Від XVI століття і до сьогодні: як розвивалася картографія на території Калущини

Статтю про розвиток картографії на території Калущини розмістив на сайті "Мандруй невідомою" краєзнавець Андрій Тимків.

Картографія Галичини — це не лише відображення географічних реалій регіону, але й важливий свідок історичних, політичних, та соціокультурних змін, які відбувалися на цій території. Розташована на перетині цивілізацій, Галичина стала об'єктом уваги різних держав, що знайшло своє відображення у розвитку картографічної традиції. Калуський район має багату історію, зображення цього регіону відображає зміни в адміністративному поділі, розвитку інфраструктури та соціально-економічних процесах. 

Картографія як наука і практика візуалізації простору відіграє важливу роль у формуванні економічного, культурного та наукового розвитку України. Історія картографії на території України є багатовіковою, багатою на події та впливи різних культур. Від перших рукописних карт до сучасних цифрових ГІС-систем (геоінформаційних систем) — українська картографія пройшла довгий шлях.

Перші згадки про спроби картографування Галичини пов'язані з середньовічними європейськими мапами, такими як Tabula Rogeriana арабського географа Аль-Ідрісі (XII століття). Ці мапи мали схематичний характер і здебільшого відображали великі річкові системи, гори та ключові міста. Регіон Галичини на цих мапах подавався узагальнено через обмеженість доступу до точних географічних даних.Карта аль-Ідрісі 1154 року подає не тільки територіальне розміщення України, а й уперше на карті міститься назва Русія, тобто Русь. 

Північно-західна межа Русі легко вгадується за численними горами, які складають Карпати. Тут міститься і окремий напис "muttasil ard al rusia", тобто "з’єднана земля Русі". Із міст, які є частиною Русі, але знаходяться на кордоні з цими з’єднаними землями, впізнається Galicia (Галич). Також на Дністрі бачимо міста Зала (Звенигород) і Саклах (можливо, Берладь чи Сучава).

У XIII-XIV століттях, коли Галичина перебувала під владою Галицько-Волинського князівства, географічні уявлення базувалися переважно на усних описах і літописах. Наприклад, «Галицько-Волинський літопис» містив описи земель, що могли слугувати основою для створення перших карт місцевими князівськими адміністраціями.

Перші зображення території сучасного Калуського району можна знайти на картах Речі Посполитої XVI–XVII століть. Ці карти мали загальний характер і відображали основні географічні об'єкти, такі як річки та міста. Місто Калуш, засноване в 1437 році, вже тоді позначалося на картах як важливий населений пункт. Інші міста, як Долина, теж є. Це видно на ранньомодерній карті (1525) західноукраїнських, польських, угорських земель та Трансільванії. Поєднанням картографії Птолемея з новими політико-географічними даними епохи. Західна Україна позначена як Русь (Russia), включаючи Галичину, Холмщину та Берестейщину; центральноукраїнські землі — Поділля (Podolia). Це одне з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia). На карті позначено місто Львів. Картографічна неточність — Карпатські гори надруковані перевернутими.

Мапа 1568 року вже краще видно наші міста, особливо виразно виділяється річка Лімниця. В районі міста Долина позначена назва "Сіль", що свідчить про місцевий промисел. Про автора відомо мало — тільки прізвище Форлані.

Місто Долина на мапі 1570 року, опублікованій у першому виданні географічного атласу "Theatrum Orbis Terrarum" ("Театр Земного Кола"). Автором даної праці був фламандський картограф Абрагам Ортеліус (1527-1598), котрий у своїй новаторській, для тих часів, роботі підсумував набутки європейських географів XVI століття. Атлас витримав величезну кількість видань.

Мапа Magni Ducatus Lithuaniae Caeterarumque Regionum 1613 року. Одне з перших картографічних джерел зі згадкою назви «Україна» авторства Гессель Ґеррітц, Віллем Янсзон Блау. Гарно видно селище Войнилів. Це й не дивно, в той час на території села Сівка-Войнилівська знаходився річковий порт. 

