„Зустрічі з молоддю для мене — святий пріоритет”, — зазначив Анатолій Матвієнко, адже, за його ж словами, чимало ветеранів живуть ностальгією за молодістю і старими часами, а найкраща частина виборців середнього віку — 7 млн. — за межами України. Тому саме нині наголос треба робити на роботу з молоддю, яку нині прагнуть загітувати на оманливі цілі. Проте як такої зустрічі з молоддю не вийшло: зала технікуму була заповнена ледь на половину, а самої молоді, тобто студентів, було близько 20 чоловік. Впродовж зустрічі жоден з них так і не поставив народному депутату жодного запитання. А послухати було що і було кого. Попонуємо читачам витяги з виступу Анатолія Матвієнка перед калушанами.
Я хочу не знати влади
Нещодавно я мав розмову у Віктора Андрійовича Ющенка, дуже неприємну і відверту, про помилки, яких ми допускаємося. В перерві пролунало запитання: „Що ж буде 31 жовтня?” Один з учасників дискусії сказав: „Буде важко і ми переможемо”. На що я посмів йому заперечити: „Друже, ми переможемо і буде дуже важко”. Бо 31 жовтня і Віктор Ющенко, якого я щиро підтримую, для мене не є метою. Ющенко для мене — засіб. Зрештою, і влада не є метою — влада є засобом. І коли мене питають, чи може ця команда назватися командою переможців 31 жовтня, я кажу: „Ні”. Перемога команди Віктора Андрійовича — це палке прагнення людей у 2014 році. Падати перед ним на коліна і просити його кандидувати на третій термін, а він має відмовитися, бо він є законослухняною людиною, а не розказувати про якесь право, як це робить нинішній президент. Але просити його маємо у 2014 році не від того, що встановлена диктатура однієї особи, а тому, що ми маємо державу, гідну тієї нації, яка називає себе українською. І ми маємо державу, яка входить в перелік кращих держав не лише Європи, але й світу. Ось що для мене є перемогою. І про це має казати не той, хто є при владі, а той, хто сьогодні до влади не має ніякого відношення. Більше того — претензій до влади у 2014 році будуть у тисячі разів більшими, ніж сьогодні.
Ми зараз вирішуємо настільки нікчемні дрібні проблеми, що чим більше ми піднімемося в якості нашого життя, тим більше буде проблем і проблем не дрібних. І влада, яка нині йде, має бути здатною вирішувати ці проблеми. Ось що є мрією.
Чи є у нас об’єктивне право претендувати на цю мрію? Може у нас у суспільстві і немає підстав бажати жити краще? Я маю всі підстави стверджувати, що Україна може входити у десятку держав з найвищим рівнем життя. Це планка, яку має ставити перед собою команда, яка хоче нині прийти до вади. І підняти має цей рівень не на 20 і не на 30%, а на порядок! Сьогодні ми ведемо мову про те, щоб підняти мінімальну зарплату до 240 грн. і ввести тарифну сітку. Це смішно. За рахунок елементарного порядку у країні ми можемо сьогодні збільшити якість життя у 2,5-3 рази. Це буде максимум за 2-2,5 роки діяльності влади. Це є реальне завдання. Я сам працював у владі і я цю владу знаю. Але навіть пенсія, помножена на три, становитиме 450 грн. І я запитую: хіба це пенсія, достойна гідного життя, при цінах, які дорівнюють європейським?
Тому команда, яка йде до влади, ставлячи перед собою завдання, як каже Янукович, підняти пенсії на 25%, є злодійським режимом. І навіть команда, яка каже, що втричі підніме пенсії і зарплати, має сказати, за який період? І от всю цю програму ми нині готуємо, щоб був новий скачок, нова якість…
Я хочу не знати влади. Я не хочу кожен день вставати і думати: а хто там нині голова адміністрації? Міністра освіти? Міністр сільського господарства? Я не хочу ходити з паличкою по Києві (взагалі я буду вмирати на Вінниччині — я так собі запланував) і шукати міського голову, який би мені зробив якусь послугу. Я хочу, щоб у мене була гідна пенсія, у моїх дітей — гідна зарплата, у моїх внуків — гідна перспектива. У цьому головна усть політика, якщо він — патріот своєї держави.
Націоналізму мене вчив Левко Лук’яненко
Крим — це те, що хочуть від України додатково і чим будуть її шантажувати. Підігріває ситуацію той, хто хоче Україну тримати у своєму фарватері. Тузла була першою спробою дестабілізувати ситуацію в Криму.
Сполучені Штати ніколи не будуть думати в першу чергу про Україну — вони будуть думати про свою країну, бо американці є націоналістами своєї держави; поляки ніколи не будуть думати спочатку про українців, а потім вже про свою країну; і Кваснєвський буде цілувати в засос будь-якого президента, який буде робити для Польщі щось добре, як це робить Кучма. І так буде робити будь-який президент, якщо він є націоналістом.
