Анатолій Матвієнко:«Калушани знову мають бути першими на нинішньому етапі боротьби»

(НАдруковано 11.04.2003)Минулої суботи гостем нашого міста був голова УРП „Собор”, народний депутат України Анатолій Матвієнко. На зустріч із ним прийшло не так уже й багато калушан. Мабуть, саме через погану поінформованість зала кінотеатру „Відродження” була заповненою ледь на половину, але від того зустріч виявилася не менш цікавою.
Переглядів: 500

Міський голова Роман Сушко, відрекомендовуючи Анатолія Матвієнка, зазначив:
— Дуже шкода, що бажаючих поспілкуватися із нашим сьогоднішнім гостем виявилося так мало. Фактично, після виборів 2002 року до нас із народних депутатів ніхто не приїжджає. Ні свої, за яких ми голосували, ні ті, хто пройшов за списками і представляють наші блоки і наші інтереси. Тому мені надзвичайно приємно приймати голову комісії Верховної Ради з питань державного будівництва і місцевого самоврядування, лідера УРП „Собор” Анатолія Матвієнка.
Користуючись зручною нагодою, голова Калуської організації УРП „Собор” Василь Строчук привітав Анатолія Сергійовича із ювілеєм, адже йому 22 березня виповнилося 50 років.
Взявши до рук мікрофон, київський гість не був шокований ні його несправністю, ні незначною кількістю присутніх. Анатолій Матвієнко налаштував слухачів на те, що вони мають бути максимально уважними для сприйняття правдивої інформації, але зауваживши водночас, що „кожен політик, який не каже правди, є брехуном, а політик, який каже всю правду, не є політиком”. У своєму досить емоційному виступі голова УРП „Собор” торкнувся двох основних аспектів сьогоднішнього політичного життя держави, а саме теми майбутніх президентських виборів та проведення так званої політичної реформи і внесення змін до Конституції.

Анатолій Матвієнко: про вибори президента і підбір кандидатур

— Президентські вибори — це можливість або кардинально змінити рух України в абсолютно зворотньому напрямку, або втратити державність. Ті, хто сьогодні каже, що незалежності нічого не загрожує, дуже помиляються. Сьогодні їй загрожує реальна сила. Це — кучмівський режим, фаворити, які входять до його оточення і слабкий президент, який називається Леонід Данилович Кучма і яким маніпулює група відвертих злодіїв антиукраїнського духу, противники нашої державності і суверенності. Сьогодні перед ними стоїть одна проблема — не як змінити ситуацію в Україні, а як втекти від відповідальності, адже вони розуміють, що за всі гріхи, ними вчинені, прощення не буде. Для цього їм потрібно, по-перше, знайти намісника, який міг би згарантувати цьому режиму жити за правилами, за якими вони живуть сьогодні, і надалі виснажувати, випивати останню кровинку з тіла України. Але як знайти такого лідера? Треба подивитися, а може б народ в черговий раз обдурити, граючи на наших з вами почуттях. Тігіпко потрібний був на посаді голови Нацбанку не тому, що він просто хотів там працювати, а тому, що у нас на підсвідомому рівні є пам’ять: голова Національного банку — непоганий чоловік. І цю нашу пам’ять хочуть використати, бо і Тігіпко має „face” ( „обличчя” — Авт.) достатньо приглядний, і є людиною, яка уміє говорити. Режим подумав: а раптом народ його полюбить і тоді на нього поставимо ставки.
Литвин є людиною значно розумнішою, ніж багато з тих, хто його оточує, такою собі, псевдодемократичною. Чому його обрали на посаду голови ВР? А тому, що це є добрий трамплін для можливого обрання його наступником на посаду Президента, який також згарантує цьому режимові звичні правила поведінки.
Давайте спробуємо взяти Януковича, адже він — великий ресурс східної України. І не так уже й важливо, що він — двічі засуджений. Важливо те, що він знає, як ґвалтувати народ, як на виборах зробити практично стовідсоткову гарантію проходження того, кого він захоче. Давайте ми йому дамо владу, в такий спосіб його приголубимо і побачимо, чи з’явиться він, як неузгоджена кандидатура.
Давайте Азарова виведемо з-під гніту так званого податкового боса, дамо йому статус другої людини в уряді. А, може, і Азаров „проклюнеться”. Хоч і мови не знає, але є дійсно думаючою людиною.
Ви бачите, що „підігрівається” зараз і Медведчук, який нібито увійшов в тінь, хоча й спеціально, свідомо і з демонстрацією того, що він також є освіченою людиною, непоганим організатором. І це є дійсно так. Але водночас ця людина є і далекою від ідеї українства та проблем захисту наших національних інтересів. Але, можливо, і Медведчука можна буде приголубити і хай би розігрував „східний вектор” і загравав з Росією. Ви бачите останній з’їзд СДПУ (о), коли віце-спікер російської Думи приїхала і як славно щебетала про те, якими розумними є соціал-демократи об’єднані і як вони захищають російсько-українські відносини.
Кирпу також „гріють”. А чому б і йому не бути наступним кандидатом на президентське крісло? Його люблять на західній Україні, а на сході він зарекомендував себе як дієвий організатор. І це також правда. Чому б і йому не надати право на вседозволеність? Хай би і давав зараз додаткових 10 гривень кожному пенсіонерові залізної дороги і тим самим створював ілюзію, що оце, нарешті, і є добрий господар, щоб зарахувати його як неузгодженого кандидата.
Я можу перерахувати ще декілька прізвищ, хоча й менш значимих, але і так видно, що влада сіє з розумом, влада думає, що рано чи пізно хтось „клюне”, може, навіть  і розігравши таку уявну опозиційність когось із цих лідерів для того, щоб нас в черговий раз обманути.

