До Войнилівського прихистку жінка потрапила у березні 2024 року Світлана Кирилівна поселилась в орендованій однокімнатній квартирі на сьомому поверсі й була у постійному стресі, що вдруге доводиться жити у часи війни.
Історією мешканки Войнилівського прихистку в рубриці "(Не)значні історії" поділилися на Фейсбук-сторінці "Карітас Івано-Франківськ".
Про дитинство жінка згадує з сумом. Батька вона не знає, адже він пішов воювати та не повернувся, а її виховувала мама.
"Я не знала дитинства, часи були важкі — жили у підвалах, де не було ні води, ні хліба. Під час моєї юності мама працювала в колгоспі від зорі до зорі, тому я малою носила продавати на базар молоко, щоб було чим платити за податки".
У школі Світлана вчилась гарно, подорослішавши — працювала вихователькою та вчителькою. Вона завжди прагнула розвитку, не любила стояти на місці, тому багато часу присвячувала навчанню.
До Войнилівського прихистку жінка потрапила у березні 2024 року. Покровський напрямок — один з багатьох, які ворог інтенсивно атакує. Небайдужі люди, коли виїжджали, не змогли залишити одиноку стареньку у небезпечному місті, тож взяли з собою. І ось уже понад дев'ять місяців жінка дякує за спокійні дні та дах над головою.
"Вдячна Богові за те, що віддав мене у руки цим людям. Одну війну пережила, думала, якось буде, а доля сказала — ще одну зможеш пережити. Тут у багатьох людей вже немає домівки, тому прихисток став для нас другим, не менш рідним, домом".
Попри нелегкий життєвий шлях, Світлана Бережньова не втрачає оптимізму та вірить, що перемога України не за горами.
Нагадаємо, що прихисток для внутрішньо переміщених осіб старшого віку знаходиться у селищі Войнилів Калуського району Івано-Франківської області. У ньому проживають люди "золотого віку", які приїхали з Херсонщини, Донеччини та Харківщини.
