Ігор Заремба констатує: його учні давно його перевершили, адже кожен має по 15-16 медалей з кубків та чемпіонатів Україн Для запису матеріалу «Вікна» приходять у тренажерний зал «Кузня м’язів». Приміщення для занять своєму колишньому тренеру безплатно надає Віталій Дімітріаді. У вівторок, сьомого січня, тут займаються п’ятеро підопічних тренера Ігоря Заремби.
22-річний Денис Тужеляк приїхав з Креховичів. Навчається у Тернополі на програміста та паралельно тренується у Василя Яковіва (учня Ігоря Мироновича. — Авт.), а під час канікул приїжджає у Калуш.
«Я закінчив з відзнакою музичну школу за класом баяна. Але ще у дев’ятому класі мене помітив тренер з легкої атлетики. Сім років тому потрапив до Ігоря Мироновича. Неодноразово виступав на чемпіонатах та Кубках України. Був призером чемпіонату України, переможцем Кубка України зі штовхання ядра. Це не вид спорту, а стиль життя. Живеш, мрієш та досягаєш. Коли перемагаю, є бажання повторити досягнення з кращим результатом».
Хлопець вдома має міні спортзал, де і підіймає, і штовхає ядро. При тому, що його батьки не спортсмени, Денис хоче передати своїм дітям спортивні вміння. І коли вони підуть до калуського тренера, то зможе сам «зав’язати» з легкою атлетикою.
«До кого я попав, що це за злий дядько», — такими були перші враження про доволі строгого тренера. Проте з часом я зрозумів, що не все так погано, що це хороший справедливий чоловік, завжди підтримає та порадіє за тебе. Навіть зважаючи на те, що зараз у мене інший тренер, все одно Ігор Миронович цікавиться моїми успіхами та й життям в цілому».
Сам тренер Калуської ДЮСШ Ігор Заремба не вважає себе особливим — просто любить, те що робить.
«Я 41 рік працюю у Калуській спортивній школі. 30 з них є старшим тренером ДЮСШ, очолюю відділення легкої атлетики. Своїх вихованців навчаю метанню: списа, молота, диска та штовханню ядра. Якщо мати бажання та добре працювати, можна стати непоганим метальником. За ці роки мої вихованці здобули 74 медалі на чемпіонатах України, семеро — увійшли до збірної команди України. Були визнані кращими спортсменами на Тернопільщині та у Львівській області. Впродовж останніх 5-7 років діти входять у збірну команду області, представляють Прикарпаття на кубках та чемпіонатах України».
Тренер нікому не відмовляє у заняття — найменшими приходили учні 4-5 класів. Часто трапляються без попереднього фізичного розвитку, з проблемами зі здоров’ям (є хлопець із однією ниркою, але це не заважає йому виступати на обласному рівні. — Авт.), а також з ожирінням 3-4 ступенів.
«Двоє хлопців почали 5 кілограмів підіймати й до року дійшли до позначки 40. Було до десяти людей, які мали великий ступінь ожиріння. Наприклад, на Загір’ї 285 метрів має коло, а вони, щоб його пройти, зупинялися 3-4 рази. Тепер не хворіють, тримають вагу і підтримують своє здоров’я».
Серед нинішніх вихованців Ігоря Заремби — призерка України, членкиня збірної команди України Альбіна Піліх. Коли починав свою кар’єру, то дівчата переважали.
Загалом, за словами тренера, метання — це така справа, що треба бути штангістом, метальником, знатися на біомеханіці.
За чотири десятки років багато дітей, які особливих надій не подавали, але згодом вражали результатом.
«Перший майстер спорту з метання молота Василь Яковів прийшов кволим у сьомому класі, абсолютно нічого не вмів, а в результаті — став багаторазовим чемпіоном України, рекордсменом Тернопільської області з метання молота. Така сама історія з Валерієм Чумаковим, котрого мама привела, бо сама займалася ядром. На жаль, він уже помер. Член збірної команди України Юрій Грогоза, перший майстер спорту із метання диска, найсильніший дискобол України із Заходу на Схід — він тільки в Калуші зробив 30 рекордів. Артур Мордвов та Сергій Савчин з Ялти привезли перше та друге місця з чемпіонату України».
