Володимир Андреєв хоче впровадити автореабілітацію в Калуші на постійній основі Як виникла ідея, як її вдалося втілити та чим автореабілітація корисна для самих захисників, «Вікнам» розповів ідейний натхненник, волонтер та автоексперт Володимир Андреєв.
Калушанин колись хотів бути водієм та тілоохоронцем, тому проходив курси та вивчав контрводіння. У 2014 році разом із війною виникла ідея розвивати цей напрямок як реабілітацію. Але тоді штурмових бригад було менше. За час повномасштабного вторгнення потреба у реабілітації саме «штурмовиків» зросла до 80%, вважає Володимир Андреєв.
«Є товариші на службі, котрі мали по 4-5 штурмів в тиждень, отримали поранення, лікувались у госпіталі. Після цього виходять на вулицю, а там спокій, тиша, особливо на заході, і їм не вистачає адреналіну. Хочеться компенсувати той ендорфін, адже під час штурму бійці переживають найлютіші емоції та виплеск адреналіну. Найгірше, що з’являються шкідливі звички, зокрема, алкоголь. Так і виникла ідея адреналінової реабілітації, а не просто їзди по прямій чи з прискоренням. Саме елементи дрифтингу викликають адреналін, тож бійці знову посміхаються та відчувають себе щасливими».
Після кількох пробних сесій, каже співрозмовник, розробив протоколи проведення цієї реабілітації. У 2014 році акцент був на прискоренні. До цього адреналіну швидко звикають, тому вирішили програму трохи змінити. Спочатку стикнулися з проблемою майданчику для проведення дрифту, бо на дорогах загального значення можна спричинити аварійну ситуацію. Не обов’язково через те, що робить сам автоексперт. Навіть водій, що їхатиме поруч, може задивитися і вдарити іншу машину. Кілька місяців знадобилося для того, щоб виготовити документи та отримати майданчик в безплатну оренду.
«Нам потрібен був великий майданчик та старе покриття, щоб в перспективі проводили парні заїзди. Далі зробили регламент заходів безпеки і самого проведення. Це все видалося дуже нелегко. Щиро вдячний ТЗОВ «ТАРКЕТТ ВІНІСІН», які своєю технікою почистили та прибрали територію. Ми купили у військового автомобіль BMW, 1984 року випуску, котрий він збирав сам, щоб під час відпусток отримувати адреналін. Довелося трохи після випробовувань підремонтувати».
Тих, кому потрібна автореабілітація, Володимир шукає серед знайомих, які з’явилися за три роки його волонтерської діяльності. Зараз на черзі — близько ста бійців, котрі хочуть спробувати екстремальну їзду. Тому потрібно ще мінімум дві-три машини.
«Хочемо в перспективі робити парні заїзди — вони цікавіші та емоційніші. Таким чином охопимо більшу кількість охочих, а далі — все індивідуально. Комусь вистачає і одного разу, але зазвичай через кілька тижнів хочуть повторити кайф. З досвіду — 4-5 сесій мало бути достатньо, щоб трохи переключитися та зарядитись на позитив. Хоча багато хлопців самі задумувались над такою технікою, над контраварійним водінням. Сесія триває в середньому від 3 до 15 хвилин, залежно від покриття, погоди, бо коли сухо, то можна їхати швидше і емоцій буде більше. Стараюся кількість адреналіну регулювати, тому постійно на зоровому контакті з пасажиром, по емоціях можу визначити потрібний час».
Стаж водіння жодного відношення до контраварійного водіння не має, зазначає Володимир Андреєв. Це дві різні сфери та два різні світи, які доповнять один одного при грамотному балансі. Наприкінці 2021 року він склав свій перший іспит в Івано-Франківську. Як виявилось, тіло пам’ятає, тому вирішив максимально ділитися знаннями з бойовими хлопцями, а в перспективі — з іншими людьми.
«Багато теперішніх ветеранів не бачать великої активності від держави у плані реабілітації та уваги до них. Немає відповідного фідбеку від цивільних. Тому важливо приділити свою увагу та час, і це може бути в перспективі гарним хобі для хлопців. Можливо, хтось мріяв бути механіком, придбає подібне авто, буде ремонтувати, виїжджати або стане професійним спортсменом. Я вважаю це свого роду реабілітацією та волонтерською роботою. Займаюся постачанням запчастин, розвиваю вогневу підготовку, контраварійне водіння та адреналінову реабілітацію».
Володимир Андреєв хоче впровадити автореабілітацію в Калуші на постійній основі.
«Якщо ти звик до адреналіну, то в тебе з часом починається адреналінова «ломка», і з такого важкого процесу потрібно плавно виходити. Серед близько 100 ветеранів та військових, я тільки одному відмовив, бо розумію, що цей адреналін може йому нашкодити. Також якщо алкоголь присутній — це також мінус, бо в поєднанні з адреналіном може бути і зупинка серця».
Першим, хто цього дня спробував автореабілітацію, став 54-річний Віктор Ханенко з Топільська, що на Рожнятівщині. Два місяці, як звільнився зі служби для догляду за старими батьками. Колись уже воював у Афганістані, а з початком повномасштабної війни повернувся з Парижа, де працював останніх 14 років. Спершу визнали непридатним, тому добровільно три місяці захищав Київ, а з весни і до жовтня 2024 року у складі 94 батальйону 107 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ стояв на кордоні Харківської області. Про автореабілітацію дізнався випадково у магазині, коли купував оливу для автомобіля. Каже, що за пережитими враженнями вартувало їхати за 16 кілометрів.
«Декілька хвилин проїхався, а відчуття незабутнє — як на фронті. Це можна порівняти з першим поцілунком з дівчиною. Коли ти ще маленький, спробував й отримав щастя. Так і тут — запам’ятається, поки буду жити. Адреналін зашкалює, трохи вже відходжу і починають руки тремтіти. Коли заносило машину, то думав — раз і перекинеться, але цього не сталося, дякувати Богу та водієві. Володимир — ідеальний водій, я ще так ніколи не їздив. Особисто їду легко, за правилами».
Військовий каже, що хотів би ще так з десять разів покататись, в принципі страху як такого немає, бо колись служив у десантних військах і багато стрибав із парашутом.
«Це, як на війні: виконання завдання пройшло нормально, але коли відходиш і починаєш думати, а як би могло бути, то починають тремтіти руки. Після звільнення спочатку сон не брався, зараз ніби заспокоївся, але починається повернення туди ж до побратимів, до тих, яких уже немає. Тут ми розмовляли, а в один момент розумієш, що це не повториться. Проте, якщо думати по-філософськи, то людина десь поїхала і не подзвонить звідти ніколи. Бо, як брати все близько до голови, то можна «поїхати»... На війні чесніше, ніж у цивільному житті. Все так, як мало б бути. Якщо ти повернувся до когось спиною, то це означає, що позаду є люди, а тут не знаєш чого очікувати».
Ветеран вважає, що треба продовжувати жити, але пам’ятати, завдяки кому.
«Не у формі справа, а в людині. Не потрібно мене ставити на п’єдестал, але відношення має бути нормальне».
Щодо автомобільної адреналінової реабілітації військових, то вона продовжуватиметься і надалі, наголошує Володимир Андреєв.
«Прагнемо вийти на такий рівень, щоб раз на два тижні проводити по дві сесії для трьох воїнів. Також хочу отримати підвищення кваліфікації та викладати курси контраварійного водіння для військових та їхніх дітей, щоб звикали до техніки та були уважнішими на дорозі», — зазначив автоексперт.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор
