Думки калушан щодо надання дозволу на побудову у місті церкви Московського патріархату

Олег Н., працівник “ЛУКОРу”:— Звістка про те, що рішенням сесії міської ради було затверджене питання про виділення земельної ділянки під забудову православної церкви Московського патріархату схвилювало не лише мене одного. Вірніше, не схвилювало, а обурило.
Переглядів: 553

Я і, переконаний, більше 70-ти членів моєї родини, які проживають і в Калуші, і в районі, і в інших містах України, одностайно кажемо: “Ні — Московському патріархату!” І хоч я працюю на “ЛУКОРі”, це не означає, що я є рабом московитів. Це абсолютний абсурд, що на 11-му році української незалежності, за яку боролися у Повстанській армії, а пізніше помирали у сталінських таборах Воркути і Казахстану мої діди та прадіди, наші ж українці, калушани продають свою землю у руки Москви. Де наша національна гідність?
Олександр Г., безробітний:
— Хоч я і не маю роботи, все ж трохи розбираюся у наших законах. Я думаю, що будь-яка культова споруда, чи це церква, чи будинок молитви, чи навіть мінарет мають право будуватися і в нашому місті. В Америці, наприклад, на одному квадратному  кілометрі спокійно і мирно співіснують різні релігійні громади. Ми йдемо до Європи, тому я думаю, що таке рішення міської ради є нормальним.
Ігор М., інженер:
— Вільне віросповідання у нас гарантоване Конституцією. Але в Україні, я більш, ніж переконаний, має бути українська церква. Чи буде вона православною, чи греко-католицькою, чи римо-католицькою, чи сповідуватиме протестантські течії, але вона повинна бути українською. Я не уявляю собі, щоб у російській глибинці побудували греко-католицьку церкву. Такого просто не може бути! Це нонсенс! Дивуюся, чому це питання замовчується у нашому місті? Більше того, всі ці наші націоналісти і так звані патріоти на день Незалежності з трибун промовляли гучні промови, напевно, переписані з якихось видань, про те, що Україна повстала з московського рабства. У мене, наприклад, не вистачило б наглості дивитися людям в очі і клястися в патріотизмі після того, як було підписане таке ганебне рішення.
Стефанія Ф., пенсіонерка:
— Та ну, перший раз таке чую! То, напевно, якась провокація. А мені в голові, най собі будують. Але то такого не може бути, бо ми вже більше, як 10 років маємо свою Україну без Москви. І не треба мені дурити голову. Бо думаєте, що я вже стара і нічого не розумію. Ми маємо демократію, незалежність, ми маємо гарного мера, який такой зробить порядок в місті і заборонить той Московський патріархат.
Василь ВАГІЛЕВИЧ, депутат Калуської міської ради:
— По-перше, це політичне питання. На мою думку, такі рішення не можна вирішувати так поспішно. Кожен депутат на своєму окрузі мав би його обговорити з виборцями, вивчити думку громадськості, а вже потім виносити якісь рішення. Звичайно, що хтось має певні інтереси у цьому питанні. Адже ні для кого не секрет, що така велика компанія, як “Лукойл”, фактично панує в Калуші і диктує місту свої умови. Я так розумію, що містові треба було у дечому поступитися. І якраз такою поступкою і був дозвіл на будівництво церкви Московського патріархату. Це моє бачення цієї проблеми. А щодо самої церкви, то Бог є один на всіх. Але я не можу собі уявити, як десь у Росії будують, наприклад, греко-католицьку церкву, бо їхні депутати спокійно проголосували “за”.
Коли на сесії міської ради було поіменне голосування, кожен депутат відчував на собі відповідальність, бо його відповіді могли бути почутими і, можливо, осудженими його ж виборцями. Тому й більшість утрималася. А під час продовження сесії на другий день голосування було закритим і вже та ж сама більшість проголосувала за побудову церкви. І перший, і другий раз я голосував проти і, думаю, вчинив вірно.
Зараз до мене звертається дуже багато виборців із запитанням: “Як ми могли таке допустити?” Дуже прикро, що “за” проголосував практично увесь РУХ.
Ще не так давно мені ставили претензії, щоб у кіосках моєї студії “6 секунд” заборонити звучання російських пісень, хоча багато українських виконавців включали до свого репертуару російські пісні. І в докір мені ставили те, що російські пісні звучать на землі Степана Бандери. Що ж тепер казати, коли у Бандерівському краї представники національно-патріотичних партій дозволяють будувати російську церкву?
Михайло СТЕЧАК, екс-голова міськрайонної організації УНР (Українського Народного Руху), депутат Калуської міської ради:
— Це питання вирішувалося два дні. Перший день голосування був не на користь тих, хто його порушив. Співвідношення сил було 23:22. Наступного дня зранку потрібно було відреагувати на депутатський запит, а тому відбулося повторне голосування, яке задекларувало рішення про побудову цієї церкви у Калуші. Я не вірю, що без чийогось втручання у депутатів за одну ніч так кардинально змінилася власна думка. На твердій позиції «проти» залишилися тільки п’ятеро. Я, Василь Вагілевич, Володимир Климентій, Наталія Бабій та Іван Гривнак.

Я вважаю, що такі рішення одним помахом руки не повинні прийматися. Це рішення не на один рік. Церква — це не проста будівля, яку можна знести чи передати іншому власнику. Коли на сході України ведеться боротьба, буквально відвойовується кожна парафія Української православної церкви Київського патріархату, коли сам Алєксій заявляє про те, що українська церква є неканонічною і протиправною, коли під час перебування Папи Римського у Києві Московський патріархат проводив різні акції протесту,  ми, такі щирі українці-патріоти, із щирим серцем віддаємо свою землю Москві. Це не вкладається в рамки розумного. Чому б було не провести хоча б міський референдум?