В народі кажуть: „Є людина — є проблема, немає людини — немає проблеми”. У випадку, про який йтиметься далі, — людини нібито й немає. Є лише її напіврозкладене тіло. А проблем існує стільки, скільки у цієї людини, може, не було за період її життя.
...Їдучи з Підгірок у маршрутці, випадково почув розмову двох похилого віку жіночок, в якій йшлося про те, що в моргу уже місяць лежить тіло невідомої людини. Відповідно, у цьому закладі і довкола нього стоїть і, вибачте за тавтологію, відповідний „дух”. „Але чому? — подумалося мені. — Невже і досі в моргу не працює холодильна камера?” Саме тоді і з’явилася ідея дослідити проблему, про яку говорять чи не на кожній сесії депутатів обох місцевих рад, коли торкаються питання медицини, і яка не втрачає своєї актуальності дотепер. Проблема ця полягає у відсутності нормальних умов функціонування патологоанатомічного відділення Калуського ТМО, а саме — у несправності холодильної камери, в якій зберігаються після розтину тіла померлих людей.
Підходячи до похмурого сіро-зеленого з не менш похмурим призначенням будинку, в якому розташоване патологоанатомічне відділення, мене не покидало неприємне відчуття. Коли я зайшов всередину, це відчуття посилилося в десятки разів: ніздрі роз’їдав невимовно неприємний запах. Як виявилося згодом, „дух” напіврозкладеного тіла просочувався з щілин колись загерметизованих дверей колись справної холодильної камери.
У кабінеті завідувача патологоанатомічного відділення Едварда Двораковського дивним чином, як на мій погляд, ростуть кімнатні квіти. Та й взагалі, затишна атмосфера кабінету ототожнилася у моїй уяві як несумісність з царством затхлого формаліном і трупним смородом моргу. На моє запитання про можливість місячного перебування у відділенні розкладеного людського тіла Едвард Станіславович, трохи посміхнувшись, відповів:
— Щодо місячного терміну, це вже чутки. Але вони мають підставу. Ще 28 вересня до нашого відділення привезли тіло невпізнаного чоловіка. З ним працювали і слідчі міліції, і судмедексперти. Врешті-решт, завдяки зусиллям розшуку знайшлася родичка померлого, який останнім часом свого життя, як тепер кажуть, бомжував. Але це не вирішило проблеми, яка склалася у нас. Звичайно ж, при умові, якщо б працювала холодильна камера, такої проблеми б не існувало. Зараз тіло, а вірніше напіврозкладені його останки, ось уже десятий день лежать у моргу, де температура вища, аніж температура повітря надворі. Проблема постала у похованні померлого. Цю функцію мало б взяти на себе підприємство „Ритуал”. Але цьому знову ж таки передує низка дрібних, я б сказав, бюрократичних проблем. Жіночка, яка опізнала померлого, має взяти потрібні довідки, а саме, акт процесу опізнання, висновок судмедексперта, дозвіл прокуратури на поховання. І лише тоді вона має право звернутися до ритуальних служб. Подолавши ці бюрократичні бар’єрчики, жінка зіткнулася з бар’єрами уже цивільного характеру: то в „Ритуалі” немає домовини, то відсутній транспорт для перевезення тіла з моргу, то ще якась проблема. Як результат, тіло продовжує лежати у відділенні і ще буде тут невідомо до якої пори. Хтозна, може й до місяця дотягне.
Крім цього, варто додати, що серед обов’язків працівників моргу немає такого пункту, як поховання безрідних (невпізнаних) людей. В наказі Міністерства охорони здоров’я України від 12 травня 1992 року „Про розвиток та удосконалення патологоанатомічної служби в Україні” чітко вказано, що всі види обслуговування, пов’язані з бальзамуванням та похованням покійного, здійснюються через похоронні бюро. Тому звинувачувати нас в чомусь, що перечить гуманному відношенню до покійних, немає ні сенсу, ні підстав.
— А як взагалі до моргу потрапляють так звані безрідні тіла?
— Як це не дивно звучить, але таку марудну роботу виконує в нашому місті і районі гірничо-рятувальна служба. Крім цього, до патологоанатомічного відділення Калуського ТМО привозять із сусідніх районів і тіла тих людей, яким призначена судово-медична експертиза. Судмедексперти з Івано-Франківська, які, можна сказати, негласно тут приписані, провівши необхідні в цих випадках розтин і дослідження, залишають тіла у нашому морзі. Буває, що під час розшуку родичів померлого, тіло лежить тут кілька днів. І знову ж таки, якби не існувало проблеми з холодильником, то це питання не стояло б так гостро. На порозі зима, а тому навряд чи питання вирішуватиметься у найближчі місяці. Але коли влітку до нашого відділення непідготовленим для цього громадянам неможливо підійти через нестерпний сморід, то коментарі до актуальності цієї проблеми просто зайві.
— Едварде Станіславовичу, про холодильну камеру говорять уже кілька років поспіль і на усіх рівнях, але, як бачимо, віз і нині там. Чому? Адже не потрібно бути медиком, щоб не думати про цілком можливу загрозу розповсюдження будь-якої заразної хвороби, на яку хворів померлий. Я вже не кажу про звичайне збиткування над тілами людей, які у своєму житті, можливо, і не заслуговували на таке відношення до них після смерті.
— Справді так. Але відповідь на це запитання одноосібно я дати не можу.
