„Хвилю тримай”:„Значно краще говорити те, що думаєш, і найголовніше — робити тільки те, в що віриш”

— Як змінилося життя “Хвилі…” після Помаранчевої революції?
— Я думаю, що справді, без перебільшення, життя всіх людей в Україні змінилось. Але це зміни не зовнішні, а внутрішні. І я дуже сподіваюсь, що всі ми скоро відчуємо, що таки настають нові часи. В цьому розумінні дійсно можна сказати, що життя групи змінилось. А в усьому ж іншому все нормально, все, як і має бути.
Ми вже досить давно займаємося улюбленою справою, живемо своєю музикою і завжди стараємося бути самими собою. На мою думку, найбільшим досягненням Помаранчевої революції є якраз те, що якось в один момент в умовах суспільної кризи люди відчули себе людьми. Всім раптом набридло ховатися по норах і всі відчули, що значно краще говорити те, що думаєш, і найголовніше — робити тільки те, в що віриш!
Ми ж вже досить давно так живемо, тому зараз ми дуже раді, що нарешті і все наше суспільство починає оздоровлюватись.
— Як оцінюєш плин музичного життя нашої області? Чого бракує катастрофічно? Вихід — тільки їхати у Київ?
— Можливо, моя відповідь буде трохи несподіваною, але я думаю, що в принциповому розумінні в музичному житті області все нормально. Тут, як і завжди, багато талановитих людей, які пишуть музику, співають пісні, вірять в себе і готові йти до успіху. А те, що центр музичного життя знаходиться все-таки в Києві, і музикантам з регіонів, котрі відчувають власний потенціал і вірять у свою музику, для того, щоб брати участь у музичному житті всієї країни, все ж таки потрібно бути у столиці — то це нормально. Хоча я проти терміну “музична провінція”. Я вважаю, що в регіонах, в тому числі і в Франківську, проходять дуже важливі музичні процеси.
— Чим займалися хлопці, коли не було популярності? Чи дозволяє нині діяльність групи повністю присвятити себе творчості?
— На даний момент група складається з чотирьох чоловік і в кожного своя історія. Одне скажу точно, що чим би ми не займались попри музику, головним у нашому житті завжди була все ж таки музика. І все інше завжди було заради цього. А з „Хатабичем” ми познайомились з гітарами в руках. Так і йдемо по житті вже купу років.
— Чи є припустимим для групи виступати, наприклад, у ресторані?
— Тут питання не в тому, де виступати, а в тому, як виступати, що грати і т.д. Справа в тому, що для виступу групи певного рівня організатору потрібно забезпечити апаратуру певного рівня, яка необхідна для живого виступу, а це, повірте, не дешеве задоволення. Тому ми, як правило, виступаємо на відкритих площах, в концертних залах чи нічних клубах.
— Як контактує група з іншими музичними колективами Прикарпаття?
— Ми дружимо з багатьма музикантами Прикарпаття, з якими ми знайомі вже дуже давно. А з молодших я особисто мало кого знаю, хоча переконаний, що є дуже багато молодих і перспективних. Я думаю, що майбутнє мають всі. Інша справа, хто наскільки його реалізує. Це вже залежить від кожного, наскільки сильна віра в себе і наскільки людина готова працювати на результат.
Якщо називати імена, то можна згадати про “Гринджоли”, “Перкалабу”, “Фліт” і багато інших. Але ще раз хочу сказати, що для того, щоб мати майбутнє, треба постійно і багато працювати для цього — ВСІМ! Без винятку. В тому числі і нам.