„Брати Блюзу” повертаються

Тоді до “зіркового” складу увійшли: Сергій Тафтай (гітара), Андрій Мельник бас-гітара), Андрій Вінцерський (ударні інструменти), Андрій Валага (вокал та скрипка), Олег Левицький (фронтмен, саксофон) і, звичайно, сам Мирослав Левицький (композитор, клавішні інструменти).
Під час перших гастролей Європою „Брати Блюзу” побували, крім Парижа, у Мюнхені, Будапешті, Пряшеві (Словаччина) та у польських містах Варшаві, Ельблонгу, Сопоті та Гданьську. Тоді вони презентували автентичний триптих, а саме “Автентичне  життя”, “Інтерлюдія” та “Музика до кіно”.
А у 1995 році у Національному палаці культури “Україна” була презентація експериментальної роботи спільно з модерн-балетом Оксани Лань “Акверіас”.
Невблаганна доля вирвала з рядів музикантів Андрія Валагу, який тяжко захворів відразу ж на другий день після “Червоної рути-93”. Андрій Вінцерський та Андрій Мельник виїхали у США. Працюючи відразу на трьох роботах, вони заробляли гроші для того, щоб втілити у життя свою давню мрію — створити власну рекордингову компанію. Сергій Тафтай емігрував до Канади. Єдиний, хто понад 10 років підтримував і культивував бодай назву „Брати Блюзу”, не давав її забути, був керівник гурту Мирослав Левицький. Нині доля подарувала шанс „ББ” відродитися. Про це і не тільки — у розмові з Мирославом.

— Почну з приємної новини: вже зараз працюємо над тим, щоб група „Брати блюзу” відродилася, — повідомив Мирослав Левицький. — Група відродиться. І дуже скоро. Адже всі музиканти вже повернулися з Нью-Йорку. Вже запланований перший концерт у Києві та інших містах України у вересні-жовтні. За участю „блюзників” ми готуємо в Україні навіть деякі міжнародні фестивалі.
— Ви, Мирославе, і менеджер-організатор, і виконавець у різних концертних проектах. Причому, одночасно. Чи не важко діяти на два „фронти”?
— Це дуже важко. Адже утримати одночасно різну інформацію і акумулювати енергію для власного виступу як музиканта — не легко. Тому часто, якщо пропонують суміщення продюсування і сольного виступу, зазвичай відмовляюся від чогось одного. Хто побував у такій „шкурі”, той знає, що це таке.
— Думаю, варто повернутися до теми проведення „Різдвяних вечорів в Андрія”. Калушани тоді вперше могли бачити нині дуже відомих виконавців — Ані Лорак, Тіну Кароль, Руслану… Проте вже давно ці фестивалі не проводяться.
— Минулого року я вже зробив реанімацію цього проекту у центрі Києва у Будинку архітектора. І запросив до участі у проекті сина Андрія Валаги — Захара. Це був акустичний варіант вечора. Захар — талановитий, хоча і початківець. Просто у мене життєве правило — допомагати землякам. Тож і Андріївські вечорниці, можна сказати, що відродилися. Хоч і не у тому форматі, який був у Калуші.
— „Брати Блюзу” повертаються в український шоу-бізнес. А яким є нинішній стан української естради?
— Почну з того, що не подобається. У пісенному жанрі в Україні працює все менше і менше професійних композиторів, поетів. З’являється, на жаль, багато пісень, подібних одна на одну аранжуванням, ідеєю, відеорядом. Тобто багато штампованих проектів, які розраховані на швидкий успіх — швидкий комерційний успіх. Боюся, що це вимога сучасного українського шоу-бізнесу. В той же час багато професійних музикантів виїхали з України. Як і поетів. Маю враження, що шоу-бізнес зараз перебуває на шляху пошуків спільної мови з професіоналами. Це розумна комбінація, яка існує в усьому світі. І не обов’язково закінчувати консерваторію, хоча музична освіта — річ необхідна. Але це тільки грунт, на якому можна творити. І творити треба відверто.
На жаль, пісенна естрадна музика в Україні зараз розвивається у двох форматах. Це або музика для клубів з претензією на світові зразки, або музика демократична, тобто для масового слухача на площах, святах, але проста і не дуже талановита.
Крім того, українському шоу-бізнесу не вистачає досвіду у передачі пісенної естафети поколінь, нема певних контактів і між різними поколіннями музикантів, як це є у Росії, Європі. У нас традиційна естрада існує окремо, наче така закрита коаліція музикантів. А з іншого боку — нова генерація, яка зовсім окремо розвивається. А справа у тому, щоб не ставити завдання — тільки б не відстати від рівня російського шоу-бізнесу чи європейського. Важливо — увійти до світової музики зі своїм власним українським обличчям, мати свій шлях, свій почерк. Це надзавдання. Але хочемо ми того чи ні, ми входимо у світовий музичний простір. І входити треба зі своїм „я”.
— Тож які побажання для молодих музикантів, виконавців?
— Я думаю, що не тільки через телебачення, DVD, відео, радіо треба вчитися кращих музичних зразків. Але й через спілкування з живими музикантами. Важливо набиратися досвіду з раннього віку. Комерційні канали — це не показник. Адже світ давно живе іншими категоріями. Проте у нас відсутні ті канали, які тримають високу планку смаку, вводять у певний музичний простір. За обставин, коли у нас немає таких музичних каналів, варто відвідувати репетиції старших виконавців. Приміром, на репетиціях концертів у Києві сходяться музиканти різного віку, різних стилів. Слухають — вчаться. Потім просять дозволу побувати на репетиціях. Це цікаво, це велика школа. Я, приміром, колись відвідував репетиції гурту „Арсенал” у філармонії. Коли працював з Іриною Понаровською, ходив на репетиції групи „Аракс”, театру Ленком (рок-опера „Юнона і Авось”). Я бачив, як працюють режисери, продюсери, помічники сцени, композитор… Це здоровий досвід.
Молодим музикантам варто також звернути увагу на теоретичну підготовку, професійну освіту. Єдиний приклад. Менеджер Брайан Енстайн, який знайшов відомих„Бітлз”, насамперед вклав кошти і зусилля у музичну освіту „бітлів”, вивчення музикантами нотної грамоти. Тобто бажано знати гармонію, контрапункт, теорію музики… Скажімо, у Нью-Йорку, зайшовши у музичну крамничку, ви обов’язково побачите поряд, приміром, нотні твори Бетховена і Стінга.
— Які нині творчі плани особисто Мирослава Левицького?
— Планів багато. До мене звернулися представники американської компанії „DWU”, яка є найкращим у світі виробником барабанів, з пропозицією допомогти у продюсуванні приїзду в Україну дуже відомого барабанщика, майстра екстра-класу. Його концерт у Києві відбудеться у рамках його європейського туру.
— Дякую за цікаву розмову. Чекаємо „Братів Блюзу” знову у Калуші