У зв’язку із важким станом здоров’я майже 30 років тому Ляля Нурмухаметова була змушена покинути рідне місто Уфу та переїхати до Калуша. Кілька років до цього жінка перенесла вкрай важкі пологи, які назавжди змінили її життя.
— Лікарі врятували і мене, і мою доньку, — пригадує Ляля Нурмухаметова. — Однак мій організм став практично некерованим. А замість усіх кольорів веселки я почала розрізняти лише чорне та біле. Вилікувати мене у Башкирії лікарі не могли. Тому порекомендували змінити клімат. Так у 1983 році ми з чоловіком переїхали у Калуш. Медики в Івано-Франківську одразу здивували індивідуальним підходом у методиці лікування. Вони змусили мене повірити у силу медицини. Лише завдяки сеансам гіпнозу у стаціонарі обласної лікарні я знову повернулася до нормального життя.
Однак проблеми на цьому не закінчилися. Хвороблива чи не від народження Ляля Нурмухаметова в Україні зіткнулася зі ще однією серйозною проблемою — бідністю. Адже усі її заощадження, які вона зі своєї зарплати старанно відкладала щомісяця, у 1992 році безслідно зникли.
— Коли у 1995 році народилася онука, то ми навіть не мали грошей, щоб купувати молоко, — каже Ляля Нурмухаметова. — Тому були змушені брати його у борг. Через кілька років народився онук. Та фінансовий стан у сім’ї залишався незмінним. Не було навіть кілька гривень, щоб купити новонародженому памперси та віднести їх у пологовий будинок. Отоді я і почала всерйоз займатися своєю творчістю. Мені завжди було шкода викидати яєчну шкаралупу, бо я помітила, що її внутрішня оболонка дуже гарно переливається перламутром, коли висохне. Так почала шукати їй застосування.
Оригінальні роботи, які можна побачити зараз, з’явилися не одразу. Спочатку багато чого не вдавалося. За словами майстрині, був період, коли у сім’ї буквально жахалися одного слова “шкаралупа”. Звісно, ніяких прибутків від таких експериментів не було. Більше того, навіть, коли вони почали нарешті з’являтися, Ляля Нурмухаметова одразу ж вкладала їх у свої мистецькі винаходи.
— Мені подобається експериментувати, — ділиться пенсіонерка. — Приємно дивувати людей новими роботами, відпрацьовувати технологію та розробляти своє, авторське, те, чого ніде більше не зустрінеш. Я не люблю і не вмію копіювати когось. Тому стараюся все робити самостійно та щораз вигадую щось нове. Щоправда, малювати я ніколи не вміла. Навіть не розфарбовувала з онуками розмальовки. Тому для розпису своїх перших писанок використовувала своєрідні зразки, які малювала донька. Лише згодом почала розробляти власні візерунки.
Зараз виготовленню нетрадиційних писанок Ляля Нурмухаметова приділяє чимало уваги. Видуті яйця вона посипає яєчною шкаралупою, яку попередньо подрібнює та фарбує. У результаті — виходять оригінальні писанки, які здаються посипаними бісером. Щоб опанувати мистецтво писанкарства, винахідниця спеціально вивчала атрибутику і символіку Великодня. Адже за національністю вона — татарка, тож сповідує мусульманство.
— Ми з чоловіком поважаємо культуру іншого народу, — переконує Ляля Нурмухаметова. — Тут, на Прикарпатті, як ніде, збережені звичаї і традиції. Вони — неповторні. Тому вивчати їх для мене — задоволення. Я у захопленні від робіт майстринь-писанкарок, які використовують віск. Вважаю, що це — справді високе мистецтво, яке, як і символи писанок та український орнамент, залишаться для мене недосяжними. Я — мусульманка. Однак моя донька та онуки — хрещені. Тому християнство для мене — не таке вже і чуже. На сувенірних писанках я ставлю хрестики.
Окрім нетрадиційного писанкарства, Ляля Нурмухаметова захоплюється виготовленням пасхальних тарілок, композицій та гнізд із засушеної трави, вазочок із пап’є-маше та полотна мішковини. Для деяких робіт використовує солоне тісто, дерев’яні заготовки та кручені зелені гілки. Однак основним елементом більшості її робіт все ж таки є яєчна шкаралупа.
На сьогодні майстриня намагається не тільки знайомити людей зі своїми роботами, а і пропагувати свою творчість, шукати послідовників. Кілька років тому калушанка видала книгу під назвою “Секрети моєї творчості”, у якій детально описано технологію виготовлення виробів із яєчної шкаралупи та інших доступних матеріалів. Крім того, у домашніх умовах був знятий відеодиск. За словами Лялі Нурмухаметової, він — недосконалий, записаний на аматорському рівні. А тому його потрібно заново кваліфіковано монтувати та перекладати з російської мови на українську. Питання — у фінансуванні. Адже пенсії на все не вистачає. А прибутків від унікальних виробів майже немає.
— Реалізація не є для мене самоціллю, — переконує Ляля Нурмухаметова. — Скоріше за все, для мене це — самореалізація. Усі покупці у мене — свої. Тож ті, у кого є гроші, купують дорогі сувеніри. Більшість же людей шукають щось незвичне та єдине у своєму роді, але — за доступними цінами. Я нікому не відмовляю. А людям літнього віку нерідко дарую свої сувеніри. Узагалі прибутків як таких у мене майже немає. Скажімо, із 500 примірників пробного тиражу моєї книги близько 200 я роздарувала. І це при тому, що різниця між ціною реалізації і собівартістю книги — усього 60 копійок. Чоловік узагалі “хапається” за голову від такої арифметики. Але він із розумінням ставиться до моєї діяльності.
За станом здоров’я Ляля Нурмухаметова не може вести гурток. Хоча працювати із дітьми їй подобається. Вона часто відвідує спеціалізовану групу дітей, хворих на дитячий церебральний параліч, у садочку “Чебурашка”, дарує деякі свої вироби. Також вона переконана, що, приміром, члени громадської організації “Діти сонця”, куди входять юні калушани, хворі на ДЦП, можуть опанувати її нескладне, але оригінальне мистецтво, яке у майбутньому приноситиме їм дохід. (Як повідомляли “Вікна”, представники бельгійської організації “Іскра” взяли на себе зобов’язання продати мистецькі вироби дітей із аукціону. Таким чином, діти намагатимуться допомогти облаштувати реабілітаційний Центр для дітей-інвалідів.— Авт.).
— Заробляти гроші діти можуть і на виробах із яєчної шкаралупи, — твердить Ляля Нурмухаметова. — Якби вони освоїли мою технологію, то могли би справді отримати винагороду. Адже фінансових витрат на матеріали практично немає. А більшість необхідних елементів просто викидають кондитери.
10.04.2009
Сакральний момент випікання пасок
