На умовлену для інтерв’ю годину Ярослав Борута дещо припізнився. Пояснив — у сина завтра день народження, тож зустрічався з ним, щоб поспілкуватися. Каже, що подарунок не купував: навіщо — син дорослий, тож йому найкраще подарувати гроші, хай сам вирішує, що купити.
— Пане Ярославе, більшість наших земляків знають вас як учасника дуету „Лебеді кохання”. Проте вже тривалий час Ви виступаєте на сцені один, і, здається, у Вашому житті відбулися серйозні зміни.
— Минуло вже майже 2 роки з того часу, як розпався дует. Причина насамперед лежить в особистій площині. Ми з Галиною розлучилися. А коли люди перестають бути разом, зрозуміло, що творчість також зазнає змін і трансформації. Наш дует був еталоном сімейного життя, і це було не тільки на сцені, але й насправді так. „Лебеді кахання” — це була і сім’я, і творчість, і бізнес. Потрібно було зробити виважений крок для того, щоб практично все змінити. Але так відбулося. У нас з Галиною залишилися дружні стосунки. Вона минулого року вийшла заміж за свого першого хлопця, але нас єднають наші діти — син Любомир, якому 19 років, та донька Оксана, якій 13. Ми мирно розміняли квартиру у Тлумачі і роз’їхалися.
— Ваші діти вибрали Ваш шлях?
— Більше Оксана — вона танцює і співає. А син — студент Прикарпатського університету.
— У вас теж зміни в особистому житті і з молодою дружиною Ви вже виступаєте на сцені. Це крок до створення нового дуету? І взагалі, чи не було у Вас розчарування у коханні після розлучення?
— Я ніколи не розчаровувався у коханні. І завжди знав: я не створений для того, щоб бути один. Мою дружину звати Христина, їй 17 років. Познайомились ми минулого року у Гуті на фестивалі „Дзвони Прикарпаття”. Я був членом журі, а вона — учасницею гурту „Талісман” з с. Студінки Калуського району. Вона виконувала пісню, граючи на гітарі. Це привернуло мою увагу. Взагалі — вона вирізнялася серед інших. Просто своєю неподібністю. Знаєте, буває, що виконавиця і красива, і гарно співає, а от чогось особливого у ній нема. У Христина особлива якимось своїм незбагненним магнетизмом.
Христина на той час вчилася в Івано-Франківському музучилищі, тож і бачилися ми часто. А вже у липні цього року відгуляли весілля. Ми вже кілька разів виступали із нею разом на сцені. Я після розлучення навіть не планував, що знову виникне дует. А тепер у нас вокально-інструментальний дует. Христина мені акомпанує. Вона — і бек-вокалістка і виконує сольні партії на гітарі. Взагалі наш дует — унікальний, адже немає більше такої пари, де б жінка грала на гітарі і співала.
Христина хоче реалізувати себе як музикант. На жаль. Оскільки це дуже невдячна справа.
— Вас не лякає різниця у віці?
— Абсолютно ні. Моя дружина, хоч і 17 молода, проте світоглядом і світосприйняттям вона набагато старша. Та й друзів у мене багато з різницею у віці. Вважаю, що вік тут не відіграє жодної ролі. Який толк, якщо створюється сім’я, коли чоловікові 22, а жінці — 18. Такі сім’ї досить часто розпадаються, зіткнувшись із матеріальними та психологічними проблемами.
— Тещу у Студінці часто навідуєте? Що готує для улюбленого зятя?
— До тещі їздимо не дуже часто. У неї взагалі-то все смачно виходить.
— Зараз у вас нова сторінка в особистому житті. А як щодо творчості?
— Я стиль виконання не збираюся змінювати. І пісні у подальшому будуть також про кохання. Звичайно, що прихід Христини вніс нові нотки у вже тепер наші виступи. Я спочатку думав: як її будуть сприймати на сцені? Але глядачі сприймають добре. Христина — також чудова піаністка.