1629-1698 роки. Загальний вигляд України або нове зображення земель палатинатів Поділля, Київщини та Брацлавщини авторства Вільгельм Пфанн.

Генеральна ка́рта України.  Хронологічно першою була видана Генеральна карта України. Боплан виїздив на певний час з України, везучи з собою рукописні карти українських земель, привілей на публікацію яких він отримав 8 квітня 1645 року. Під час цієї поїздки він домовився про підготовку карт до видання з гравером та картографом Вільгельмом Гондіусом, який 1648 року у Данцигу підготував перший варіант карти. Ця карта без зображення Кримського півострова була видана в 1648 році. Видно тільки Войнилів. 

У козацький період особливого значення набули військові карти. Українські гетьмани, зокрема Богдан Хмельницький, активно використовували картографію для планування військових кампаній. 

Сучасна Івано-Франківщина, точніше територія в її межах. Створена картографом Гійомом Левассером де Бопланом 1662 році. Де Боплан довго працював над детальною картою на шести аркушах, яка була закінчена лише в 1598-1673 зменшив розмір цієї карти до серії з чотирьох окремих карт. Це четвертий аркуш із серії.  Тут вже гарно видно навіть села, Калуш тоді називався Калюжа.

Околиці Калуша датовані 1650 роком, якраз після подій Богдана Хмельницького. Гарно виділена лісиста місцевість.

Карта під назвою  Чорна Русь, поділена на свої пфальці, взята здебільшого з великої карти України пана Ле Вассера де Боплана / пана Сансона, Париж, 1665 року.

1674 Україна — держава козаків Гійом Сансон. В основному тут зустрічається місто Калуш й назва річки Сівка, Лімниця.

У середні віки картографія залишалася на відносно примітивному рівні. Однак вже у XVII столітті геодезисти почали використовувати більш точні методи вимірювання відстаней. 

Фотокопія карти України 1690 року, яку опублікували картографи й видавці Герард Валк і Петер Шенк старший. Перевидання карт Яна Янсона 1647—1657 років і Мозеса Пітта 1681 року, складених на основі «Генеральної» та «Спеціальної карти України» Боплана. 

Велика країна — Україна та Червона Русь, що межують з Польщею, Московією, Болгарією, Валахією... П'єр ван Дер, 1710 рік. 

Карта королівства Польського, датована 1740 роком. В цей час є певна криза картографії, це і не дивно, адже тоді Польща розвалювалась.

Після першого поділу Польщі в 1772 році Галичина, включаючи територію сучасного Калуського району, увійшла до складу Австрійської імперії. Австрійці провели детальне картографування нових територій. Зокрема, кадастрові мапи кінця XVIII — початку XIX століть містять детальні плани міст і сіл, включаючи Калуш. Ці карти відзначаються високою точністю та деталізацією, відображаючи межі земельних ділянок, дороги та водні об'єкти. 

В 1779 починають створювати нову карту. Займались складанням карти генерал-майор Зельманн, картограф штаб-офіцер Фрідріх фон Міг та полковник Вальдау і ще десятки картографів які обходили і проскакали на коні кожні пів метра квадратних галицької землі. Такої карти ще не бачив світ — це краща і найдосконаліша карта XVIII століття. Ні французи, ні голландці, ні італійці не робили такої детальної, красивої та по величині масштабної кольорової карти до цієї.

На карті можна мало не порахувати кожну собачу будку, яка була при хуторній або хуторній хаті, наскільки вона деталізована. Всі хутори, гутти, пасіки фільварки шибениці (з нім. Galgen) джерельця, пагорби, гори, ліси, назви гір і лісів на польсько-русинській вимові всі форти, замки, палаци, млини міста, містечка, села, ріки, озера, болота, вапнякові скелі, вапнякові печери, вапнякові каменоломні, мочарі, пасіки, хатини лісників в глухих карпатських лісах, кожна карпатська гора промальована, хатини, церкви, монастирі, мости, лісові стежки, парки, алеї, всі дерев'яні хрести при дорогах в лісі в полі на горах і т.д., всі кам'яні стовби пам'ятники та хрести. Залишається загадкою, як тоді вони, маючи такі примітивні прилади для картографування, змогли створити такий деталізований контрастний правильний до міліметра шедевр.