Про роздачу цукерок або президентські ініціативи

Бачачи, що явного лідера серед вище перелічених не народжується, народ, мабуть, уже не повірить владі, тому й почали владні структури метушитися: що ж робити? Можливо, треба зруйнувати президентську форму правління, знищити таку посаду, як президент, взагалі, і попробувати перевести нас в парламентську республіку. А далі обрати собі уряд і через свій уряд здійснювати той режим, який ми сьогодні бачимо. Але не набравши потрібних 300 голосів, вони не можуть знищити президентську форму і парламентську бояться започаткувати, тому що тоді можна залишитися ні з чим. Ходять кругами, думають і, нарешті, з’являється у пана Медведчука ідея: а чому б не обрати нашого діючого президента на третій термін. Мовляв, за дії сьогоднішньої Конституції він обирався лише один раз. Але така атака в лоб нам уже не підходить. Ми на неї не клюнемо. Тому влада пробує сьогодні роздавати цукерки, які можуть забезпечити триста голосів. Наприклад, попробувати купити всіх, оскільки ми дуже гарно купуємося. Я не маю на увазі нас з вами, а нашого брата-українця взагалі, який досі не подолав у своїй душі психологію раба. Такою цукеркою може бути створення умов великої приватизації, коли тим трьомстам мільйонерам у Верховній Раді дати кожному по шматку державної власності і практично за безцінь. Тоді  і Фонд державного майна, і вся революція, яка навколо цього відбувається, є революцією, скерованою на таку перспективу. І не будьмо наївними і зрозуміймо, що насправді відбувається.
Але цієї цукерки мало. Тому влада намагається дати дурням у Верховній Раді цукерку більш яскраву і більш зрозумілу, хоча й менш коштовну. І каже тоді президент: „Чого ж ви, дорогі депутати, мучитеся чотири роки? Чому б вам п’ять років не пожити?”. А й справді, якщо одне „потрібне” голосування у Верховній Раді коштує 100-200 тисяч доларів, а у випадку голосування за обрання Литвина на посаду голови ціна доходила і до 500 тисяч доларів, то чому б їм ще лишній рік не пожити і заробити ще шматочок хліба собі і своїм дітям. Але для цього треба проголосувати за внесення змін у Конституцію, а цей крок можна розцінювати, як зрадницьку позицію по відношенню до України.
Тому президент і пропонує зробити вибори в один рік — і президентські, і парламентські, і до органів місцевого самоврядування. А якщо це станеться, то аж у 2007 році. Виникає питання: а навіщо обирати нового  президента у 2004-му на якихось 2 роки? Хай уже цей побуде, а за ці два роки можна було б підібрати нормального кандидата на президентське крісло. Але робити ставки тільки на народних депутатів владі також не можна. Потрібно „підігріти” і місцеву еліту, яка має зґвалтувати народ. А народ в свою чергу має, принаймні, мовчати, або бути обманутим і піти голосувати за оцю цинічну, так звану, конституційну реформу. Як змусити регіональних лідерів повзати на колінах, які згодом примушуватимуть ставати на коліна  і нас з вами? Дуже просто. Для цього і придумали верхню палату, в яку входитимуть по три представники з кожної області. Президент каже: „Створимо верхню палату і соціально-економічні аспекти кожного регіону будуть реалізовані”. А знаєте, кого оберуть до тієї палати? Правильно, голову ОДА, голову облради і того злодія, який дасть найбільше грошей на ці вибори. І ви думаєте, що ця трійця в майбутньому слухатиме вас? Ні. Вона слухатиме того, хто її туди поставив.
Саме тому вони зараз бігають, змушуючи кожну школу, кожну організацію проводити обговорення і схвалення конституційних змін, хоча й самі, як слід, не розбираються, що воно таке і з чим його їдять. Але мусять це робити, бо добре розуміють, що це реальна можливість добратися до більшого корита і більше наїстися.
...Під час зустрічі народний депутат висловив також свою позицію щодо питання війни в Іраку і причин відправки українського батальйону до Кувейту, наголосив на необхідності консолідації блоків „Нашої України”, БЮТ та СПУ для протистояння тискові існуючої влади, а також відповів на численні запитання.
