якихось серйозних проблем з серцем, міг тільки інколи мати підвищений артеріальний тиск. Сьогодні він приходить навідати своїх медиків і подякувати їм за порятунок.
«Мабуть, я ще не все встиг, якщо лікарям вдалось мені зберегти життя і вищі небесні сили так усім покерували», — говорить Юрій Цимбалюк.
Пацієнт каже, що зараз добре себе почуває, навіть розпитує у лікарів, коли йому вже можна буде грати волейбол, адже поки що фізичні навантаження у нього обмежені.
«Я нічого не пам’ятаю, що відбувалось тут в лікарні. Після пережиття клінічної смерті став погано пам’ятати декілька днів перед нею. Знаю, що ми були на дачі в суботу, але немає чіткості спогадів, ніби спостереження збоку, або як сон і деколи все як у мультфільмі. Не можу пригадати як зранку в неділю снідав, але всі інші події свого життя я добре пам’ятаю», — згадує Юрій Цимбалюк.
Лікарі кажуть, що певні порушення пам’яті можливі. Щобільше: випадок цього пацієнта є унікальним і певною мірою навіть дивовижним.
«Пану Юрію пощастило навіть те, що він прогулювався в парку поруч з лікарнею, що викликали тоді швиденько таксі, бо тут дуже важливим був час. Певним дивом є також те, що пацієнт зараз повністю стабільний. Бо коли 17 хвилин порушене кровопостачання, то людина рідко після цього може повернутись до повноцінного життя», — зазначає Іванна Дидик.