Як за п'ять років вони змогли обійти всю західну (польську, краківську) і східну Галичину і частину Волині, Холмщини та Підляшшя і пізніше Буковину і всю інформацію треба було запам'ятовувати, замальовувати, записувати прямо на ходу в сідлі — це ж сотні тисяч чернеток! Потім ця інформація збиралась докупи в штабі десь в Стрию, в Жовкві чи Бучачі, сотні раз перевірялась і вже потім творилась карта. Але це могло бути ще в тисячі раз важче. 

Після Josephinische Landwirtschaft почалась "йосифінська колонізація" тобто заселення німцями з пфальцу,бадену і інших земель священної римської імперії запустілих території Галичини для економічного та культурного піднесення краю, це села Гассендорф, Йозефсберґ, Кьоніґсау, Угартсберґ і т.д.  

На карті Долини видно невелике містечко з основною вулицею та центральною площею. Значна увага приділялася відображенню річки Свіча, яка мала велике значення для розвитку міста. Відображено також прилеглі села та шляхи, що сполучали містечко з іншими населеними пунктами регіону.

Карта Калуша відображає його як гірниче місто. Видно деталі забудови центральної частини, головні шляхи, а також місця видобутку калійних солей. 

Болехів на йозефінських картах показаний як невелике ремісниче місто. Особливий акцент зроблено на лісах, які оточували місто, та шляхах, що з'єднували його з Долиною й Стриєм. Важливими є позначки водяних млинів і солеварень, які були економічною основою регіону. 

Рожнятів зображено як село з невеликою кількістю будівель, розташоване поблизу лісів. На карті добре видно дороги, що ведуть до сусідніх населених пунктів, і території, які використовувалися для випасу худоби та сільськогосподарських потреб.

В 1808 році у Відні виходить карта Галичини, вона є більш точною за попередні польські мапи. Гарно вже видно Рожнятів.

Далі вартує зосередитись на Топографічних картах, вони були дуже точні. Перший проект зі створення докладних карт Австрійської імперії проводився за імператора Йосипа II в середині XVIII століття, коли була створена карта "Josephinishe Landesaufnahme", також звана" картою фон Мига ". На початку наступного століття, за імператора Франца I, виникла необхідність оновити карти імперії. Тому в 1807 почали проводитися нові роботи з тріангуляції земель вже більш досконалими методами. Процес картографування тривав понад півстоліття, тому ця карта часто зустрічає невідповідність місцевості між сусідніми листами. Дослідження територій могло відбуватися з різницею в десятки років. Масштаб для карток залишили той самий, що й у попередніх Josephinishe Landesaufnahme.

Карта соляних джерел на території Галичина накладена на сучасний супутниковий знімок,  завдяки запровадженню системи координат виходить таке зробити.

В додаток попередній мапі йде карта околиць міста Долина, особливо гарно видно соляні поклади. Сіль тут залягає неглибоко.

Надзвичайно інформативна повноколірна та дуже детальна статистична карта Галичини та Буковини, на 10 аркушах, польською та німецькою мовами, з 1878 року. Цю мапу створив Ярослав Міхаловський під керівництвом Максиміліана Бодинського з Львівської торгово-промислової палати. є цінним знімком адміністративної, комунікаційної, сільськогосподарської та величезної різноманітності промислової діяльності анотований безпосередньо на карті. З окремими підсумками найбільших міст, а також зведенням цифр для всієї провінції Галичини та іншого для Буковини, ця карта надає велику кількість демографічних та економічних даних для історичних досліджень. Оригінальні зображення люб’язно надані Ягеллонською бібліотекою в Кракові, Польща. 

Мапа лікарських сіл Галичини та Буковини". Автор: Теофіл Зебравський (1800-1887).  На даний час ці курорти вже закриті.

