Інна мріє побувати з чоловіком у навколосвітній подорожі, помилуватися Парижем та норвезькими фіордами Про це «Вікнам» розповіла організаторка події, дружина захисника Інна Вербовецька, яка шість років тому переїхала до чоловіка в Калуші із Севастополя.
«З Олегом познайомилась понад 12 років тому на роботі. Я працювала у нічну зміну в мережі супермаркетів, а він приїхав попити кави. Ще у 18 років юнаком пішов служити на флот і тут залишився. Так шість років чоловік завойовував мене і я йому вдячна, що дочекався. У 2014 він повернувся до рідного міста, а я ще якийсь час їздила до нього, поки зрозуміла, що про таку людину поруч мріяла все своє життя. Підкорена його ставленням і любов’ю, я в результаті здалась. Ми уже два роки, як офіційно одружились».
У березні 2022 року Олег Вербовецький добровільно став на захист України, адже не міг сидіти, як сам казав, «під спідницею», тому що Батьківщина — це, в першу чергу, його сім’я. Попри те, що йому уже 55 років та турбує високий тиск, вдома не може сидіти. Його брат Сергій Вербовецький, попри проблеми із серцем два роки також служив. У червні 2024 року — мобілізувався, а 28 вересня — помер.
Півтора року Олег служив у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Зачищав Макарове, був у Сіверськодонецьку.
«Життя жінки, яка чекає чоловіка з війни, — це пекло на землі»
У цьому впевнена співрозмовниця «Вікон». Понад десяти днів Олег не виходив на зв’язок. Виявилося, що бійці проходили «дорогою смерті», яка прострілювалась і проглядалась з усіх боків ворогом. Тож 80 військових плили вночі на саморобних плотах. Чи орки прогледіли, чи янголи закривали руками, але бійцям далося врятуватися, згадує Інна.
Потім був Бахмут. Зараз — Курахове. Хлопці на «нулі» сидять місяцями, бо до них ні доїхати, ні дійти, адже «ворог косить, як зайців у полі».
Інна часто думала, як допомогти батальйону свого чоловіка. У голові крутився вислів: «Що я можу зробити для себе, але щоб іншим було добре». Так прийшла ідея зібрати гроші на засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ).
«Спочатку думала, що один РЕБ коштує десь 105-120 тисяч, але його вартість вдвічі дорожча — все залежить від радіуса покриття та кількості установок на ньому. Слід зазначити, що Прикарпатський промисловий кластер, зокрема Руслан Шмаков зі своїм благодійним фондом та друзями, наступного дня після мого звернення замовили уже один РЕБ вартістю 183 тисячі гривень. Буквально за два тижні він буде у захисників. Тому я щиро вдячна спонсорам, котрі долучилися й уже задовго до балу допомогли захисникам».
Інна Вербовецька займається круїзним відпочинком — допомагає людям, котрі мріють подорожувати, організувати незабутні спогади. А тим, хто хоче заробляти, — будувати бізнес.
«Я знаю, що люди, які перемикаються з важкої ситуації на подорожі, проходять ці випробовування значно легше, ніж ті, що загруз у проблемах. Навіть діти та дружини військових, які їдуть у круїз, по-іншому дивляться на свою ситуацію. Одесу також бомблять, але наша команда старається показати людям й інший бік життя, який обов’язково буде після перемоги. Вірю, що це станеться уже у 2025 році».
Інна мріє побувати з чоловіком у навколосвітній подорожі хоча б упродовж трьох місяців, а ще помилуватися Парижем та норвезькими фіордами. Пригадує фразу: «Не можна піти на той світ, не побачивши цей».
Жінка пояснює, що також тривалий час не дозволяла собі продовжувати жити так, як до повномасштабної війни. Навіть переселенці, які були у її домі, дратували продовженням звичного життя. Але з часом зрозуміла: саме вони їй «підсвітили», що завтра може і не бути.
«Навіть коли минулого року я вагалась щодо своєї присутності на круїзі, адже чоловік на війні й це розрив шаблонів, то Олег переконав, що не варто відкладати на потім. Тому зараз стараюся берегти свій моральний стан, бачити у всьому прекрасне, надихатись, щоб пізніше мати сили допомагати адаптуватись чоловіку. Адже коли сидітиму понура, увесь час тільки плакатиму, депресуватиму, то як зможу його витягнути з негативних думок?».
Або великий успіх та перемога, або найбільший провал
Щодо ідеї Першого різдвяного балу, то реалізовує її маленькими кроками близько місяця. І буде рада будь-якій допомозі: фінансовій, ідейній, інформаційній, лотам, спонсорам, партнерам.
«Мені захотілось зробити різдвяну казку, у якій жінки були, як Попелюшки — у красивих платтях із зачісками та макіяжем, а чоловіки — в елегантних костюмах. Щоб впродовж цих шести годин вони могли потанцювати, послухати гарну музику та спів, спробувати смачні закуски та десерти. Пропонує те, чого вони, можливо, останніх три роки не бачили. Крім цього, охочі зможуть взяти участь у благодійному аукціоні».
Організаторка пояснює, що коли з ініціативою приходить до людей, то розуміє, що такий захід дійсно потрібний. Жінки почали шукати плаття, інші — записались у спортзал, щоб привести себе у форму. А Олена Мазур почала із великим бажанням та задоволенням допомагати. Разом бачать ціль та не бачать перешкод. Тому ідей у жінок мінімум ще на два роки, адже прагнуть зробити бал традиційним.
«Зрозуміло, що в наявних умовах, можливо, не все вдасться так, як ми собі уявляємо. Втім переконана, що в будь-якій ситуації необхідно влаштовувати собі невелике свято. Відпочивати тут і зараз. Кожна із нас мріє кудись красивою вийти, перемкнутись, потанцювати, а насправді немає куди. Треба розуміти: хто прийде на бал — зробить щось хороше, врятувавши чиєсь життя, сім’ю, любов. Наша любов з Олегом в Калуші відкрилась по-іншому. Ніколи за ці роки мене ніхто не ображав, навіть попри мою російську мову, тому це моя подяка місту і його людям за те, що прийняли й надалі підтримують».
Інна Вербовецька відгорнула завісу над майбутньою подією. Художник Мирослав Гаталевич подарував дві картини старого Калуша для проведення аукціону, а ще створив логотип балу. Серед лотів буде колекційне бренді 1983 року, оригінальний швейцарський годинник, картина художниці Юлії Багринівської. Для жінок одна з ювелірних майстерень Івано-Франківська надала три прикраси. Іконописець Олег Заяць пише ікону. Священний і волонтер Федір Мороз надав гільзу, яка може слугувати вазою для сухоцвітів.
«Якщо ми зберемо на один РЕБ, то він піде на ті машини, які возять хлопців на «нуль». Коли починала втілювати ідею балу, то розуміла, що це буде або великий мій успіх та перемога, або найбільший провал в житті. Побачимо 28 грудня з 16:00 до 22:00», — жартує Інна Вербовецька.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