Націоналізму мене вчив Левко Григорович Лук’яненко. Я так боявся цього слова. Я панічно боявся цього слова. Але слова „фашизм” і „націоналізм” є абсолютно різними поняттями і ми не маємо боятися націоналізму. Бо націоналіст — це той же патріот, який не просто любить свою країну, але і щось робить для того, щоб ця держава — твоя батьківщина — стала хоча б трошки кращою.
Українці славні в західній Україні тим, що допомогли здобути незалежність, але українці винні в західній Україні (не в останню чергу) тим, що після незалежності почали далі клясти жидів і москалів, що ті погано будують Україну. А самі сидять збоку і дивляться. Але що б єврей не будував, він може побудувати тільки Ізраїль — у нього інакше руки не ростуть; росіянин — тільки Росію; а українець буде тільки придивлятися, чи подобається йому така єврейська чи російська Україна. Якщо українець хоче української України, то має брати в руки не мікрофон і кричати, як йому тут євреї і москалі заважають, а лопату, кельму і будувати. І тоді будуть милі євреї і милі росіяни, і милі болгари… Відповідальність титульної нації в умовах незалежної держави — не шукати винного, а взятися за побудову української України.
Друзі, перестаньмо шукати месію!
Вже зараз я працюю над реформою системи місцевого самоврядування. І я буду це робити, незважаючи на те, дадуть мені це доручення чи ні, будуть мене про це просити чи не будуть. Я вже провів дві великі наради. Ми просимо місцеву владу і депутатів долучитися до того, щоб вони перестали бути гвинтиками в адміністративному ресурсі фальшування, найперше — президентських виборів. Ми спробуємо з них зліпити команду, яка хоче чесних виборів.
І взагалі я кажу: „Друзі, перестаньмо шукати месію!” Це велика хвороба, особливо тут, на західній Україні. Нам потрібен месія, але ми його не дочекаємося. І точно не дочекаємося в 2004 році. Він уже був 2000 років тому! Нам потрібна місія Ющенка, його команди, кожного депутата. Але потрібна місія і Ваша, і Ваша, і Ваша — кожного! Якщо я хочу собі іншу владу, то я повинен взяти аркуш паперу і написати, що я буду для цього робити.
Політика влади Калуша має бути публічною
Надія Рим, голова обласної організації Партії зелених України, у запитанні до народного депутата згадала, що міського голову Калуша Романа Сушка до влади привела „Наша Україна”, зате його дії (зокрема, вирізання дерев) тепер ніхто не контролює. Анатолій Матвієнко так прокоментував ситуацію:
— У нас дуже багато кон’юнктурних людей, які готові будь-яку одежу вдягти і освятити себе будь-ким, тільки б реалізувати свої прагматичні цілі. А оскільки у Ющенка немає партійної команди (партії, які входять в блок, не однорідні), та й „Наша Україна” — не партія… Ми не маємо уявлення, що таке справжня партія. Бо партія — це не інститут приходу до влади. Це, насамперед, інститут ефективного контролю за владою, яку вона привела. Як тільки я привів свого кандидата до влади, то партія автоматично стає зв’язківцем між народом і владою. І кому партія має служити: тому, кого вона привела, чи народу? Безумовно, залишатися на боці народу. Бо сьогодні той, хто є мером, завтра не буде мером. А партія і завтра, і після завтра прийде до народу просити його довіри. І тоді партія має доводити, що вона може не тільки привести до влади, але й змусити працювати.
Тому нині є ті прояви, про які ви нині розповідаєте. Коли ви на початку 90-х років привели на західній Україні до влади Рух, що ви отримали? Ви отримали сильну владу? Ми втішилися тими, хто добрався до корита, позабирав портфелі і керував ще гірше, ніж комуністична влада. Безумовно, я не кажу про всіх.
Повертаючись до Калуша, зазначу, що ігнорувати право громади не має ніхто, а у нас всі на всіх плювали. Тільки той, хто вище, плює більш ефективно, ніж той, хто плює нижче. Це не є тільки калуський випадок — це є правило. Бо Україна зараз — це конус з вершини якого сьогодні б’є фонтан нечисті. І де б ти не був у цій ієрархії, ти все одно будеш у багні.
Існуючу владу треба змивати обов’язково. Коли піде хоч маленький сигнал моральності, ми побачимо справжню красу України. І тоді той, хто сидить на калуському рівні, буде дуже добре думати, чи треба йому різати ці дерева. Бо тоді йому руки пообрізають по самі лікті…
Я би брав нині пасок і таких псевдо-представників бив би по одному місцю — не боляче, але довго. Ми маємо зрозуміти, що не моє мелеться, бо навіть не мером будеш… Непорядне треба викорінювати. Почнемо з Калуша…
Політика має бути публічною. Ви маєте бути відкриті. Влада демократичного світу на відміну від нашого перед тим, як хоче щось зробити, народжує цю ініціативу серед населення. Потім населення саме вимагає від влади це зробити і тоді влада робить велику послугу — виконує волю населення. А що у нас? Зібралася навіть поважна мною рада, прийняла одноголосно рішення, а потім — ґвалтує населення зрозуміти, що вона вчинила правильно! Не можна ґвалтувати суспільство правильністю рішень, бо тоді воно стає агресивним до влади…
Ватикан: коли час зупинився