3D схема-карта Карпат і Галичини.. Початок ХХ ст. На карті: Станиславів, Коломия, Чернівці, Львів, Стрий, Радауц, Тернопіль, Ярослав, Перемишль, Краків, Люблін.

Військово-топографічна карта Австро-Угорської імперії на територію нинішньої західної частини України: "Franzisco-Josephinische Landesaufnahme. Spezialkarte 1:75000". Створена на основі: "Franziszeische Landesaufnahme (Second Landesaufnahme) Galizien und Bukowina 1861-1864" та "Josephinishe Landesaufnahme 1779-1783" . Робота над картою розпочалася у 1869 році. З 1873 по 1889 були проведені роботи з оновлення даних на карті. Для цього було задіяно 333 особи, серед яких були топографи та інші фахівці та робітники.

В цей час  1884 році на Міжнародному меридіанальному конференції було прийнято рішення, що початковий меридіан для визначення довготи проходитиме через Грінвіч. Це стало стандартом, і він використовувався до сьогодні, за винятком декількох альтернативних систем. 

Видання після 1912 року друкувалися вже у кілька кольорів. Цю карту певною мірою використовують досі, адже всі адміністративні межі з точністю метра, збережені до сьогоднішнього часу.

Карта 1910 року — остання з відносно мирного часу, далі вже спалахне перша світова війна зі своїми сторонами картографів. Ця карта мала популярність в армії.

Перша світова війна (1914–1918) стала не лише епохальним конфліктом, але й рушійною силою технологічного прогресу. Одним із таких напрямів стала картографія та аерофотознімання, які набули стратегічного значення через специфіку ведення бойових дій на фронтах.

Об’єднання традиційної картографії та аерофотознімання створило нові можливості для військового командування. За допомогою актуальних карт армії могли краще координувати наступи, планувати оборону та більш ефективно використовувати артилерію. Особливо важливим було застосування цієї технології на фронті, де позиційна війна потребувала точних даних для прориву укріплених ліній. 

У період Першої світової війни картографія зазнала значних змін. До цього основна роль карт полягала в навігації та дослідженні, але в умовах тотальної війни вони стали інструментом для планування та керування операціями. Зіштовхнулися дві школи, тоді карти центральних держав були на вищому рівні.

Російська імперія мала довгу історію картографії, проте на початку XX століття її розвиток поступався західноєвропейським державам. Основними установами, що займалися створенням карт, були Військово-топографічний департамент Генерального штабу та Імператорське російське географічне товариство.

Російські військові карти часто мали недостатньо високу деталізацію. Масштаби, які використовувалися для тактичних цілей (1:42 000 або 1:84 000), не завжди відповідали потребам сучасної артилерії, яка вимагала більш точних даних. Основний фокус картографії був спрямований на власну територію та прилеглі регіони, зокрема Польщу, Галичину та Балкани. Карти часто оновлювалися повільно через масштабні розміри імперії та обмежені ресурси.

Австро-Угорська імперія мала сильні традиції картографії, особливо завдяки діяльності Воєнно-географічного інституту у Відні, заснованого ще у XVIII столітті. До війни Австро-Угорщина активно оновлювала свої карти, приділяючи увагу як власним територіям, так і прикордонним регіонам Росії.

Австрійські карти відзначалися високою деталізацією, особливо на територіях із складним рельєфом, таких як Карпати та Альпи. Масштаби карт (наприклад, 1:25 000) були зручними для тактичного планування, зокрема для артилерії. Великий акцент робився на рельєфі, і для гірських територій створювалися тривимірні карти.

Нові масштаби та точність. Потреба у деталізованих картах, що відображають рельєф, населені пункти, укріплення, дороги та лісові масиви, зросла в рази. Артилерія, яка була основною вогневою силою, вимагала точних даних про відстані та координати. 

Традиційні геодезичні методи стали основою для створення детальних карт, але потребували багато часу. Тому виникла потреба у швидших технологіях, таких як аерофотознімання. 

Поява авіації стала каталізатором для розвитку аерофотознімання. Якщо на початку війни літаки використовували здебільшого для спостереження, то згодом їх роль змінилася — вони стали платформою для фотографування територій ворога. 

