Микола Дутка загинув геройською смертю в бою з прикордонними військами НКВС Похований Микола Дутка у братській могилі разом з п'ятьма повстанцями. На могилі встановлений березовий хрест з написом: «Слава Україні! Героям слава! Тут похоронений прах героїв — сотенного Солов'я й інших повстанців, які полягли за Україну. Жовтень 1995 р. Жителі села Лопушанка».
За героїзм і вміле командування у боях Микола Дутка Наказом Головного Військового Штабу/Головної Команди УПА ч. 1/45 від 25 квітня 1945 року нагороджений посмертно Срібним хрестом бойової заслуги УПА 2 класу. Він став першим з нагороджених цією нагородою.
Біографію Миколи Дутки детально описали його правнучка Оксана Мельничук (в альманасі «Олюднимо історію разом») і краєзнавець Микола Когут (у третій книзі «Герої не вмирають»).
Микола Дутка прожив лише 30 років короткого, але яскравого життя. Після закінчення на відмінно сільської початкової школи та калуської гімназії в 1930-1934 роках навчався у львівській торговельній школі — також на відмінно. Там вступив до ОУН. Під псевдо Чорний був очільником п'ятірки ОУН на своєму курсі, а з 1933 року став виховним референтом ОУН усієї школи.
По закінченні торговельної школи в 1934 році повертається в Калуш і входить до повітового проводу ОУН. Зв'язковим пунктом був його власний магазин. 7 листопада 1936 року в калуській церкві архистратига Михаїла одружився з Марією Супрун, донькою іншого члена проводу ОУН — Костянтина Супруна. Вінчав їх о. Володимир Тисовський. 6 листопада 1937 року в молодят народився син — Тарас-Михайло. Через два тижні, 21 листопада, у тій же церкві архистратига Михаїла дитину хрестив о. Володимир Тисовський, свідками були члени ОУН Василь Супрун та Іванна Петик. Попри шлюб і народження сина, Юрій продовжував підпільну боротьбу. Про його лідерську роль доносили в поліцію платні інформатори.
Фото Миколи Дутки з родинного архіву Юрія Миколайовича Дутки
Але в 1938 році загинула дружина і Микола овдовів. Поліція перейшла до терору проти свідомих українців. Маючи тільки доноси інформаторів і не маючи жодних доказів, поліція провела арешти невгодних їй осіб. Арештований 29 липня 1939 року підпільник Тарас Загаєвич назвав імена своїх друзів, з якими, як запевняв, підтримував тільки приятельські стосунки за рахунок спільної участі в товариствах «Сокіл», «Читальня Просвіти», «Рідна школа», «Відродження», «Українське казино», хор «Боян»: Микола Дутка, Михайло Мікульський, Роман Дзундза, Володимир Кушлик, Михайло Тріщук, Володимир Сорохтей, Іван Гадзоватий. Польська поліція арештувала всіх названих осіб та свавільно утримувала їх у станіславській в'язниці. А тут ще й калуський повітовий староста під приводом впровадження виняткового стану наполягав на їхньому безтерміновому інтернуванні.
Злам настав у вересні 1939 року, коли Польська держава розвалилася під ударами Німеччини й СРСР. Микола Дутка повертається в Калуш, але ще до нового року вимушений втікати за кордон. НКВС заарештувало платного інформатора польської поліції Омеляна Лещія і той на допиті 3 грудня 1939 року назвав імена всіх відомих поліції підпільників повітової організації ОУН. Серед них — члена повітового проводу Миколу Дутку та місце його проживання — вулицю Сівецьку.
Після успішного переходу кордону Микола проходив вишкіл ОУН у Кракові та Варшаві й отримав нове псевдо — Осип. Повернувся в Калуш влітку 1941 року, але ОУН знову опинилась під репресіями — тільки вже від німців. Тож знову довелося переховуватись. Через загрозу арешту навесні 1942 року Микола відряджений ОУН у Перемишль. Працював бухгалтером у дирекції «Маслосоюзу» в Перемишлі у 1942-1944 роках.
12 серпня 1943 року в калуській церкві архистратига Михаїла о. Володимир Тисовський обвінчав Миколу Дутку і Марію Каблак, після чого подружжя виїхало в Перемишль. Від 1943 року Микола Дутка був референтом Служби Безпеки ОУН Перемиської області. У серпні 1944 року з боївок СБ він організував і очолив сотню УПА. Тоді отримав нове псевдо Соловей.
Микола Дутка у вересні 1944 року як командир сотні брав участь у Карпатському рейді у складі куреня «Лемківщина» з Перемищини на рідну Станіславщину. В жовтні 1944 року сотня Миколи Дутки поверталася на Перемищину зворотним рейдом, під час якого відбувся останній бій нашого славного земляка.
Краєзнавець Микола Когут у третій книзі «Герої не вмирають» подав, що Микола Дутка «18 грудня 1914 року народився в сім'ї Юрія і Стефанії Дутків», а в довіднику «Калущина: долі і люди» подав датою народження Миколи Дутки уже 17 грудня 1914 року. Для уточнення цієї деталі я переглянув «Метричну книгу одружень №9 м. Калуш 1897-1944 років».
Фото сторінки метричної книги з Державного архіву Івано-Франківської області
Тут і знайшов два записи з датою народження Миколи Дутки, але ці записи не підтвердили жодного попереднього варіанту, а зафіксували таку інформацію: «Николай Дутка, син Григорія і Софії Куйбіда, роджений в Цвітовій, замешкалий в Калуші» народився 24.10.1913. Походження інформації зафіксовано також: «Наречений предложив метрику родження Лука ч. 33/36 з 30/8».
Цього тижня виповнюються і 80 років з дня жертовної смерті Миколи Дутки, і 111 років з дня його народження. Тож ця стаття є знаком пам'яті Герою і віддання йому пошани.
Олег ДРОГОМИРЕЦЬКИЙ, краєзнавець
