Церковні раритети

Як повідомляли „Вікна”, духовенство головного храму Калуша наступного року має намір відзначити 100-річчя церкви УГКЦ святого Архистратига Михаїла. Але цікава деталь: за даними церковних книг, які церковна влада передала управлінню культури у 1997 році, храм почали зводити 1910 року, а значить і святкувати сторіччя маємо тільки 2010 року. Як ідеться в історичному документі, „Його Екзистенція і Високопреосвящений кир Андрей гр. Шептицкий Митрополит Галицкий, Архиєпископ 27 жовтня 1913 року уділив власть Високопреподобному отцю Николаю Рожанскому Деканови Калускому і парохови гр. к. в Мостищах поблагословити нову церков і бічні олтарі в Калуши”. Перша Служба Божа датується 21 листопада 1913 року. Настоятель храму Микола Рожанський відправив урочисту Службу і освятив вівтарі разом з дияконами оо. Іваном Рошаком, сотрудником Семеном Іванчуком. Слово Боже виголосив о. Володимир Тисовський, парох Сваричева, а читали службу також о. Володимир Петрушевич зі Стрия, брав участь о. Іларій Янович, парох Хотіня. Присутнім на відкритті Церкви святого Архистратига Михаїла був Йосиф Шалігевич, парох латинського обряду у Калуші. Як свідчить запис у церковній книзі, зібралося того дня біля п’ять тисяч людей. З того часу празник святого Михаїла став у нашому місті храмовим святом.
План нашої церкви розробив архітектор Нагірний, а за будівництво відповідав Теодор Мельничук з Ярослава. Вівтарі ж малював художник Михайло Хацевич. Вартість будівництва становила „двіста тисячів карла злочених конкуренцій і легатами”. Церква постала за три роки (від 1910 до 19013) за правління Церквою Його Святості Папи Римського Пія Х  за держави Його Величності Цісаря Франца Йосифа І. До складу церковно-парахіяльної комісії входили: заступник парох Фердинанд Полюшинський, члени — доктор Іван Куровець (лікар), Михайло Іваницький і Михайло Дідошак, відомі калуські міщани. Головою Комітету був парох о. Володимир Петрушевич (уроджений 1848 року, рукоположений 1874 року).
Влітку 1936 року Калуш відвідав митрополит о. Андрей Шептицький.
— Його приїзд став справжньою подією для провінційного Калуша, — каже старший науковий співробітник історико-краєзнавчого музею Калущини Уляна Паньо. — Здавалося, що його зустрічає усе місто. Люди були у вишиванках, юнаки вишикувалися у почесній варті на конях. Все було дуже святково і натхненно.
Музей володіє оригіналом світлини того часу із зображенням митрополита.
Як повідомляли „Вікна”, депутати міської ради вирішили надати церкві святого Архистратига Михаїла благодійну допомогу у розмірі 500 тис. гривень з нагоди ювілею храму. Проте через те, що цього року не відбулося ще жодного земельного аукціону, а відтак — у бюджет не надійшли належні кошти, греко-католицька громада досі очікує на обіцяне. ????

Зі скаргами і розлученнями — до церкви
Книги церкви УГКЦ святого Архистратига Михаїла містять цікаві записи, датовані 1914-1917 роками. Це — скарги, з якими зверталися калушани. Приміром, 46-річна Станіслава Едмундівна Блявт скаржилася на те, що їй, старшому вчителеві жіночої школи, вже чотири місяці не виплачують платні.. А торговець лавки „товарів блаватних” Давид Нухма Блейбер скаржився на солдат, які розбили лавку і забрали товарів на 20 тисяч: сукна, шовку, бархату, ковдр. У той же час комерсант повідомляв: він утримує дружину, трьох дітей, матір та брата. Швець Іван Гаврилович Марусяк повідомляв церкву: австрійці забрали у нього 1 оборіг сіна і 3 міхи вівса. Скарги калушан стосувалися як російських, так і австрійських солдатів. Характерно, що у греко-католицьку церкву скаржилися як українці, так і віруючі інших конфесій, зокрема, євреї.

Нині розлучення не є якоюсь особливою подією у житті калушан. А от довідка про розлучення, датована 31 липня 1934 року, яка видана Церквою, без сумніву, є цікавою з погляду історії і цінною для нашого музею.
„До гр. кат. парохіяльного Уряду в Калуші, — йдеться у довідці. — В залученню пересилається відппис остаточного вироку Єпископського Церковного Суду ІІ-ої інстанції в Перемишлі з дня 9 липня 1934…, яким проголошено супруга Володимира і Ольги з р. Дуда Якубовичів неважним, для доручення його Володимирові Якубовичові. Від гр. кат. Митрополичого Ординаріяту. Львів, дня 31 липня 1934”.

Своєму пароху віруючі везли теплі речі у Коломию
Цікавий експонат музею — особисті речі о. Романа Монцібовича, який був високим авторитетом для калушан, не перейшов на православ’я і був депортованим. Калушанка Христина Мілевич передала музеєві сторінки з молитвами, які священик писав по пам’яті на засланні, адже взяти з собою щось із церковної літератури йому не дозволили. За спогадами п. Христини, коли о. Романа Монцібовича заарештували і він перебував у Коломиї, її мама возила священикові теплі речі. І це у важкий післявоєнний час.
— Цікаво, чи у нас час у когось з’явилося бажання надати таку допомогу комусь зі священиків? Чи хтось би відірвався від дивана, щоб поїхати у Коломию до панотця? — риторично запитує Уляна Паньо. — Такі вчинки калушан свідчать про високий авторитет Церкви у тогочасному українському суспільстві.
В експозиції музею — Катехизм, виданий 1891 року. Кожна його сторінка дбайливо підклеєна вручну. Маємо змогу переглянути також образки ХІХ століття.
Тематична експозиція історико-краєзнавчого музею представляє і постанову на арешт батька Провідника ОУН Степана Бандери — о. Андрія Бандери, а також його світлини у час арешту (у фас та профіль). Парох Угринова та Бережниці був заарештований 23 травня 1941 року у віці 53 років.
Будучи душпастирем, звів хату-плебанію, відновив після пожежі угринівську церкву В’їзду Господа в Єрусалим. Священик, будучи членом УНДП, вів активну громадську роботу через філію „Сільського господаря”, „Просвіту”.
Андрій Бандера був активним організатором державотворення ЗУНР на теренах Калущини, був обраний послом до парламенту — Національних Зборів, далі став капеланом Української Галицької Армії. Виживши у „чотирикутнику смерті”, врятувавшись від тифу, о. Андрій Бандера повернувся в Угринів, принісши на собі (заховав під одягом) капеланський синьо-жовтий прапор. Цей стяг у потайному місці зберігався до 1989 року, далі — у сільській церкві, тепер — в експозиції музею С. Бандери у Старому Угринові.
— Під час голодомору Бандера у своїх проповідях закликав підтримати „братів з Великої України”, попереджав про загрозу майбутнього червоного терору в Галичині, — каже Уляна Паньо. — Однак не захотів емігрувати, залишився зі своєю паствою. З приходом „перших совітів”, о. Андрія взяли під пильний нагляд і заарештували напередодні відступу Червоної Армії, інсценізувавши переховування підпільника ОУН у його домі. Розстріляли о. Андрія у Києві, за те, що він „является отцом руководителя ОУН”. Цього було досить для смертного вироку.