Росія відставала у впровадженні аерофотознімання. Попри спроби її використання, технічна база була слабкою, і багато армійських підрозділів покладалися на застарілі методи створення карт.

Австрійці почали використовувати аерофотознімання ще до війни, але масштаби її застосування під час конфлікту були обмежені. Водночас у гірських районах аерофотознімання дозволила значно покращити точність карт.

Співпраця з Німеччиною допомогла австрійцям інтегрувати результати аерофотознімання до своїх картографічних систем.

Спершу фотографування виконувалося вручну, коли льотчик тримав фотоапарат, але вже до середини війни було розроблено спеціальні механічні камери, які встановлювалися на літаках.м Масштабні результати. Аерофотозйомка дозволяла швидко оновлювати карти, фіксуючи укріплення, траншеї, артилерійські позиції та переміщення військ противника. 

На фото — ймовірна аерофотозйомка частини Хотіня, датована 1916 роком. Цифрами позначені певні об'єкти. Old Kalush вірить, що серед читачів хтось знає, де в Хотіні в часи Першої світової був замок (можливо, фільварок, чи панський двір), млин. Сліди тимчасового військового аеродрому могли не зберегтися. Та й Лімниця любить річище міняти. 

Систематизація даних. Розвиток фотографічної обробки даних допоміг створювати так звані фотокарти, які поєднували аерофотознімки із топографічними елементами. Ці карти стали невід'ємною частиною планування великих наступальних операцій. Однією з основних труднощів була обмежена технічна якість фотоапаратів і висока вартість таких операцій. Крім того, погодні умови часто ускладнювали знімання. Часто знімали з висот.

"Загальна карта України" М. Дячишина 1918 року. Видана в Ню Джерзі заходом i накладом часописи "Свобода", органу Українського Народного Союза в Америцї. Масштаб 1 : 2 580 000. Зображує українські межі (за доктором Величком) та державні кордони Української Народної Республіки після Берестейського миру 9 лютого.

Після розпаду Австро-Угорщини (1918 рік) Галичина опинилася у складі Польської Республіки. У міжвоєнний період польські географи приділили велику увагу оновленню картографічних матеріалів. Були видані детальні топографічні карти масштабу 1:100 000, що використовувалися як у цивільних, так і військових цілях.

Цей період також ознаменувався зростанням наукового інтересу до етнографії та демографії. На картах часто позначалися етнічні кордони, густота населення та мовні ареали, що відображало складну етнополітичну ситуацію в регіоні. Карту можна переглянути тут. Її використовували до 50-х років.

Картографія під час Другої світової війни (1939–1945) відігравала важливу роль у плануванні та проведенні військових операцій. У цьому періоді технології картографування досягли нового рівня, що забезпечило стратегічну перевагу окремим державам. Нижче наведено основні аспекти, які характеризували картографічну діяльність у той час.

Авіафотозйомка: Уперше масово використовувалася для створення детальних карт. Літаки оснащували камерами, що дозволяли знімати великі площі з високою точністю.

Аерофотограмметрія: Використовувалася для створення тривимірних моделей місцевості, що полегшувало аналіз рельєфу. В цій сфері домінували німці.

Шифрування карт: Багато карт, особливо з детальними військовими даними, шифрувалися, щоб запобігти їхньому потраплянню до рук противника. 

Ось аерознімка Рожнятова. Ця фотографія була зроблена 4 липня 1944 року німецькими військово-повітряними силами та була захоплена союзниками. Якщо коротко, то ця частина Галичини була окупована німецькими військами в липні 1941 р.; звільнений російськими військами в березні 1944 р.; відбитий у контратаці німецьких військ приблизно через два місяці; і остаточно звільнений російськими військами в липні 1944 р. Ця фотографія, ймовірно, є розвідувальною фотографією, зробленою під час німецької контратаки. Постачальник, запропонований NARA, засканували оригінальну фотографію з роздільною здатністю 300 dpi (точок на дюйм). Оригінальна фотографія була зроблена о 9 ранку, і тіні дерев і будинків припускають, що на оригінальній фотографії північ. В додаток, картографування кладовища підтвердило цю інтерпретацію.

