Захисник проживав із мамою, дружиною та 15-річним сином Іваном у Негівцях П’ятого грудня 2024 року у госпіталі від травм, отриманих на полі бою, помер військовослужбовець Василь Шарамайлюк, 1977 року народження, з Верхнянської громади на Івано-Франківщині. Важке поранення стрілець — номер обслуги 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону отримав 28 листопада під час мінометного обстрілу.
Рідна старша сестра Героя Наталія Лупа у коментарі «Вікнам» зазначила, що у них з Василем різниця п’ять років. Різне бувало у житті, але старалась підтримувати брата.
«Я часто дітям розказую, як любила свого брата, коли він був ще маленький, як за ним доглядала. У старшому віці не завжди вдавалось поговорити по душах. Але були часи, коли ми спілкувались, я старалась направляти Василя на правильний шлях, на Божу дорогу. Пам'ятаю, як прагнула, щоб він вчився, але наука тяжко давалася. Я його ставила в кут, а сама відверталась і плакала, бо шкода було. До школи постійно ходили разом. Пригадую, коли на річці великий шматок скла в ногу загнав, то на руках його несла, хоча сама ще була малою. Викликала «швидку», лікарі зашили, поки батьки були на роботі. Життя проходить, люди міняються, й обставини їх міняють».
Сестра розповідає, що брат проживав із мамою, дружиною та 15-річним сином Іваном у Негівцях. Василя мобілізували дорогою на роботу, потім — було навчання у Рівному. 17 листопада відправили на Донецький напрямок, а якраз 28 листопада він був на позиції, куди «прилетіло». Василь два тижні не виходив на зв'язок, а всі тим часом чекали позитивної звістки. Наталія з ним говорила, коли ще був на полігоні, а пізніше усі новини дізнавалась через дружину.
«На похорон, на жаль, не зможу приїхати, адже проживаю в Ірландії. Я у вересні була вдома, тоді востаннє у нього також гостювала. Брат провів мене до машини, я подивилась йому в слід і думка промайнула: «Чи ще тебе побачу, брате?». Якесь недобре було відчуття. Через декілька днів після цього його взяли воювати. Важко сину, котрий дуже любив батька, також у скорботі мама, дружина, найстарша сестра Орися».
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
