ВІКНА 22 роки поруч!

"У містах екскаватори копають клумби, а на фронті хлопці риють окопи вручну", — військовий Роман з Прикарпаття

Енергетик Роман вступив до лав ЗСУ в березні 2022 року. Зараз перебуває на реабілітації після кількох операцій. Каже, що йому дивно бачити, як у містах екскаватори клумби копають, знаючи, що хлопці там стирають руки до крові, вручну риючи окопи. Роман мріє повернутися до цивільного життя і перестати прокидатися від жахів, які сняться йому навіть тут.
Переглядів: 1123
Роман брав участь в обороні критичних обʼєктів поруч з кордоном, далі були Кремінна та Покровськ

Історію Романа, енергетика, який захищає сьогодні українську землю від російської окупації, розповіли на Фейсбук-сторінці ДТЕК Бурштинська ТЕС, інформують "Вікна".

«На ТЕС я пропрацював понад 20 років. Спершу в охороні, потім складачем поїздів та помічником машиніста тепловоза. Подумати не міг, що спіткає ось таке», — ділиться Роман.

Енергетик вступив до лав ЗСУ в березні 2022 року. Брав участь в обороні критичних обʼєктів поруч з кордоном, далі — Кремінна та Покровськ.

«Важко згадувати всі події, які з нами були. Машини, які ми мали, вщент побиті. Останній раз, коли виходили із Серебрянського лісу, прийшлося 10 км пробиратися в круговій обороні, бо з усіх сторін ворог, а дрони — немов рій мух. Потім важкі бої під Покровськом, в них я втратив чимало побратимів. Поранених хлопців було дуже важко евакуювати через щільні обстріли, а ми по 5-7 діб на позиціях», — додає військовий.

Сьогодні Роман перебуває на реабілітації після кількох операцій і намагається допомогти стареньким батькам по господарству.

«Стараюся трохи відпочити, допомогти батькам, бо хтозна, що на мене чекатиме вже за кілька тижнів. Скажу вам чесно — мені дивно бачити, як у містах екскаватори клумбочки копають, знаючи, що хлопці там стирають руки до крові, вручну риючи окопи».

Як і більшість захисників, енергетик мріє повернутися додому, до рідних, до цивільного життя та роботи, яка несе людям світло.

«Мрію вже повернутися на Бурштинську ТЕС. Просто працювати і, нарешті, перестати прокидатися від жахів, які мені сняться навіть тут, будучи за тисячу кілометрів від тих місць, де ти дійсно дякуєш Богу за кожен прожитий день», — ділиться Роман.