І це не всі вихованці калуського тренера, котрі своєю наполегливою працею прийшли до великих результатів. Щодо спортивного інвентарю, то його не було, тож доводилося самому придумувати.
«Я зробив своїми руками 200 пристосувань для метання. Тренер має весь час бути у пошуку: дітей, ефективних методів тренування та всяких пристосувань. Серед них: метелики, костурі, кочерга, коса, ціпи, тички, наконечники, кріплення дисків та гантелі, що використовувались для метання списа. Діти вчилися на підручних засобах, а перемагали в обласних та всеукраїнських чемпіонатах».
Так, списометальник Семен Лукасевич без власного списа став чемпіоном України.
«Ми з ним вправи робили: і на костурі, і на ціпі. Метав тички із різними наконечниками як вдома, так і на Загір’ї».
Тренер порівнює свою роботу з деревом. Якщо дуб лежить у лісі й не потрапляє на стіл до столяра, то він або зігниє, або його поріжуть на дрова. А майстер зробить з нього двері, вікна або стіл. Так і дитина: вона повинна хотіти стати атлетом і знайти свого «майстра».
«Крім фізичної, вихованці проходять і психологічну підготовку. Наприклад, Семен Лукасевич мав страх, який його сковував і він припускався помилок. Вісім разів на чемпіонаті України входив у п’ятірку-шестірку кращих з метання списа, та тільки на дев’ятий — виграв чемпіонат. Дитина не повинна нікого боятися, а показувати той результат, на який я його вивів. Виконувати рухи треба на підсвідомості, тоді є ефект, по-іншому — тяжко мати успіх».
Співрозмовник констатує: його учні давно його перевершили, адже кожен має по 15-16 медалей з кубків та чемпіонатів України. Сам Ігор Заремба називає себе самоуком. Читав у бібліотеці журнал «Старт», з якого вимальовував вправи, а книжку «Таємниця сили» відкупив, бо пошкодив, коли копіював. Потім почав дотримуватись здорового способу життя — хотів бути найсильнішим. Підтягувався до 37 разів.
«Вдома зробив штангу та пристосування, щоб можна було виконувати фізичні вправи. Після того пішов вчитися у шосте училище, бо не вступив у Львівський інститут. Паралельно виграв чемпіонат області по штанзі. До армії працював на «хімії», а згодом закінчив підготовче відділення та вступив на факультет фізичного виховання Тернопільського педагогічного інституту. Звідти й направили у Калуську ДЮСШ №1 на Загір’ї, на посаду тренера».
Звання заслуженого тренера Ігор Заремба не отримав. Каже, що в Україні 80% тренерів-пенсіонерів працюють, але відзнак таких не мають, бо треба переглядати радянські нормативи й переходити на світові. На питання, коли залишить спорт, відповідає: «Коли прийде час», а поки що не може кинути своїх вихованців.
«Кожна дитина вдень має робити 30 тисяч рухів для свого здоров’я. Його в жодному магазині не купиш — воно кується тільки у залах. Молоді не треба курити, нюхати, колотись, а закотити рукави й працювати, щоб була здорова та сильна нація. Вдома я працюю на городі, вирощую овочі, з яких і живе моя сім’я — так було споконвіку. У неділю та свята ходжу до церкви. А у вільну хвилинку пишу пісні — уже понад сто є у доробку. Навіть молитва за Україну. Колись п’ять років співав у хорі «Придністров’я».
Щодо передачі свого ремесла, то пробував навчити єдину доньку Дарину крутити молот. Проте вона з часом відмовилась від жорстких татових методів, хоча зрушення були. Зараз вкладає всього себе у 15 своїх вихованців, за досягнення яких не раз пускав сльозу. Мріє, щоб в Калуші відбулися встановлення міських рекордів із різних видів спорту. Впевнений, що його підопічні вразили б.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
