За умовами конкурсу, переможці мали бути відзначені дипломами відповідних ступенів, а вчителі, чиї вихованці посіли перше місце, нагороджені Почесними грамотами Міністерства освіти і науки України. Проте, через бюрократичну тяганину, нагорода до сих пір не знайшла своєї володарки. Дізналася ж Надійка про свої досягнення з обласної газети “Галичина”, яка оприлюднила інформацію про результати конкурсу та чотирьох переможців з Івано-Франківської області. Серед них і була учениця Калуської школи №5 Надія Кбур. Мама десятикласниці, до речі, зберігає примірник цього видання як гордість сім’ї і як доказ великих досягнень своєї доньки на поетичній ниві.
У Надійки від перемоги ніс вгору не задерся. При знайомстві виявилося, що це скромна, відповідальна, оптимістична людина. Дівчинка каже, що очікувала третього місця. Тож, коли дізналася про перемогу, приємно здивувалася. Своє майбутнє Надія Кбур бачить чітко — хоче бути бібліотекарем. “Я книги сприймаю, як живі істоти. Мені хочеться зайти в бібліотеку і розмовляти з ними”, — каже дівчинка. Зараз Надійка мріє про власну збірку віршів. Правда, є в неї невеличка добірка поезій “Зорі душі моєї”, видана за сприянням директора та вчителів п’ятої школи. Але що таке 24 вірші, які увійшли до цієї брошурки, порівняно з трьомастами, які є в її творчому доробку? На запитання, чи багато зусиль треба докласти, щоб написати вірша, десятикласниця відповідає без вагань — ні. “Я помолюся, і протягом 10- 20 хвилин виходить вірш”, — каже юна поетеса.
А мати Надійки розповідає, що донька віршує з дитинства. До п’яти років таких здібностей в дівчинки не було, але одного дня в дитини з незрозумілих причин піднялася температура. А коли недуга минула, дівчинка почала говорити віршами.
Наставниця Надії Кбур, вчителька Надія Василів каже, що її учениця є надзвичайно вимогливою до себе. І „хоч у віршах юної поетеси ще відчувається брак майстерного римування і несформованість творчої позиції, проте поезія дівчинки щира й безпосередня, дивує життєрадісністю та простотою роздумів про навколишній світ і зміни, які відбулися на Україні”. Надія Костянтинівна каже, що перша значна перемога окрилила її ученицю. Вона почала плідно і багато працювати і в результаті — 100 віршів за невеликий проміжок часу. “Моя учениця так мріє про свою книжку! — каже вчителька. — Ми зверталися ще перед конкурсом у Брошнівську друкарню “Таля”. Там сказали, що коли дівчинка посяде призове місце в конкурсі, тоді буде розмова про книжку. Перше місце вже є, а от результатів поки що немає. Надійка, яка тільки й живе своїми віршами, все ж сподівається на диво”.
Адже жити і творити їй нелегко: тяжка недуга забирає сили, виснажує, проте не позбавляє оптимізму та віри.
Ватикан: коли час зупинився