Співробітники НКВС. Фото: відкриті джерела Трагічно склалися долі в Андрія Ребеги та Івана Костіва. То були люди передових поглядів, патріоти рідної землі. Під пильним оком енкаведистів перебувала на той час сім’я Андрія. Знали його як грамотного й авторитетного на Калущині керівника осередку «Просвіта», на ґанку його хати до приходу більшовиків висіла вивіска «Читальня». Просвітяни під його керівництвом ставили невеликі сценки із п’єс, училися декламувати вірші. Андрій Ребега доступно доносив слухачам інформацію про часи козаччини, Коліївщини, про утиски бідних верств населення польськими панами.
Наприкінці 1944 року радянська влада силою призначає його секретарем сільської ради села. Уже тоді Андрій і його син Михайло були прихильниками ОУН, допомагали повстанцям харчуванням та організовували прихисток під час рейдів опергруп.
У переддень Різдва Христового в січні 1945 року Андрій отримує штафету — підготувати продукти й у визначений час передати їх повстанцям, які будуть переходити до іншого місця. Зібравши все необхідне в мішок, Андрій Ребега ввечері вийшов з хати та пішов на дорогу, де стояла пара коней, запряжена в сани. У ґарі сиділи озброєні люди. Вони забрали продукти, схопили Андрія, зв’язали руки, кинули в ґару з соломою і поїхали за черговою жертвою.
Андрій Ребега (1900 — 1945 рр.)
Іван Костів (по-вуличному Дорохтей) був одним із найзаможніших ґаздів у селі. В нього на господарці було близько 20 моргів земельних угідь (11 гектарів. — Авт.). Не тільки в Довгому-Калуському, а й за його межами — у Котятичах, під Берлогами, Новицею, Добрівлянами. Велика дружна багатодітна сім’я жила в достатку. В ті скрутні часи Іван завжди приходив на поміч своїм односельцям, забезпечував повстанців продуктами, а під час облав, які проводили енкаведисти, переховував їх у добре облаштованій і замаскованій криївці під своїм оборогом.
У той самий день, як і Андрій Ребега, отримує штафету — підготувати вечерю на п’ятьох людей і показати дорогу через річку Лімниця до Новиці. Після вечері разом з так званими повстанцями виїхали в цьому напрямку. Іван не знав, хто лежить у ґарі. Приїхавши до однієї з крайніх хат, при світлі ліхтаря побачив односельця Андрія Ребегу. Чоловіків повели до стодоли й розпочали допит. Хотіли знати, де знаходяться бункери, криївки повстанців і підпільників ОУН, прізвища, явки. Не отримавши жодних відповідей, учинили над ними страшну розправу. Обидвох потягнули до ями, яка вже була викопана за хатами. В Івана ще знайшлося сили просити в злочинців відпустити його, бо вдома залишилося шестеро дітей. Але удар лопатою по голові змусив його замовкнути. Івана кинули в яму, де вже лежав мертвий Андрій, якого перед тим утопили у відрі з водою.
Так підступно енкаведисти вливалися в ряди повстанців, а потім ліквідовували всіх, хто боровся за вільну Україну.
Іван Костів (1904 — 1945 рр.)
Сумний святий вечір 1945 року зустрічала сімʼя Андрія Ребеги. На столі горіла свічка, а його дружина Юстина і пʼятеро дітей, Михайло, Василь, Володимир, Богдан, Євген, зі слізьми на очах молилися за здоров’я батька і повернення його додому.
Такий же сумний святий вечір був і в сімʼї Івана Костіва. Дружина Марія та шестеро дітей, Катерина, Микола, Петро, Павло, Іван і Василь, благали Всевишнього про те ж саме. На жаль, у той святковий вечір душі їхніх батьків відійшли у засвіти. Дружини Андрія та Івана стали вдовами, а діти — сиротами. Приховати злочин, вчинений енкаведистами в переддень Різдва, не вдалося. Про мученицьку смерть Андрія та Івана згодом дізналися їхні родини від жителів села Новиці. Виконавці проведеної каральної акції прозвітували начальству про знищення прихильників повстанців і підпільників ОУН. Розправилися більшовики і з сином Андрія Ребеги Михайлом, який був членом молодіжної організації «Юнацтво». Станіславський військовий трибунал у 1949 році засудив його на 15 років виправно-трудових робіт. Покарання відбував у Казахстані.
80 років пройшло відтоді, як відбулися судилища над безневинними людьми, котрі прагнули жити, виховувати дітей, працювати на землі, служити громаді й церкві. Пам’ятають про своїх предків великі родини Андрейкових і Дорохтейових і з гордістю носять ці вуличні прізвиська донині.
Василь ПАРЦЕЙ, краєзнавець, житель села Довге-Калуське