Якщо говорити про творчість взагалі, то зараз високе мистецтво в Україні поступово відмирає . Сьогодні на зміну справді українській пісні прийшов наспіх зліплений український „ширпротреб”. Звичайно, не без того, що попит породжує пропозицію, і масова культура вимагає легкої попси, функція якої є допомогти людині розслабитися і не змушує задумуватися. Попри те, справжнім поціновувачам мистецтва все важче знайти пісню українських виконавців для душі. Зараз у магазинах важко знайти альбом якогось українського виконавця: займатися цим мистецтвом стало дуже дорого. Так, записати пісню в Івано-Франківську коштує $300, відеокліп — від $20 тис.
У принципі, вважаю, що у тому, що український музичний ринок завалений всяким низькопробним матеріалом, винна також і влада. Наприклад, у мене звання Заслужений артист України — висока державна відзнака. Зараз до бюджету закладають кошти на фінансування відділів культури, аматорських колективів. Це, звичайно, добре. Але чому не виділити кошти для допомоги заслуженим і народним артистам? Їх не так уже й багато, але вони змушені „виживати”. Я не боюся конкуренції — її бояться тільки ті, хто відчуває свою слабкість. А я маю свою нішу і свій виконавський стиль. Однак зараз занадто нерівні умови: в одних виконавців вкладають гроші і „розкручують” їх, а справжня українська пісня нікого не цікавить.
Я дивуюся, коли люди з нерозумінням ставляться до передвиборчих турне політиків, у якому беруть участь артисти на підтримку того чи іншого кандидата. Це їхній заробіток, їхня робота взагалі.
— А Ви би кого підтримали у такому турне?
— Будь-кого, хто би платив гроші. А взагалі голосувати я не ходив — це принципова позиція. Не бачу тієї політичної сили, яка би по-справжньому заслуговувала на народну довіру.
— А як щодо місцевої влади? Хто, на Вашу думку стане головою ОДА замість Романа Ткача, який пройшов до Верховної Ради за списком однієї з політичних партій?
— Я бачу трьох кандидатів: Шкутяка, Круця і Вишиванюка. Думаю, все ж буде Вишиванюк. І це, до речі, буде кращим варіантом не тільки для людей мистецтва, але й для всіх загалом. Він — розумна людина, а дивлячись зі свого ракурсу, хочу також зазначити, що він завжди підтримував українські традиції і українську пісню зокрема.
— Окрім концертної діяльності, чим ще займаєтеся? Подейкують, що Ви орендували пивну палатку у Калуші? І взагалі, які творчі плани на майбутнє?
— Давайте разом придумаємо ще щось. Ну, наприклад, що я купив половину „ЛУКОРу”. Хоча ні, це надто нереалістично. Насправді — я мільйонер, але тільки в душі.
Моїм основним зайняттям є саме концертна діяльність. Будь-якого бізнесу не маю. Окрім концертів, я ще донедавна займався облаштуванням своєї квартири. Сам розробляв дизайн, підбирав кольорову гаму, шпалери тощо. Це мені дуже подобається.
А щодо творчих планів, то вони у мене є. Хочу тут на Прикарпатті, швидше за все — в Івано-Франківську (бо хіба можна знайти краще місце, ніж драмтеатр?) влаштувати фестиваль „Галицький шлягер”. Це має бути не просто конкурс, а показові виступи не тільки уже відомих і заслужених артистів, але й тих, хто порівняно недавно на сцені, але від того є не менш талановитими. Проте, як завжди, важко із коштами. Тому, коли вдасться реалізувати задум — невідомо.
Щодо того, щоб займатися ще чимось, окрім концертів, то я думав над тим, щоб стати продюсером. Маю таке бажання і мені це вдається.
— Дякую за розмову.
Під час розмови телефонувала, очевидно, дружина, бо по закінченні інтерв’ю Ярослав Борута, між іншим, зазначив, що приїхала теща „і вже ліпить вареники”.
Ватикан: коли час зупинився