Німеччина: Використовувала карти, створені ще в довоєнний період, з акцентом на Східну Європу, багато запозичила в Польщі. Військовий картографічний корпус Вермахту (Heereskarte) створював карти з високою деталізацією. Вони охоплювали навіть дрібні населені пункти, дороги та промислові об'єкт

СРСР: Радянська армія використовувала карти, створені до війни, а також розвідувальні дані, отримані під час наступальних операцій. Основний масштаб топографічних карт – 1:100 000 та 1:25 000 для фронтових потреб. Більше тут. Впроваджується система координат 1942 року, скорочено СК 42. Також тут цікава назва населених пунктів.

Протягом менш ніж двох років від початку війни, коли СРСР контролював східну Польщу, інженери Червоної армії обстежували цю територію і почали випускати карти для військового і майбутнього адміністративного використання. Показана тут карта ґрунтувалася на обстеженнях 1940 року, але це перше видання не було надруковано до 1943 року, коли Радянський Союз уже втратив контроль над регіоном. 

Розвиток радянської картографії після Другої світової війни (1945–1991) відзначався стрімким прогресом у технологіях, розширенням масштабу географічних досліджень і суворим державним контролем. Після війни СРСР активно використовував картографію для військових, наукових, економічних і пропагандистських цілей.

Результатом цього стало використання карти в різних аспектах. Після війни Радянський Союз значно розширив свої території та сферу впливу. Карти стали важливим елементом військового планування, зокрема в умовах "холодної війни".  Усі детальні карти, які могли містити стратегічну інформацію (наприклад, топографію чи об'єкти інфраструктури), були засекречені. Громадяни могли користуватися лише спрощеними версіями. У 1947 році було створено Головне управління геодезії та картографії при Раді Міністрів СРСР , яке координувало всю картографічну діяльність.

Після війни створювали карти з надзвичайно високим рівнем деталізації. Наприклад, для військових цілей використовували масштаби 1:25 000 і 1:50 000. Було запроваджено нові геодезичні проєкції, такі як проєкція Гаусса-Крюгера, що підвищило точність карт. Удосконалили методи відображення рельєфу, включаючи горизонталі та тривимірні моделі.

Карти активно використовувалися для промислового розвитку. Наприклад, створювали карти для геологічних досліджень, розробки корисних копалин, будівництва транспортних вузлів. Карти слугували інструментом для земельного планування, зокрема визначення зон колгоспів і радгоспів.

Для загальноосвітніх шкіл видавали атласи з географії та історії, що відповідали радянській ідеології. Розроблялися спеціальні тематичні карти для дослідження клімату, ґрунтів, рослинного покриву. Запровадження аерофотозйомки та супутникових технологій значно покращило точність карт.

Паралельно з цим розвиток картографії США стосовно території СРСР відзначався стратегічною важливістю, особливо під час "холодної війни" (1947–1991). Карти Радянського Союзу для США стали ключовим елементом у плануванні військових операцій, економічному аналізі та розвідці. Оскільки СРСР засекретив власні детальні карти, американські картографи були змушені використовувати альтернативні методи отримання інформації. Американські картографи вивчали радянські туристичні та загальні карти, фотографії, наукові публікації й навіть поштові марки, щоб реконструювати географічну інформацію.

У 1960-х роках СРСР почав використовувати штучні супутники Землі для геодезичних і картографічних цілей. Це дозволило створювати карти глобального масштабу. Космічна картографія: Дані зі супутників використовували для дослідження важкодоступних територій, таких як Сибір і Арктика. На рахунок території Калущини їх буде тяжче знайти у відкритому доступі.

