На запрошення Ігоря Чигура на Калущину приїдуть справді гранди української музики — Заслужений артист України скрипаль Кирило Стеценко, Народна артистка України співачка Валентина Степова, популярні виконавці — Заслужена артистка України Ані Лорак, гурти „Мандри” та „Полюс”, композитор і піаніст гурту „Брати Блюзу” Мирослав Левицький, фіналіст телепроекту „Шанс-2003” Юлія Забродська. Участь у фестивалі візьме і камерний оркестр міста Калуша під керівництвом Захара Валаги.
А на початку цього тижня до редакції „Вікон” завітав відомий композитор та аранжувальник, продюсер та піаніст гурту „Брати Блюзу” Мирослав Левицький, якому на майбутньому фестивалі-концерті відведена відповідальна і непроста роль — бути його продюсером. Звичайно ж, відпустити гостя, не взявши у нього інтерв’ю, було б просто неввічливим.
— Мирославе, як виникла сама ідея проведення цього не зовсім звичайного концерту?
— Наприкінці червня, коли я відіграв свій сольний концерт в Івано-Франківській філармонії, до мене додому зателефонував відомий підприємець і меценат Ігор Чигур, який запропонував мені стати продюсером святкового фестивального концерту за участю зірок української музики. Але не де-небудь, а в його рідному селі Станькові. Чесно кажучи, мені жодного разу не доводилося чути подібних пропозицій, а тому мені тяжко було відразу зорієнтуватися. Взявши кілька днів на роздуми, я визначив серед кола своїх добре знайомих друзів-музикантів тих, хто міг би відгукнутися на таку досить неординарну пропозицію. Сам розумієш, на такі дати робочий час артистів українського шоу-бізнесу розписаний на кілька місяців уперед. Провівши з ними телефонні переговори, я уже напевне знав про творчий склад виконавців, коли погоджувався з пропозицією Ігоря Чигура.
— Чи ставили музиканти певні вимоги щодо свого виступу на сільському стадіоні?
— Подарувати людям радість погодилися усі, кому я пропонував взяти участь у концерті. Звичайно ж, до будь-якого концерту є свої вимоги. Перш за все, має бути добре поставлені звук і світло, а тому, проконсультувавшись з визнаними світло- і звукопостановниками, я можу гарантувати, що навіть сільський стадіон стане прекрасною авансценою для проведення святкового концерту, якого ще ніколи не бачила не тільки Станькова, але й не кожне місто.
— Мирославе, тебе давненько не бачили в наших краях. Ще, мабуть, відтоді, коли ти привозив до Дня Калуша-2002 зірок нашої поп-музики і гостей з-за кордону, яких і досі згадують калушани.
— Справді, я з минулого року трохи, як то кажуть, поїздив по світах. У липні 2003 року мене запросили на фестиваль української діаспори „Верховина”, який пройшов у містечку Глен-Спей поблизу Нью-Йорка. Потім я трохи погостював у своєї двоюрідної сестри у Флориді, де відпочивав, писав музику і готувався до концерту у Нью-Йорку, який відбувся у жовтні минулого року в Українському Народному домі на 2-ій авеню. Новий рік зустрічав у Стокгольмі разом зі своїми друзями з українського посольства, які мене туди запросили. А пізніше провів три місяці у Канаді, де я мав 15 сольних концертів. Це були незабутні моменти в житті і передати усі свої враження дуже тяжко, бо для цього не вистачить і кількох сторінок газети.
— Все-таки хотілося б почути хоча б частинку з них.
— Тоді попробую дуже коротко і лише у хронологічному порядку. Не хочу хвалитися, але мене як композитора було відібрано за арт-програмою, яка проводиться ще з 20-их років минулого століття. Щороку відбирається 40 музикантів та композиторів з усіх країн світу для участі у великому фестивалі класичної і джазової музики у канадському гірськолижному курорті Бенфф-Сентре. Відома у світі піаністка-віртуоз Ізабел Ролстон є продюсером „Арт-Центру”, в якому щороку відбуваються оперні, симфонічні, джазові фестивалі, фестивалі театру і кіно, виставки та імпрези художників. У різний час тут виступали люди, які творили світову музичну історію — Ігор Стравінський, Елла Фіцджеральд та інші гранди світового мистецтва. І мені було дуже приємно відгукнутися на це запрошення. У фестивалі брали участь музиканти зі США, Швеції, Норвегії, Великобританії, Франції, Данії, Гонконгу, Австралії і навіть з такої, на перший погляд, не джазової країни, як Іран. Країни колишнього соцтабору представляли лише я і флейтистка Любов Бенедіктовіч з Білорусі, яка зараз є студенткою Мюнхенської консерваторії.
На своїх концертах у Бенфф-Сентре я виконував музику гурту „Брати Блюзу” у версії для фортепіано, а також аранжування популярної у світі джазової музики для таких відомих виконавців, як Шейла Джордано з Нью-Йорка, яка викладає джаз у Гарвардському університеті і входить в десятку кращих джазових вокалістом в історії цього музичного стилю; молода, але вже широко відома джазова вокаліста з Данії Бріджит Моренсен та скрипалька з Англії Клер Долбі. А ще я мав честь зіграти в дуеті з американським піаністом-віртуозом Джері Голдбергом, який у свій час працював з самим Леонардом Берндстайном, а також з тромбоністом і піаністом з Канади Х’ю Фрейзером, який є завкафедрою джазової композиції Британської Королівської Академії музики. Усі концерти, які відбувалися у „Ролстон-Холлі”, записувалися у студії і відразу ж пішли в архів Бенфф-Сентре.
— Мирославе, ти казав про 15 сольних концертів у Канаді, а розповів лише про десять.
— Ще п’ять сольних концертів я дав у місті Едмонтоні, взявши участь у фестивалі „Українські візерунки” та фестивалі пам’яті Володимира Івасюка.
— Мабуть, українській діаспорі ти презентував композиції з елементами карпатських мотивів.
— Ні, зовсім ні. Це в основному були фортепіанні композиції у стилі пост-романтизму, нью-ейджу та імпресіонізму. Карпатські мотиви прозвучали у „Ролстон-Холлі”, коли ми з англійською скрипалькою Клер Долбі, яка є японкою за походженням, спробували поєднати дві культури — японську та західноукраїнську — у фольклористиці. І в нас це вийшло досить оригінально.
— Не можу не запитати тебе про „Братів Блюзу”. Де вони, що роблять і коли врешті-решт ви знову зіллєтеся в одне ціле?
— Зараз хлопці продовжують працювати у Нью-Йорку, грають у ресторані-вар’єте „Ермітаж” у Брукліні, заробляючи гроші на втілення своєї мрії — створення потужної і серйозної студії звукозапису, яка має народитися на світ років через 2-3. Але де саме — в Україні чи у США — поки що вирішується. Це буде залежати від того, де буде більша потреба у студії і наскільки буде насиченим музичний ринок.
— А які творчі плани особисто твої?
— У листопаді цього року планую здійснити концертний тур по університетах України. Це будуть виключно анплактні („анплакт” — „без електрики”. — Авт.) композиції „Братів Блюзу” у фортепіанній версії.
— Руслана у свій час мандрувала українськими замками.
— Цікава аналогія, але я про це не думав. Просто в університетах має бути вдячна і розуміюча публіка.
— Шкода, що у Калуші немає свого справжнього університету,
— Ні університету, ні грошей, на жаль.
— Щиро дякую за розмову і сподіваюсь отримати масу задоволення від проекту у Станькові.
Ватикан: коли час зупинився