Гурт «Бойки» існує уже 10 років. За цей час його склад часто змінювався, але завжди було троє виконавців. Зазвичай музиканти працюють у західних областях України, а останні три роки стали для хлопців справжнім викликом.
А починалось все, коли Віталію Кузьмину було 14. Тоді його двоюрідний брат Михайло Петрівник, який зараз в Італії, попросив допомогти з весіллям, бо не зміг виступити акордеоніст. Саме цей випадок і став початком «весільної» кар’єри хлопця.
«Я навчався в музичній школі, тож вирішив спробувати. Пам’ятаю, весілля було маленьке — на 25 людей, але я не підвів. Якби не брат, то я б закинув музичну і пішов деінде. Він проявив в мені любов до того, що зараз дуже подобається та приносить основний дохід. Колись у мене дід грав по весіллях, але не думаю, що це так передається. Вважаю, що людина має 10% таланту, решту — напрацювання впродовж життя».
Зараз хлопці виступають на весіллях, днях народжень, корпоративах, тематичних вечірках. Працюють всюди, де потрібна музика.
«З солістом Петром Струком ми уже «старожили» (сміється. — Авт.). З нами тепер разом Назар Башта — саксофоніст і кларнетист. З приходом у колектив Юлії Лаврів — контент-менеджерки та СММ-ниці в одній особі — ми «заграли» новими барвами. З нею об’єднуємо наші ідеї та більше працюємо на соцмережі: всі ролики, які ви бачите у ТікТоці та Інстаграмі — її справа».
На час повномасштабного вторгнення (24 лютого 2022 рік. — Авт.) «Бойки» мали 25 замовлень весіль аж до жовтня, адже тоді люди планували таке важливе свято за рік наперед.
«Вересень та жовтень, коли ні спекотно, ні холодно, для весіль та івентів бронювали першими. Зазвичай ми завдатки (аванси. — Авт.) не віддаємо, але війна стала серйозним форс-мажором для всіх. Тому довелося десь 2500 доларів повернути. Для мене шість-сім місяців паузи у роботі, що була єдиним заробітком, також стали викликом. Не звик бути без власних грошей, тому рік працював офіціантом плюс на своїй «жигульці» доставляв їжу».
Уже увосени 2022 року, за словами Віталія, люди почали знову одружуватись. Це були невеличкі вечірки у сімейному колі.
«Зазвичай це були ті пари, котрі кілька разів уже своє свято переносили через коронавірус, сімейні обставини, а потім — повномасштабну війну. Тепер планування відбувалось за місяць-два. Акцент більше був на конферансі, ніж танцювальних блоках. Тоді хлинула тенденція на все українське, збереження традицій. Популярною стала жива музика, коли між столами грають троїсті музики. Здебільшого виконували повстанські та народні пісні. Дуже прикро, що саме війна «переконала» нас слухати українське, спонукала, щоб наша музика процвітала та мала сенс у серцях та душах. Надіюся з часом ми пам’ятатимемо це все і будемо зберігати свої традиції та культуру».
Віталій пригадує, що колись музикантів замовляли тільки для співу та організації танців. Одягом також ніхто особливо не переймався: одягнув вишиванку, джинси — і все готово. Зараз музичні гурти мають кілька «робочих» костюмів і більше працюють над подачею музичного матеріалу.
«Тепер ти повинен бути не тільки музикантом: мусиш і вести дійство, і займатися конкурсами, і аукціонами. Потрібно завжди різне щось придумувати, щоб мати замовлення, щосезону вдосконалювати або й змінювати програму. Наприклад, зараз всі з телевізорами працюють — і ми взяли телевізор. Світломузика також важлива. Через десятиліття я буду грати дітям тих батьків, з котрих починав свої весілля — і це буде суттєва різниця. Зараз кожен старається організувати своє свято якнайкраще: встановлені таймінги (часові межі. — Авт.), плей-листи (список музики. — Авт.), послуги організаторів. Тож ми маємо встигнути практично до хвилини. А ще перший танець, два танцювальні блоки, козацький стіл, інколи селфі-дзеркало. Час також «врізався» через комендантську годину».
