У Станьковій Ігор Слюзар доглядає яблуневі сади синів, які пішли на війну

П'ятнадцять тонн яблук за неповний тиждень назбирали волонтери та небайдужі люди у Станьковій Верхнянської громади на Івано-Франківщині. Зі значної частини насушать лісниць для наших захисників, решту — перероблять на сік. Яблуневі сади тішать урожаєм: якщо минулого року зібрали близько шести тонн, то цьогоріч — уже 15. Усім охочим допомогти віддячують яблуками й чекають повернення з війни синів-захисників.
Переглядів: 3005
У садах Слюзарів та Опайнистих — шість сортів яблук: «Флоріна», «Едера», «Айдарет», «Чемпіон», «Топаз», «Райка»

Про це сьогодні, 25 вересня, «Вікнам» розповів батько співвласників яблуневого саду, які нині на передовій, калушанин Ігор Слюзар.

Минуло п'ятнадцять років, як на частині колишнього колгоспного двору, де були пилорама та ферми, на площі п’яти гектарів посадили яблуневий сад. Власниками цих п’яти тисяч саджанців стали дві сім’ї: Слюзарі та Опайнисті.

«Тоді я працював разом зі станьківчанином Опайнистим і ми вирішили зробити такий спільний бізнес (компаньйон помер, а його донька Наталія займається паперовою рутиною фірми. — Авт.). На той час був бум яблуневих садів на Буковині, Вінниччині та й у нас. Зараз колеги викорчовують свої дерева та перепрофільовуються на персики та сливи. У нас для цього клімат не годиться, тому ще «тягнемо» наші плоди. Правда, впродовж останніх трьох років стало дуже важко. Людей у вересневий сезон збирання практично неможливо знайти: більшість або на війні, або на заробітках», — розповідає батько співвласників Ігор Слюзар.

Його обидва сини тепер на війні. Старший, 46-річний Роман, уже майже півтора року захищає Запорізький напрямок, молодший, 41-річний Тарас, був призваний ще у березні 2022 року. За освітою — юрист, тож у війську спеціальність також придалася. Обоє — офіцери запасу, закінчували військові кафедри.

«Роман закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу та працював начальником цеху на «Карпатнафтохімі». Другу освіту отримав у Львівському аграрному університеті, але вона якраз більше для душі та землі. Він дуже любив поратись в саду, доглядати, щепити та підживлювати дерева — напевно, це передалось від діда. Коли потрібно було збирати урожай, то завжди організовував своїх друзів. Сини мріяли в перспективі зайнятися переробленням фруктів на соки та мармелад. А ще — про розсадник. Я вірю, що коли війна закінчиться і вони повернуться, то обов’язково втілять свої задуми. Зараз стараюся втримати те, що є».

Раніше робили соки та й самі яблука передавали через волонтерів на фронт. Так, у 2023 році військові отримали до двох тонн соку. Цьогоріч виготовляти їх невигідно, адже електроенергія пішла вгору плюс упаковка затратна. Тому, порадившись з волонтерами, вирішили яблука сушити.

Ігор Іванович вдячний небайдужим, хто долучається до збору яблук, зокрема, громадській організації «Чисті серця Калуш», котра організовує волонтерів, в тому числі внутрішньо переміщених осіб. Якщо в минулі роки було до двадцяти осіб на день, то зараз тяжко і десять назбирати.

«Сьогодні я привіз трьох калушан. Кажу їм: збираєте шість мішків, а сьомий — ваш, у подарунок. Стараємось і таким чином заохочувати. Наймати працівників не завжди є фінансова змога, та й охочих також не густо. У 2023 році я прийшов у сільську раду і пропонував яблука як для військових, так і на потреби Станькової, тільки щоб допомогли зібрати. Тепер за нецілий тиждень ми маємо вже майже 15 тонн і ще потребуємо хоча б ще тиждень без опадів, щоб завершити роботу. Для порівняння: минулої осені було приблизно до шести тонн».

Наприкінці вересня — на початку жовтня у відпустку має приїхати син Роман. Звісно, першочергово навідається до яблуневих садів. Хоча батько часто надсилає йому світлини, але щоразу, проходячи між деревами, військовий відпочиває.

«Тут потрібно вкласти багато праці. Багато натрудились, бо це не були сільськогосподарські поля, а промислова земля. Сільське господарство є важким. Якщо якусь культуру посіяв, зібрав та продав — то це одна справа, а у нас потрібно мати постійні ринки збуту. Вийти на великі супермаркети ми не в змозі — у них все є своє, та й гарантію відповідного урожаю ми не можемо надати. До війни привозили плоди на ринки Калуша, Рожнятова, Перегінська та Долини».

Шість сортів яблук — «Флоріна», «Едера», «Айдарет», «Чемпіон», «Топаз», «Райка» — треба обробляти хімікатами хоча б 15 разів на рік. На початку діяльності приїжджали фахівці з обрізання дерев з Чернівців. Зараз фермери не мають ні грошей, ні людей.

«Колись в сезон працювало 10-12 жінок, травички під жодним деревом не було, а зараз немає робочих рук навіть вчасно позбирати, не те, що покосити. Кожен також має свій темп збирання: хтось може п’ять мішків назбирати, хтось — десять. Є такі, що і двадцять на день наповнюють».

У саду зустрічаємо Івана Гудзоватого із сусіднього села. Працює тут тільки перший рік.

«Навесні стриг цей сад, правда, не дуже сильно, бо його багато, а я — один. Потім влітку приходив раз на тиждень доглядати. Займався тільки щепами — не травою. Сад уже трохи старший, тому і запущений, але цього року показав свій потенціал — може ще бути корисним! Зараз допомагаю збирати урожай, бо людей не вистачає. Добре, якби в день збиралося тонну яблук, але ми не дотягуємо. Десь в середньому 600 кілограмів виходить, інколи більше — все залежить від рясності».

Розповідає, що під одним плодовим деревом можна назбирати цілий 30-кілограмовий мішок. Його рекорд за вісім годин — 25 мішків.

«Сад цьогоріч дав непоганий результат, просто поки що нема де яблука зберігати. Частково здаємо їх на сік. Гарно, як завжди, себе показав сорт «Флоріна» — вона надійна та невибаглива. «Райка» — непогано, «Чемпіон» — завантажений, але яблука не такої якості, як би хотілося. Думаю, все ще попереду».

«Вікна» вдячні Ігореві Слюзару за яблука, якими пригостив, а його синам — за захист та можливість працювати й висвітлювати працю таких земляків.

Ірина АНДРІЇВ, журналістка

Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер