Родина мріяла осісти в Калуші у новій квартирі. Фото: з відкритих джерел, Ірина Андріїв, Калуська міська рада Про це «Вікнам» розповіли вчителі доньки Вероніки та сусіди родини.
На Алеї слави міського кладовища за пів години до прощання зустрічаємо батьків, однокласників, вчителів одинадцятикласниці Вероніки Кривошеї, а також сусідів родини. Вони з синьо-жовтими кошиками квітів чекають неподалік майбутньої могили батька дівчинки. Розповідають, що сім’я приїхала у Калуш з Дніпра. Мама залишалася працювати у рідному місті, тому тут бувала рідше, але завжди цікавилась життям, зокрема, успіхами у навчанні донечки. Тато працював дистанційно, і відтак мав можливість часто навідуватись у четвертий ліцей.
«Вероніка восьмий клас вчилась дистанційно, а в дев’ятому була в моєму класі», — розповідає тодішня класна керівниця Лідія Цяпура з Калуського ліцею №4.
Про її батька відгукується дуже тепло, як і решту присутніх.
«Антон Анатолійович був світлою, хорошою, щирою, порядною людиною. Завжди допомагав не тільки школі, а й батькам, долучався до благодійності, відвідував батьківські збори, спілкувався з вчителями, цікавився шкільним життям дочки. У них був особливий зв'язок: він дуже піклувався про неї. Рідко бувають такі батьки-чоловіки».
Вчителька розповідає, що старший брат вчився у Львові. Вероніка була дуже схожа на батька, як зовнішньо, так і характером.
«Завжди підтримували дівчинку, обоє були щирими та відкритими. Коли в травні 2024 року Антон потрапив на фронт, то нам писав, питав про дочку, про справи ліцею, вчителів. Наш клас був дуже згуртованим. Тому і зараз батьки учнів, що вчаться за межами ліцею, прийшли підтримати родину. Ми дуже сумуємо разом із ними та співчуваємо важкій втраті», — зі сльозами на очах згадує Лідія Миколаївна.
Ольга Мельник, теперішня класна керівниця 11-А, в якому навчається дочка Героя, розповідає, що Вероніка одразу влилась у колектив і створювала новації: наприклад, знімала тік-токи ліцею, окремі з яких збирали до мільйона переглядів.
«Дівчинка дуже товариська, активна, має багато нових ідей. Як ми пізніше зрозуміли, більшість її проявів — від тата, який у всьому її підтримував. Вона грала на барабанах та фортепіано, а Антон Анатолійович завжди водив її по гуртках. І дівчинка про батька говорила тільки найкраще. Він постійно цікавився її вихованням та навчанням, приділяв максимум уваги. Такого, як він, тата, тільки пошукати. Нам сумно і прикро через таку втрату. Вероніка до останнього не знала про його загибель. В той день її не було в школі, а ввечері вже зателефонувала її тітка (татова сестра. — Авт.), яка повідомила нам цю гірку новину. Ми не знали, чи Вероніка надалі буде продовжувати навчання у нас, чи повернеться в Дніпро. Коли згодом з нею розмовляла, сказала, що хоче залишатися в Калуші. Сьогодні ми зібралися з учнями 11-А класу, щоб віддати останню честь нашому воїну, захиснику Батьківщини. Хочемо підтримати однокласницю. Гинуть завжди, на жаль, найкращі».
За словами освітян, до останнього сподівались, що Антон Кривошея отримав поранення, адже попередньо проходив реабілітацію в Коломиї, і навіть другого вересня десять хвилин (бо поспішав на потяг. — Авт.) був на святковій лінійці у Вероніки.
Поруч стоять сусідки, котрі також доповнюють розмову тільки позитивом. Кажуть: про таку людину не можна говорити по-іншому.
«Завжди посміхався, з усіма спілкувався. Якщо у під’їзді перегорали лампочки, то всі знали, що їх заміна — на Антонові. Також сім’я любила виносити стільці та кавувати біля входу у будинок. Та й українська у дніпрян була дуже чистою».
Діти Антона Кривошея несуть урну з прахом та фото батька, якого відспівали та кремували у Дніпрі. Пізніше разом зі священником о. Федором Морозом присутні помолились за душу Героя. Військові сім’ї передали український прапор, пролунали залпи. Усі охочі попрощались із захисником.
За офіційною інформацією, Антон Кривошея народився 29 травня 1980 року в місті Кривий Ріг. Там зростав та навчався. Отримав дві вищі освіти. Перша — за спеціальністю «Інформаційні управляючі системи і технології». Також був сертифікованим спеціалістом клінічної та лабораторної медицини. Понад 20 років працював на керівних посадах в IT-сфері. У шлюбі з дружиною виховував двох дітей.
Із початком повномасштабного вторгнення разом із сім’єю переїхав до Калуша. Тут активно займалися волонтерською діяльністю, в тому числі у ГО «Чисті серця Калуш».
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