Паралельно з СРСР У 1950-х роках США почали використовувати висотні літаки-розвідники U-2 для фотографування радянських територій. Це дозволяло отримувати детальні зображення об’єктів. Космічна розвідка: Запуск супутників серії CORONA (1959–1972) відкрив нову еру картографування. Дані, отримані зі знімків, дозволяли створювати карти з високою точністю. У 1960-х роках з’явилися перші комп’ютеризовані системи обробки просторових даних. Одним із перших таких проєктів стала Канадська географічна інформаційна система (CGIS), розроблена для аналізу земельних ресурсів.

Американська картографія цього періоду стала зразком для розвідки інших країн. Таким чином, розвиток картографії США стосовно території СРСР відіграв вирішальну роль у геополітичному протистоянні "холодної війни" та став основою для сучасної військової й супутникової картографії. 

Радянські карти залишили великий вплив на картографічну традицію пострадянських країн. Багато старих карт досі використовуються, особливо в геології та містобудуванні. У XXI столітті радянські карти активно оцифровуються для використання в сучасних геоінформаційних системах (ГІС). 

Після здобуття незалежності в 1991 році Україна розпочала формування власної картографічної політики. Було створено Головне управління геодезії, картографії та кадастру України, яке стало відповідальним за координацію картографічної діяльності. Головною метою стало створення нових карт, які відповідали реальним кордонам України та її територіальним особливостям. 

У радянський період більшість картографічних матеріалів мали гриф "секретно". Після незалежності з'явилася потреба у створенні публічних карт для використання у цивільних цілях. У 1990-х роках поступово почали створювати карти для сільського господарства, туризму, освіти, які були доступними для громадськості.

У перші роки незалежності Україна успадкувала радянські топографічні карти, які були деталізованими, але морально застарілими. У 1990-х роках почався процес оновлення топографічних матеріалів, зокрема карт масштабів 1:10 000, 1:50 000 та 1:100 000. Цей процес був повільним через обмежене фінансування. 

На основі попередньої мапи розроблена археологічна мапа, з позначкою, її вже можна віднести до Геоінформаційної системи.

У 1990-х роках розпочалося впровадження цифрових картографічних технологій. Створення електронних карт стало основою для багатьох галузей.Поява геоінформаційних систем значно покращила аналіз та обробку географічних даних. У 2000-х роках активно розроблялися національні ГІС-проекти, які використовувалися для управління земельними ресурсами, екологічного моніторингу та міського планування. Завдяки доступу до комерційних супутникових знімків у 2000-х роках стало можливим створення детальних карт території України. Супутникові дані активно використовувалися у сільському господарстві, екології та будівництві.

Тоді геоінформаційні системи поєднують величезні масиви даних сучасні технології візуалізації. Інтерактивні карти, такі як Google Maps, wikimapia й OpenStreetMap, стали доступними для мільйонів людей у всьому світі. Вони дозволяють не тільки переглядати місцевість, але й взаємодіяти з нею: прокладати маршрути, аналізувати екологічну ситуацію чи прогнозувати зміни клімату.

На початок 2010 року йде активне використання 3D-моделей, віртуальної та доповненої реальності, а також інтеграція з інтернетом речей (IoT) відкриють нові горизонти для аналізу й управління просторовими даними.

Одним із важливих досягнень стала цифровізація картографічних даних. Уряд запустив низку ініціатив для відкритого доступу до геоданих. Geoportal Ukraine – національна платформа для обміну геопросторовими даними. Відкриття доступу до карт у рамках програм прозорого управління (наприклад, проект "Дія").

Україна почала активно користуватися міжнародними супутниковими даними для створення точних карт. У 2022 році Україна запустила супутник "Січ-2-30", який використовується для спостереження за територією країни та збору даних для картографії.

Безпілотні літальні апарати стали ключовим інструментом у зборі даних для картографії, особливо в сільському господарстві, будівництві та під час моніторингу природних ресурсів. Українські компанії активно розробляють онлайн-сервіси для інтерактивної картографії, зокрема для аналізу трафіку, пошуку локацій і моніторингу інфраструктури. 

На сьогодні Україна є однією з передових країн у картографії, активний розвиток технологій й штучного інтелекту вже дає результати.

У 2025 році була створена рельєфна мапа Осмолодського лісництва. Автором є майстер Петро Скрипка.