Подорожній

Людей, які йдуть чи їдуть на роботу, на базар, до магазинів чи лікарень, а чи просто так, огортають особисті думки, погляди на життя, бачення світу. У кожного — своє…
Але серед загалу знаходиться і той, чий погляд не байдужий до своєрідного колориту краєвиду, далі — впаде в око і зворушить інша цікава частинка природи, що утворює його землю, його Україну.
Чомусь, тільки йому, посрібленому сивиною, по-дитячому цнотливо відкривається недоторканість нового різноколірного розквіту ландшафту. Його особливому баченню відкривається навколишня краса і дається осмислення того, чого не помічає око пересічної людини, обтяжене павутинням повсякденних клопотів.
...Дзвінкість буреломних вод неспокійної річки б’ється об велетенське каміння.  Пливучість розбурханої течії розтікається пінистими хвилями. Немовби чується ревіння і клекіт стихії, що досягає свого апогею. Коріння сивих велетнів міцно тримається землі. Але боротьба сил в природі, в житті, в суспільстві продовжується. Течія несамовито напирає на валуни, намагаючись виштовхнути їх за своє обрамлення… Такою мені довелось побачити мить боротьби стихії, яка продовжувала існувати відображеною на полотні майстерним пензлем самобутнього митця.
Його творчість, підказана природними та життєвими ситуаціями, пройшовши через душу і мозок, зупиняється на полотні вже профільтрованим відображенням свого світобачення. Узагальнені і сконцентровані на головному відчуття викликають емоційне хвилювання. Так, це не просто і не кожному це вдається.
Чи  доводилось вам колись відвідувати Лувр чи Ноттердам? А може у  вас була можливість бачити в оригіналі полотна видатних митців Анрі Матісса чи Поля Гогена? Ні? А чи милувалися ви творами Ярослава Господарчука у виставковій залі нашого міста?
...Мені дуже поталанило того дощового вечора опинитися в оселі цього калуського митця. Там, в старому кріслі, мабуть, віденських майстрів, немов в царині мистецького храму, відбувалася тиха бесіда із суперечливим порозумінням однодумців.
Плинність часу зупинилась в багряних ялинах карпатських гір. Відблиск осіннього сонця ховається в тривожних хмарах. Тендітна дівоча постать задумливо схилилась біля червоної рути, квітки надії, промовляючи, немов молитву, ніжні слова кохання. А він, натхненно окрилений динамічною постаттю, підносячись до журавлиного вирію, до небесної вічності, в останньому пориві притискає до свого серця мелодію своєї пісні. Його провиною була любов до України. Прояв поетичної замріяності, схильної до філософських міркувань, колоритно перетікає в глибокі роздуми, передвіщаючи Помаранчеві події.
Не оминають майстра навколишні життєві проблеми. Буремні дні, що не могли залишити байдужою свідому людину, сколихнули патріотичні прояви, виплеснувшись гарячою тріумфальною гамою фарб його душевних хвилювань. Дух Майдану долинув до загір’янської майстерні, збунтувавши особисту поміркованість і… нове полотно: по-своєму тонко відчута і відображена боротьба добра і зла, розставлені життєві пріоритети, знайдені акценти відповідно до свого світогляду.
Гостинність господаря не вичерпувалась, незважаючи на пізній час. Все бачене зором хотілось перенести в потаємні куточки пам’яті: і заворожену тишу вечірньої хотінської церкви, і роздуми над сутністю життя та часу, і підвищену емоційність ностальгії біля дзвонарні братів Фільчинських. Даруючи глядачу те, чого той не зміг помітити, — чи то буремну дію стихії, чи порив вітру на дорогах, якими крокуєш — митець намагається підвести людину до природи, допомогти їй зрозуміти її. Прошу, бери дарунок, працю мого творіння, вчись пізнавати навколишній світ і любити його. Вдумливо аналізуй удосконалюючи себе і своїх нащадків, щоб  бути людиною розумною (Gomo Sapiens), а не просто „пересічним споживачем”. Нашій країні тепер потрібні мудрі люди.
Допиваючи захололу філіжанку кави серед теплих весняних барв зі ще збереженим запахом олійних фарб, відчувалось, як людина тисячами непомітних ниток зв’язана з природою.  А через філігранно створений господарем оселі вітраж мерехтіла яскрава зірка, нагадуючи про завтрашній день, що чекає на подорожнього у цьому житті.