Ця підбірка може сприйнятися як довгоочікувана сатисфакція всіма, кому Іздрик здається цікавим і симпатичним, а його проза надто складною. Всі ці тексти писані на замовлення різних видань, тому авторові йшлося передовсім про те, щоби його думки були зрозумілими. Однак простота викладу ніяк не зашкодила тим якостям його прози, які роблять Іздрика великим письменником, — чутливій спостережливості, парадоксальному мисленню, баченню тенденцій ще у зародку, феноменальному мовотворенню. Реалізм Іздрикової літератури полягає у реалізмі мовних конструкцій. Він розуміє, що проза — це не те, про що говориться, а те, як про щось сказано.
У своїх есеях Іздрик досліджує передовсім нові можливості актуальної української мови, її здатності до модернізації (що означає самозбереження мови, її довговічність і реальне живе користування нею). Один Іздрик робить те, до чого наразі не взялася жодна академічна, державна чи громадська інституція. Мова масового писання і читання в електронному вигляді, феномен живих журналів, парадокси суржику і автоматичного перекладу стають одночасно персонажами, інтригами, темами, ідеями, тлом і засобом сюжетних есеїв, писаних в різні роки. Ще кілька є концентрованими і наочними конструкціями-моделями кількох міст — Івано-Франківська і Станиславова, Львова і Калуша.
А ще “Флешка” (як колись “Четвер” — часопис текстів і візій) — це “книжка з картінками”. Авторські колажі, розміщені між абзацами, потрібно сприймати не як декор, а невіддільну частину есеїв та шкіців.
Довідка „Вікон”. Юрко Іздрик (нар. 1962 року у Калуші) — прозаїк, поет, перекладач, есеїст, засновник і головний редактор (починаючи з 1989 р.) часопису тексту і візії „Четвер”. Автор прозових книжок „Воццек” (1997), „Острів КРК” та інші історії” (1999), „Подвійний Леон” (2000), а також незліченних публікацій у літературно-мистецькій та газетній періодиці. Окремими виданнями твори Іздрика вийшли в перекладах у Польщі та Канаді. Крім літературної творчості, займається музикою, візуальним мистецтвом і театром.
Ватикан: коли час зупинився