На думку співрозмовника, весілля в наметах були для нього як музиканта атмосфернішими.
«Зберігалися традиції, розкладали намети, запрошували велику кількість гостей. Для музикантів було важко відіграти до п’ятої-шостої години ранку, але не було вести весілля. Пізніше вже з’явився тамада. Я працюю ведучим на святах вже п’ять років, але щоразу, як вперше. Тут не допомагає сценарій — завжди доводиться імпровізувати, адже треба реагувати на реакцію гостей. Найбільше мені, тоді 15-річному, запам’яталось весілля на Городенківщині з наметом на 450 людей (там кажуть 225 пар. — Авт.). За два дні гості випили 150 літрів самогону, який стояв у бочці на вулиці. Частували ним всіх, хто приходив з села. Коли ти грав танці, то кінець майданчика не бачив».
Переважно «Бойки» працюють у Львівській та Тернопільській областях, рідше — у рідній Івано-Франківській. Щодо Закарпатської, констатує музикант, то не вдалося зрозуміти місцевих традицій.
«Найбільше мене дивує, коли наречених обдаровують. Сідає староста за стіл, відкриває конверти й озвучує, хто скільки приніс та окремо дякує кожному. Також під час «перегулювання» наречена не вибирає, так, як у нас неодружених дівчат чи хлопців до танцю. Триває торг з початковою ціною 100 гривень. Інколи молода може заробити на непогану машину, адже закарпатці не скупляться».
За останні два роки 80% весіль «Бойки» грають для військових, а решту — для людей дотичних: волонтерів, підприємців. Зазвичай, дізнаються про статус молодого або батька уже перед самим святом або й під час нього.
«Інколи ти самостійно не зміг би зрозуміти, що наречений чи хтось із батьків — військовий. Люди на своїх весіллях відриваються на повну, святкують, радіють, підтримують всі ініціативи. Ми стараємося зробити так, щоб хоча б на один день людина забула про війну і відкинула всі свої переживання».
На кожному весіллі гурт проводить збори на потреби Сил оборони. Раніше збирали гроші «у шапку», виконуючи пісні у різних мікрорайонах Калуша. Тепер благодійність поєднують з роботою: цього року таким чином вдалося зібрати близько 350 тисяч гривень.
«Зазвичай, збираємо на дрони, екіпірування, у мене знайомих багато в ЗСУ — їм передаємо. Тісно співпрацюємо з місцевим волонтером Василем Уросом. Нещодавно передали п’ять «пташок» для військових. Назбирали на ремонт машини, пальне, два РЕБи. Також реабілітаційному центру для військових «4.5.0. Прикарпаття» минулого місяця «наспівали» 37 220 гривень. Усе відбувається завдяки нашим замовникам, а також присутнім, що донатять на святах».
Сам збір відбувається, коли музиканти йдуть між столами, виконуючи «Хто родився в січні, лютому, березні…» і тоді всі мають можливість кинути у бубон, скільки вважають за потрібне. Найбільше «Бойкам» вдавалося зібрали на святі 17200 гривень.
«Якщо було по два весілля на тиждень, то до місяця часу ми зібрали на п’ять дронів. Серед інших гостей активними у благодійності є військові: батьки наречених, побратими. Також долучаються і підприємці. Траплялося, що хтось один міг і дві-три тисячі кинути. Загалом люди позитивно сприйняли цю ідею. До нас навіть особисто підходили захисники, котрі були на святкуванні та дякували, що про них не забуваємо. Для звіту тим, хто складає пожертви, просимо військових та волонтерів про фото та відео».
На думку Віталія Кузьмина, має минути не менше десятиліття після війни, щоб відновити мирне життя.
«Мрію після Перемоги, дасть Бог, розширити колектив, докупити світла та апаратури. Але розумію, коли нам відкриють страшні цифри втрат, ми не будемо сильно тішитись та веселитись. Хочу, щоб мої рідні та близькі були поряд в мирі та здорові, а все інше буде, якщо працювати над собою».
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер