Євген Гірник: Батько любив дітей, Шевченка і Україну

Уперше про це самоспалення заговорили після проголошення державної незалежності України. Лише тоді дослідникам відкрився доступ до кримінальних справ, пов’язаних з ім’ям самоспаленого, зокрема, до “Справи № 1190 у звинуваченні гр-на Гірника Олексія Миколайовича у злочинах передбачених ст. ст. 54 Ж-10, 54-10, ч. 1 КК УРСР” і “Справи № 4953 за фактом самогубства гр-на Гірника Олексія Миколайовича”.
Переглядів: 834

Перед тим, як піти у вічність, наш земляк Олекса Гірник розсіяв перед Шевченковою могилою на оглядовому майданчику і по схилах Тарасової гори тисячу листівок. Ці листівки стали його вогненним протестом проти духовної смерті рідного народу:
“ПРОТЕСТ ПРОТИ РОСІЙСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ НА УКРАЇНІ!
ПРОТЕСТ ПРОТИ РУСИФІКАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!
ХАЙ ЖИВЕ САМОСТІЙНА СОБОРНА УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА!
РАДЯНСЬКА, ТА НЕ РОСІЙСЬКА!
УКРАЇНА ДЛЯ УКРАЇНЦІВ!
З приводу 60-річчя проголошення самостійності України Центральною Радою.
22 січня 1918 р. - 22 січня 1978 р.
На знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі”.
“Мій батько був дуже правдивим чоловіком, — згадує нині син Олекси Гірника, народний депутат Євген Гірник. — Він генетично не міг говорити неправду. Ніколи не брехав. Можливо, це була одна з причин, за що його й арештовували. Тому що в цивілізованому суспільстві його просто не було за що садити — ні за Польщі, ні за радянського режиму. І, до речі, можливо, його і тримали за це на роботі, бо не крав у радянської влади.
... Батько дуже любив грати в шахи. За грою в шахи спілкувався і таким чином знайшов для себе багато друзів. Останні роки він жив у Калуші і вважав себе калушанином. Отже, всі калушани, які знали батька, підкреслювали, що про його погляди дізнавалися якраз під час гри в шахи. До нас, дітей, був досить строгим і вимогливим, але справедливим.
...Батько любив читати Тараса Шевченка. Знав напам’ять вірші Кобзаря і перечитував багато разів. І нас з братом привчив до цього.
Батько мав два томи Шевченка, що вийшли у період хрущовської відлиги. Нині я передав ці томики — до музею у Каневі. Було там, знаю, чотири чи п’ять заборонених творів, які не друкувалися ніколи за радянської влади, а в той час надрукували.
Мабуть, сьогодні як ніколи нам варто звернутись до подвигу вірного сина України, надихнутись його патріотизмом і самозреченням в ім’я життя і розвитку Української держави. Нам щоб виховати повноцінне суспільство з високим рівнем національної самоповаги та гордості, з яким будуть рахуватися у світі ми постійно повинні звертатися до прикладів із життя наших героїв.
Але при тій його чесності батько вмів берегти таємницю. Наприклад, про всі його наміри, про написання тих листівок, ми нічого не знали. Він це робив, можливо, впродовж декількох років і не признався до самого останнього моменту. Ми абсолютно нічого не підозрювали. Батько ж був членом ОУН і там його, очевидно, навчили берегти таємниці.
Відразу хочу сказати, що ми не одразу взнали, що там сталося, допоки мама не привезла батька з Канева. Вона нам нічого не розказала. Нам нав’язували думку про нещасний випадок і КГБ взяло розписку про нерозголошення тієї справи. Я не можу сказати, що був якийсь особливий тиск, зрештою я тоді якихось високих посад не займав. Я був інженером і особливого кар’єрного росту не сподівався, бо для позапартійних і дітей репресованих в наших краях були обмеження.
Зрештою свою політичну діяльність я активно розпочав у 1988-му році, у часи перебудови. А раніше, окрім розмов “на кухні”, у колі друзів про те, що діється в Радянській імперії якоюсь особливою діяльністю я не займався. До героїв застійних часів я себе віднести не можу.
У Каневі 8 чи 9 років ми витратили, щоб встановити камінь на місці самоспалення. Це далеко не перший знак на тому місці. Перший знак ми поставили у 1992-му році. Але його забрали в запасники музею. Потім там були лише написи і таке інше. Деякий час, взагалі, тільки калина була. Довга була дискусія з керівництвом музею, і особливо з міністерством культури з приводу того, що там має щось стояти. І це ж не біля самого пам’ятника. Батько беріг пам’ятник — відійшов ближче до алеї, досить далеко від монументу. Він не мішається до позиції і ніяк не принижує Шевченка. І не пам’ятник же стоїть, а просто відзнака, що така подія відбулася”..