Олег Шляхтун гідно та самовіддано виконував свій військовий обов'язок. Фото: скрін із відео Шляхтун Олег Олександрович — старший сержант 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс".
Народився 4 серпня 1972 року у селищі міського типу Вороніж Сумської області у сім'ї робітників. Мав старшого брата, який завжди був для нього прикладом для наслідування. У рідному Воронежі прожив до закінчення школи в 1989 році. Зростав розумним та допитливим хлопчиком, любив навчатися, багато читав. Мав хист до написання віршів, які навіть публікувалися у місцевих виданнях. Школу закінчив зі срібною медаллю, йдеться в проєкті "Спогади крізь віки", інформують "Вікна".
Захоплювався футболом та історією, тож коли прийшов час обирати вищий навчальний заклад, вибір Олега припав на історичний факультет Сумського педагогічного інституту імені Антона Макаренка. Особливою його пристрастю була доба козацтва, мріяв написати серію оповідань на цю тематику: ці мужні люди стали для нього прикладом героїзму та патріотизму на все життя.
Під час навчання в інституті познайомився з дівчиною Галиною, яка і стала його майбутньою дружиною. Після закінчення інституту та одруження переїхав на Захід України — малу батьківщину дружини, де спочатку проживав на Тернопільщині, а з 2000 року — у місті Калуші на Франківщині. Тут Олег став батьком і виховував сина Олександра — їхню з дружиною гордість.
Працював на очисних спорудах у товаристві "Карпатнафтохім". Був надзвичайно товариською людиною з відкритою душею і незмінною посмішкою на обличчі, завжди готовий прийти на допомогу. Друг і співробітник Орест Сулимка розповідає:
"Олег швидко і легко влився в наш колектив, його всі любили і поважали. Для мене він був другом-порадником, щирим і відвертим, готовим віддати, як кажуть, останню сорочку. А ще він знав багато цікавих фактів з історії України, міг їх розповідати годинами, тримаючи увагу співрозмовників — від малого до старого".
З 2015 по 2016 роки брав участь в АТО на території Донецької області та був нагороджений відзнакою президента України за участь в антитерористичній операції.
Згодом повернувся у Калуш та продовжив працювати на підприємстві.
З початком повномасштабного вторгнення не міг залишатися осторонь і з першого дня вступив до лав Збройних сил України. На захисті Батьківщини служив командиром бойової машини "Град" у складі першого реактивного артилерійського відділення першого реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї військової частини А4267. Пройшов шлях від Києва до Донецької області, гідно та самовіддано виконував свій військовий обов'язок.
Командир Тарас пригадує:
"Олег був стриманим, дуже інтелігентним. Молоді хлопці часто зверталися до нього за порадами і консультаціями з приводу історичних подій чи суспільно-політичної ситуації. Олег любив заварну каву і заварював її щодня у турці. Олег був надзвичайно товариським. Навіть у найбільшій скруті старався завжди і всім допомогти. Життєрадісний, добрий та надійний".
У воїна було ще дуже багато планів, яким, на жаль, не судилося втілитися. Загинув 19 березня 2024 року у результаті удару безпілотника військовими формуваннями Російської Федерації поблизу населеного пункту Каленики Краматорського району Донецької області.
Свій останній спочинок знайшов 24 березня на Алеї Слави міського кладовища. Посмертно йому присвоєно звання "Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади".
30 жовтня 2024 року на фасаді центральної бібліотеки імені Тараса Шевченка відкрили меморіальну дошку Олегові Шляхтуну.
