Нещодавно довелося мені побувати на Личаківському цвинтарі, що у Львові. Тут спочивають Іван Франко, Соломія Крушельницька, Володимир Івасюк, Маркіян Шашкевич та інші відомі українці. Та не споглядання їхніх могил привело мене на Личаківку. Хотілося відшукати і поклонитися праху вихідців із Калущини — Костянтині Малицькій, Іванові Рубчаку, Григорію Смольському. Кожне з цих імен говорить само за себе: письменниця і педагог; актор та співак; маляр і мистецтвознавець. Про місце їхнього поховання можна дізнатись зі стендів, що розташовані біля центрального входу цвинтаря. На жаль, серед матеріалів про поховання відомих українців я не віднайшов імені доктора Івана Куровця (1863-1931). На межі ХІХ-ХХ століть це ім’я було добре знане калушанам.
“Я — з Калуша. У нашому місті майже 30 років проживав і працював лікарем д-р Іван Куровець. Похоронений тут, на Личаківському цвинтарі. Не можу віднайти могили цієї відомої людини”, — звернувся я у науковий відділ Личаківки. На моє щастя, того дня працював науковець Зенон Кусень.
За його словами, за останніх, мабуть, десять років я перший запитав за похованням Івана Куровця. На жаль, при складанні списку знаних особистостей, похоронених тут, ім’я Куровця не потрапило до нього. У Львові воно відоме хіба що спеціалістам-медикам.
За допомогою п. Зенона Кусня швидко відшукали могилу д-ра Івана Куровця. Поряд з чоловіком похована і дружина — Цецилія Куровцева з Бурачинських. Стояв я біля могили Куровця і у душі передавав вітання і щиру дяку від калушан тому, хто двадцять вісім літ віддав нашому місту.
Могила лікаря Івана Куровця, на жаль, не доглянута. Довелося мені докласти зусиль, щоб довідатись, що написано на могильній плиті:
” Доктор Іван Куровець лікар, д-р медицини Заслужений організатор Калущини посол до Галицького сойму…”
На жаль, далі нічого не зумів прочитати. Як відомо, обидва сини Івана Куровця — Андрій та Петро пішли стежкою батька, були санітарами на фронтах Першої Світової війни і загинули в Італії. Тому і не доглянута могила батьків.
Помер Іван Куровець у Львові 17 травня 1931 року, де і похований. У некролозі вдячні львів’яни писали: “Доктор Іван Куровець, один з найвизначніших українських громадян сучасности, директор “Народної лічниці”, бувший сеймовий посол, помер 13 травня сего року о 5,30 рано в своїм помешканні по вул. Вірменській, 3, у 69-му році життя. Найбільшу працю свого свободолюбивого життя присвятив покійник Калуському повіту. Там чесно доробився слави першорозрядного лікаря й організатора значного маєтку. Покійник визначався чесністю і совісністю. Був се тип наскрізь правдолюбивого чоловіка. Оставив по собі загальний і дійсно щирий жаль”.
Ось лише декілька штрихів із біографії Івана Куровця. У Калуші працював з 1889 по 1918 роки. Лікар, посол до Галицького сейму від Калущини (1908-1914), фундатор Народного дому і церкви Архистратига Михаїла у Калуші (1901-1907; 1910-1913). Засновник філії Народного банку (там же; 1911). Видавець газети “Калуський листок” (1911-1915). Один із організаторів встановлення української влади у Калуші (листопад 1918). Активіст місцевої філії “Просвіти” у Калуші (1898-1914); засновник читалень “Просвіти” у селах Калуського повіту (тоді ж). У часи Української держави був міністром охорони здоров’я ЗУНР у Станіславі.
Згодом Іван Куровець — директор Народної лічниці у Львові, член і деякий час голова Українського лікарського товариства (УЛТ навіть встановило щорічну нагороду імені Івана Куровця за наукову працю). У 1920 році він став одним із редакторів “Лікарського вісника”, чимало друкувався у періодиці, залишив спогади про Івана Франка. Випустив дві популярні книжечки для селян: “Перша поміч в наглих випадках”, “Життя і здоровля людей”. Був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) та працював у його природничо-лікарській комісії. Працював у видавничій комісії Товариства “Просвіта”, обирався головою наглядових рад видавничої спілки “Діло”, “Центробанку” та банку “Карпатія”. Як політичний діяч очолював спочатку “Трудову партію”, а згодом вступив до Українського народно-демократичного об’єднання та став членом його центрального комітету. У 1928 році обраний до польського сейму від Калущини. Не оминув і діяльності в Українському таємному університеті у Львові (1921-1925), де був деканом медичного факультету. Скептики можуть сумніватися у доцільності такого розпорошення енергії. Однак він розумів, що чим більше сил віддаєш людям, тим більше їх прибуває. А може, у постійній праці шукав порятунку від горя самітності: втратив молодими двох синів та дружину. Під час воєнного лихоліття “пішло за водою” все його майно, але знаний лікар ніколи не переймався добробутом.
Доктор Куровець віддавав своєму “дітищу” — Народній лічниці всі свої сили. Уже хворий приходив у амбулаторію і цілком виснажений повертався додому. За чотири дні до упокоєння ще виголосив на зборах “лічниці” звітну доповідь. Промовляючи на похоронах Івана Куровця, посол Остап Луцький нагадав про чотири його гасла: “Передусім забезпечуймо здоров’я народу, щоб він був дужий і плідний, як рідна земля! На здоровому українському тілі — світлі голови! Разом із здоров’ям і освітою мусить зростати гаразд народу, здобутий власними величезними зусиллями. На твердих основах здоров’я, просвіти, гаразду треба закріпити в найширших народних масах національну ідею!”
1993 року влада Калуша спромоглася назвати іменем Івана Куровця вулицю на новобудовах біля лікарні у Підгірках. Хоча ми з нині, на жаль, покійним Іваном Семаньківим (лікарем, громадським діячем. — Авт.) відстоювали перед депутатами ідею назвати іменем Івана Куровця вул. Ватутіна. Проте депутати не дослухалися і нині це вул. Ковжуна — художника, який у 1937-1938 роках розмальовував церкву Архистратига Михаїла. Нагадаю, що д-р Іван Куровець віддав Калушу майже 30 літ.
Я вдячний депутатам Калуської міської ради — членам комісії з гуманітарної роботи, соціального захисту населення та молодіжної політики — зокрема, голові комісії Богдану Когуту, Лесі Кирилович, Василеві Питлику, Володимиру Климентію —за те, що дослухалися до пропозиції внести ім’я Івана Куровця до переліку 20-ти найвидатніших імен, які будуть нанесені на стелу “Вони прославили Калущину”, що незабаром буде встановлена у центрі міста.
Ватикан: коли час зупинився