Поспілкувавшись з калушанами, Анатолій Матвієнко поспішив до Івано-Франківська, де у нього мала відбутися ще одна зустріч. По дорозі до автомобіля народний депутат уже на ходу відповідав на запитання нашого кореспондента.
— Анатолію Сергійовичу, чи можете Ви дати оцінку другому етапові акції „Повстань, Україно!” порівняно з першим і чи вірите Ви самі в те, що  такими акціями можна підняти народ і вигнати з нього психологію раба?
— Хочу сказати, що не потрібно ідеалізувати будь-який спосіб боротьби, бо не може бути якоїсь однієї форми. Щоб зробити цю владу не такою цинічною, треба на неї впливати. Саме таким методом впливу і є акція „Повстань, Україно!”. Якби ми не проводили у 2001 акцію „Кучму — геть!”, то ми б не мали такої кількості опозиційних сил у сьогоднішньому парламенті. Акція „Повстань, Україно!” робить тло для того, щоб влада почала думати, а не робити тільки те, що їй заманеться. Чим більше народу нам вдасться вивести на вулиці, тим більшою є можливість проведення президентських виборів на демократичних умовах або навіть прискорити їх. 22 травня у день перезахоронення праху Т.Г.Шевченка ми маємо виконати його заповіт: „Поховайте та вставайте!”, але це має бути досконало продумана акція. Люди мусять вийти у кожному селі і в кожному місті. Але якщо народ буде сидіти, мовляв, ви там, політики, чубтеся, а ми будемо спостерігати і оцінювати ваші дії, тоді нічого не буде. Опозиція, а саме — Тимошенко, Ющенко і Матвієнко — нічого не варті без підтримки народу.
— Чи можете Ви назвати основних дійових осіб, які спровокували розповсюдження псевдо-листівок від імені Віктора Ющенка?
— Це без сумніву — влада. Це зробив Кучма, бо саме його інститути цю акцію і проводили. „Укрпошта” залежить від нього. Від нього залежать і бізнесові структури, які це проплачували, і правоохоронні органи, які дали можливість все це здійснити. До речі, відповідальності за це також ніхто не буде нести, хіба що при умові, якщо влада належатиме сьогоднішній опозиції.
— Мешканців нашого регіону хвилює ще одне питання, яке для інших областей України, можливо, і не має жодного значення. Чи буде, врешті-решт, узаконено статус ветеранів ОУН-УПА?
— Я думаю, що ця влада цього ніколи не зробить, тому що вона на це нездатна. Це питання обговорюється у Верховній Раді, але Кучма не дає своїм „більшовикам” команди голосувати, хоча й з трибуни він неодноразово казав, що вояків ОУН-УПА треба визнати. Якщо б більшість Верховної ради проголосувала за це, то ветерани ОУН-УПА уже б давно мали цей статус, а відповідно — і пільги, які мають зараз ветерани війни.
— Анатолію Сергійовичу, два роки тому калушани мали можливість побачити Вас верхи на спортивному велосипеді, коли тоді ще УНП „Собор” організовував велопробіг шляхами Данила Галицького. Чи плануєте Ви щось подібне і  цьогоріч?
— Так, ми здійснюємо таку акцію щорічно. Минулого року вона пройшла під гаслом: „Ми — українці!”. Цього літа будемо торувати Крим і, я думаю, що таке гасло буде досить доречним і тепер, адже потрібно піднімати на українському півострові справжній український дух.
— І на завершення — традиційне побажання калушанам.
— Калущина — це така традиційна українська та історична земля. Вона не тільки повинна бути відповідальною за майбутнє України, але і звітувати перед своїм минулим, яке народило багатьох визначних особистостей та українських національних патріотів. Зокрема, провідника ОУН-УПА, світоча українського націоналізму Степана Бандеру, а також справжнього українця Олексу Гірника. Тому калушанам потрібно завжди пам’ятати про них і бути першими, а якщо не першими, то, принаймні, другими, на нинішньому етапі національно-визвольної боротьби.

Сідаючи до авто, Анатолій Матвієнко написав побажання читачам „Вікон” — хоч на коліні, але від усієї душі.