Розмова розпочалася не з дуже приємного запитання:
— Макс, “Вікна” у номері напередодні святкування Дня незалежності висловили думку, що цього року у нашому парку молоді нічого буде робити, адже не запрошено було, як у попередні роки, жодного відомого виконавця чи гурту. Тебе таке висловлювання не ображає, адже ти був гостем Калуша, який завершував святковий концерт?
— Ми задоволені власним виступом, а думки можуть бути різними — на те ми і різні люди. Якщо два роки тому у парку були проблеми зі звуком, то цього року ми задоволені звуком, який постачив на концерт Сташків. Звук був кращим, ніж будь-коли. Принагідно, не підлещуючись, хочу зробити комплімент начальнику управління культури міськвиконкому Івану Шалаті: він — сам музикант, тому зробив все можливе, щоб виступи “живих” музикантів були якісними. Це людина на своєму місці.
— Принагідно хочемо зробити реверанс у ваш бік: знаємо, що оператор звуку Андрій міцно тиснув вам руку і казав, що такої якості музики ще не чув.
— Ми виконували свої нові композиції “Позбавлення”, “Дорога в пісках”, “Поки іде дощ”, “Перший крок”, “Пісня друзів”, “Таємна подорож”. Не знаю, чи хтось зауважив, але одна композиція була чистою імпровізацією, яка виникла від настрою, яка панувала у парку.
— До речі, як тобі наша публіка?
— Я задоволений. Тут найкраща публіка!
— Неодноразово доводилося чути, що музика Макса Кернера більше для голови, а не для ніг. А саме для ніг переважна частина музики, яка має звучати наприкінці концерту. Саме ви виступали цього разу на завершення…
— Я б так не казав. Хоча, звичайно, є різниця між виконанням у нічних клубах, на сейшенах, у камерних залах і під відкритим небом на таких концертах. Я не помітив спротиву публіки, що саме наша музика звучала під закінчення. Під неї танцювали, як і під будь-яку іншу музику. А загалом ми стараємося не слухати відгуків.
— Перед вами розігрівали публіку хлопці з калуського гурту “Бостон”. Як тобі нове покоління?
— Добре, що хлопці грають. Їм треба більше виступати, їхати за межі міста і грати.
— “Вікна” розповідали про твої музичні проекти. Над чим працюєш зараз?
— Нещодавно я брав участь у дуже цікавому проекті, коли виконував композиції київського автора разом із симфонічним оркестром. Такий досвід був новим і цікавим. У жовтні заплановано наш виступ у відомому київському мистецькому клубі ”Арт-44”. Працюю і з львівським гуртом “Red House Bluеs” у стилю блюзу. Це щось зовсім відмінне від того, що граємо ми. І взагалі відчуття блюзу — дуже рідкісна річ серед музикантів. Загалом сидимо у Львові у власній студії, пишемо нові композиції.
— Це ніби мишки у нірках?
— Щось таке.
— А як же розкрутка, промоушн, популярність…
— На все свій час. Якщо ми і наша музика будуть потрібні — нас знайдуть. Наразі є бажання професійного росту, вдосконалення власного стилю, доведення музики до ідеалу.
— Невже не хочеться об’їхати увесь світ, потрапити на обкладинки відомих музичних журналів…
— Є просто бажання об’їхати світ, не обов’язково з концертами.
— Ви одружені?
— Це ви на рахунок, що вони змусили б нас заробляти гроші?
— Аякже!
— Ні, не одружені! До речі, щоб не забути: дякую за надану нашому гурту барабанну установку Костянтину Земницькому з калуського гурту “Кома”.
На світлині: барабанщик Олег, Макс та Кернер-старший у дружньому колі “Вікон”.