Останні майже чверть століття Володимир Слюзар проживав у своїй садибі у Хотіні Володимир Васильович Слюзар народився 21 березня 1945 року у селі Бортники ще тоді Ходорівського району Дрогобицької області. Батько Василь Степанович і мати Анна Михайлівна мали всього трьох синів: крім Володимира Мирослава, 1943 року народження, і Ярослава, 1954 року народження, розповів «Вікнам» син померлого Андрій Слюзар.
Володимир навчався у Калуській школі №1, а далі з 1961 до 1964 року — у Калуському хіміко-технологічному технікумі, де отримав кваліфікацію «техніка-механіка» за спеціальністю «Устаткування хімічних і нафтопереробних заводів».
Все своє наступне професійне життя Володимир Васильович пов’язав з калуською «хімією». Ще у 1963 році був прийнятий на роботу на Калуський калійний комбінат в цех сульфату калію слюсарем третього розряду, далі там працював техніком-конструктором.
Дослухавшись до порад товаришів по роботі й відчуваючи свій потенціал, у 1965 році поступив у Львівський політехнічний інститут на очну форму навчання. У 1970 році повернувся на підприємство (Калуський хіміко-металургійний комбінат) вже дипломованим інженером хіміком-технологом за спеціальністю «Технологія неорганічних речовин і хімічних добрив».
Працював начальником зміни в цеху чотирихлористого кремнію. У 1972 році був призначений заступником, а у 1978 році — начальником цеху каустичної соди і хлору, а після перейменування підприємства (у 1975 році) — цеху СКДМ (соди каустичної діафрагмовим методом) ВО «Хлорвініл». У 1982 році був призначений заступником начальника, а у 1985 році — начальником виробництва хлору і каустичної соди.
У 1987 році Володимир Слюзар був призначений директором заводу каустичної соди і хлору. У 1995 році вже у складі державного концерну «Оріана» керував цим заводом, який мав назву «Діанат». У цьому ж році переведений на посаду віцепрезидента з виробництва концерну «Оріана». У 1998 році став першим віцепрезидентом ВАТ «Оріана», у 2001 році — заступником генерального директора з виробництва ЗАТ «Лукор», а далі ТзОВ «Карпатнафтохім».
Неодноразово був нагороджений відзнаками за раціоналізаторство, подяками, грамотами й медалями підприємства. Активно займався вихованням молодих кадрів для підприємства. Був радим гостем у Калуському технікумі, а, особливо, у Львівській політехніці, де неодноразово був головою Державних екзаменаційних комісій. Брав активну участь у житті міста, займав активну громадянську позицію. Як голова Калуської міжрайонної, був членом правління Івано-Франківської обласної Асоціації платників податків.
У 2006 році Володимиру Васильовичу було присвоєно Почесне звання «Заслужений працівник промисловості України».
Наприкінці 2010 року вийшов на заслужену пенсію.
Був одружений з Надією Лісовською (Слюзар), з якою разом виховали двох дітей: Ірину, 1967 року народження, й Андрія, 1972, року народження. Ірина з чоловіком Андрієм проживають в Івано-Франківськ, а Андрій з дружиною Зоряною — у Львові. Останні майже чверть століття проживав у своїй садибі у Хотіні, де з радістю очікував на приїзд дітей з онуками Олею, Лесею, Катериною і Мироном.
22 листопада 2024 року після важкої хвороби Володимир Слюзар відійшов у вічність. Похований 23 листопада на кладовищі житлового мікрорайону «Хотінь».
Володимир Слюзар назавжди залишиться у пам’яті дружини, дітей, онуків, родини, друзів, колег по навчанню та роботі.