Едвард Двораковський у моїй присутності спробував зв’язатися по телефону із адміністрацією ТМО. Як виявилося, поспілкуватися з першими посадовцями від калуської медицини о 9-й годині середового ранку було проблематично: директор ТМО Євген Процюк поїхав переймати лікарський досвід до Польщі у складі делегації РДА (цікаво, чи досліджуватиме головний лікар Калуського району проблему нормального функціонування патологоанатомічної служби? – Авт.), а заступник головного лікаря Мирослав Салапата проводив хірургічну операцію. Через кілька хвилин вдалося з’єднатися із заступником головного лікаря Зіновієм Стусом. Коли Едвард Двораковський повідомив про мету мого візиту, з телефонної трубки долинуло: „Навіщо тобі цієї реклами? Говори, що хочеш, але відповідатимеш ти!”
Не знаю, чи можна назвати мужнім вчинком згоду Едварда Двораковського відповісти на буденні запитання журналіста, але послухавши коротку його розмову із заступником директора ТМО мимоволі переймаєшся питанням, чи не зашкодить цей матеріал завідувачу відділення.
— Едварде Станіславовичу, чому ж все таки холодильна камера не може бути відремонтованою? Наскільки я знаю, однією з умов, які поставили депутати Калуської районної ради Євгенові Процюку на сесії у липні, коли розглядали питання роботи ТМО, було саме облаштування вашого відділення холодильним обладнанням?
— Перш за все, я хочу сказати, що у нас чомусь так повелося в суспільстві, що замість того, щоб кардинально розібратися в існуючій проблемі, порадитися про краще її вирішення, відразу ж проводяться каральні операції. Так було і у цьому випадку. Тоді ж на сесії прозвучала і майже сакраментальна фраза про те, що кошти необхідні на встановлення холодильного устаткування, а це близько 20 тис. грн., районна рада ще в змозі знайти. Але наразі не знайдено ні копійки.
До речі, у нас з директором ТМО була домовленість про об’єднання зусиль для ремонту приміщення нашого відділення, оскільки я як підприємець орендую частину цієї будівлі під салон ритуальних послуг. Я уже провів робіт на 5 тис. грн. Може, в іншому випадку був би й значно більший внесок, але мій бізнес є надто дрібненьким. З боку ж адміністрації за три місяці не зроблено нічого. Хоча й питання залучення коштів на установку холодильника в нашому місті не є аж надто проблематичним. Можна звернутися з листами і до міської влади, і до районної, і до керівництва „ЛУКОРу”. Але цього треба хотіти. До речі, я уже погодив вартість і об’єми робіт зі стрийською фірмою, яка займається облаштуванням холодильними камерами. Все впирається лише у гроші.
Далі головний патологоанатом провів мені хоч і коротку, але дуже неприємну (якщо не сказати — жахливу) екскурсію. У всіх кімнатах приміщення не щезав гострий запах. Але свого апогею трупний сморід досяг, коли Едвард Станіславович звичним рухом відчинив двері „морозильної” камери. Видовище було не для людей зі слабкими нервами, а тому я його краще описувати не буду.
— Кажучи чесно, я б ні за які гроші не погодився тут працювати. Працівник вашого відділення мусить мати або міцні нерви, або високу зарплату?
— Про міцні нерви ви абсолютно праві. А от про зарплату… Наведу приклад на собі. Якщо я маю оклад завідувача відділення, у мене 30-літній стаж роботи, маю вищу категорію спеціаліста і ще й до того мені нараховують якусь дещицю за шкідливі умови праці, то в результаті я отримую 275 гривень. А тепер порахуйте, скільки заробляють, дихаючи цим повітрям, наші лікарі, санітари і лаборанти.
...Покидаючи приміщення патологоанатомічного відділення, найбільше, що мені не хотілося, то це сказати: „До побачення!”.
Щоб прояснити ситуацію з обіцяними коштами на встановлення холодильника у морзі, я звернувся до заступника голови районної ради Василя Семаньківа (дореяі, медики зі стажем):
— Справді, проблема ця більш ніж важлива. Це і загроза поширення небезпечних інфекційних захворювань, і нестерпні умови праці працівників моргу, і жахлива антисанітарія, я вже не кажу про збиткування над тілами покійних. Цю проблеми ми розуміємо і, повірте, намагаємося її вирішити. Саме тому у рішенні сесії районної ради від 17 липня цього року було зазначено, що директор ТМО Євген Процюк має усунути виявлені депутатами під час перевірок недоліки. На першому місці у цьому списку стояло питання саме облаштування морозильною камерою патологоанатомічного відділення.
Наразі від адміністрації ТМО не надійшло жодної пропозиції чи листа з проханням допомогти віднайти для цього необхідну суму коштів. А з того часу пройшло вже майже три місяці. Може, чекають на настання холодів, щоб природній холодильник вирішив за них цю проблему? Але, наскільки мені відомо, кошти для придбання камери можна було знайти і за рахунок благодійних внесків. Врешті, можна було б попросити фінансової допомоги і в „ЛУКОРу”, і в облдержадміністрації, і у меценатів чи спонсорів. Натомість медики тішаться від придбання нової автомашини ВАЗ-2107. Як ви думаєте, що важливіше в даній ситуації?
21 жовтня має відбутися чергова сесія районної ради. Напередодні ми проведемо колегію, і я обіцяю, що першим питанням на ній ми розглянемо саме питання медицини, зокрема, наведення порядку у патологоанатомічному відділенні. А коли на сесії розглядатимемо питання перерозподілу бюджетних коштів, то я думаю, що варто частину фінансування медичної галузі перекинути на цільове призначення, тобто на придбання холодильного обладнання для патологоанатомічного відділення ТМО.