Найближчим часом начальниця дільниці з озеленення хоче пройти курс «Інспектори дерев» Анна Бігун розповіла «Вікнам», що не вважає себе незамінною — просто роботу свою любить і це дає свої плоди. Сімнадцять років працює з рослинами, 13 з яких — у комунальному підприємстві «Калушавтодор».
«Понад 20 років тому я поступила на експериментальний курс — агрохімію та ґрунтознавство. Крім мене, було ще 12 студентів. За період навчання ця спеціальність «притягнула» завдяки практиці. Нас багато возили на дослідні поля, щоб досліджувати сівозміни. Вчитися керувати рослинами за допомогою ґрунтів, викопували їх, брали зразки, матриці. Моментами перемикалися на дендрологію. Вчили, як зелені насадження ростуть, їхні види, що можна з ними робити, як і коли прищепити. Це дуже «затягло». У нас тоді практика відбувалася у П’ядицькій (Коломийщина. — Авт.) науково-дослідній насіннєвій станції, у Львові. У горах досліджували гірські породи, як ґрунти утворювалися, як наростали. Тобто за п’ять років викладачі прищепили любов до навчання, яке перепліталось з відпочинком».
Саме навчання, за словами співрозмовниці, прищепило їй цікавість до озеленення, адже на практиці можна було показати своє бачення щодо зміни певної території. Спочатку була робоча практика у приватних компаніях, а уже 13 років, як Анна Бігун у комунальному підприємстві.
«Починала з фахівця ландшафтного дизайну. Спочатку моя робота базувалась на впорядкуванні квітників, обрізанні дерев. Читала, проходила навчання, брала участь в конференціях, адже все постійно змінюється: підхід, клімат, вимоги до рослин, які мають бути в місті. На жаль, у час війни немає грошей, щоб втілити всі бачення, тому стараємося своїми силами робити привабливий вигляд».
Кожна клумба — це велика праця багатьох людей. Кожну квітку потрібно виростити з насінини, тричі вчасно пікувати, а потім — висадити у квітник, де вона має прижитися.
«Наше місто зараз є доглянутим: покошені газони, немає катастрофи з падінням дерев, бо стараємось попередити такі процеси, або ж, як гілка розчахнулася — вчасно прибрати. Звісно, враховуючи обсяги робіт, інколи очей та рук не вистачає, але це щоденна важка праця 32 моїх працівників. Також у селах Калуської громади є десять озеленювачів, які косять газони, доглядають за багаторічними зеленими насадженнями, а з середини жовтня будуть підрізати дерева».
Працівники дільниці з озеленення часто міняють асортимент, бо висаджувати ті самі рослини на одному і тому ж місці не можна. Це схоже, як добра ґаздиня площу під цибулю щороку шукає іншу, щоб змінювалася структура ґрунту. Так, цьогоріч в Калуші садили соняшник «Ведмежатко»; целозію, квітка якої не поміщається у двох руках; бакопу, якої раніше не було. Деяким рослинам дали відпочити, інші — замінили.
«Хоч це не моє рідне місто, але я його дуже люблю. Кожен дивиться на світ з погляду своєї професії. Я бачу нескошену траву і де крону потрібно підправити. Верба занадто низько опустилася — треба підрізати, щоб машиною не зачіпали. Там гілка відчахнулася, а тут накидано на зелену зону сміття. Я в цьому живу. Коли маю клумбу — і в голові малюю картинку. Тоді вже шукаю, що у нас є в теплицях. Інколи хочеться кольору, а потім забігаєш наперед і думаєш, як воно зимою виглядатиме. У снах роботу не роблю (сміється. — Авт.), але інколи вночі доводиться або мені, або працівницям йти в теплицю — підтримувати температурний режим. Коли були блекаути, то перекривали електричний котел та накладали дров у буржуйки, щоб рослини не загинули».
Зранку озеленювачки, ще не переодягшись, фотографують і відправляють Анні Бігун світлини градусників. А впродовж дня і сама начальниця старається навідатись у теплицю. По-жіночому ділиться: шкода робити манікюр, бо постійно порпається в глині — як не на роботі, то вдома.
«Такого немає, щоб я стояла, а люди працювали. Завжди стараюся допомогти й фізично. Наприклад, коли віола підійшла до пікування, бо потім вона дістає чорну ніжку та починає гнити — ми втрачаємо посадковий матеріал. Все треба зробити правильно та вчасно. Коли живці пустили коріння — їх треба пересадити, підживити, контролювати за поливом, щоб не пересихали й не були мокрими».
У теплицях рослини вимірюються сотнями. Тільки колеусів тут 12 видів, ірезіни — чотири, гортензії — п’ять. Багато віоли, барбарисів і хвойників: декоративних, низькорослих і кулястих. Єдине, за словами пані Анни, — не вистачає поваги людей до них. Тож практично щодня фіксують крадіжки й доводиться все робити по-новому.
Тепер захоплення комунальниці поширилося на дерева. Проте їх, на жаль, все частіше нищать завезені шкідники, як-от вогнівка самшитова.
«Схиляюсь до видів, що притаманні нашому кліматичному поясу в західній Україні: клени гостролисті, дуби, в’яз. Останній витримує міські умови, хоч його дуже мало залишилось. Є види дерев, які, на жаль у зв’язку з поширенням завезених шкідників, почали сохнути, наприклад, великі ясени. Ця проблема є і в Європі. Наприклад, з вогнівкою самшитовою (вид метеликів. — Авт.) боротися дуже складно. Хвою також вражає кліщ. Що не наше, то не зовсім добре, бо наше більш витривале».
За кордоном підхід до озеленення зовсім інший, ділиться Анна Бігун: якщо дерево несе загрозу або з інших причин потребує видалення, його зрізають. У нас — інша ситуація. На вул. Винниченка є похилена яблунька, але зрізати її комунальники не можуть, бо жінка каже, що дерево її чоловік посадив. А на ялинці на проспекті Лесі Українки не було живої гілки — комунальники забрали сухі, які без кори.
«Але скільки ми всього наслухалися… В майбутньому там будемо робити квітник, створимо нову локацію із зеленими багаторічниками в тому числі. Потрібно поважати ту людську працю, а не просто знімати відео, ображаючи та зцецінюючи інших».
Удома, як кожна жінка, Анна Бігун облаштовує побут та виховує дітей. Коли гуляє з сином та друзями, то він завжди акцентує на кожній клумбі, яку придумала і посадила мама.
«Постійно цікавлюся і вдосконалююсь у професії. Переймаю закордонний досвід. Навчаюсь у гуру своєї справи світового масштабу. Зокрема, нещодавно у відпустці була у Жешуві (Польща), де демонстрували догляд за старовіковими деревами, про які знають практично все. Там у міському ландшафті дерева обрізають дуже кардинально, бо цього вимагає суспільство. Також у Європі популярні «мандрівні сади», коли висаджують зелені насадження в бочки, які обкладають бруківкою. А для обстеження використовують томографи. У нас такий прилад є тільки в Києві, а в Польщі я мала можливість з ним попрацювати: у 70-річної ялиці визначали ступінь пошкодження кореня, чи є дупло в стовбурі. Хоча наші профі це все сказали без спеціального обладнання».
Також Анна Бігун пройшла навчання в ботанічній оранжереї у Німеччині. Здебільшого гроші на власне зростання витрачає з власного бюджету. Найближчим часом начальниця дільниці з озеленення хоче пройти курс «Інспектори дерев».
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
