Емілія Бережницька (Лесюк) народилася 5 квітня 1942 року у с. Голинь Калуського району у сім’ї, яка виховувала восьмеро дітей. Малювати почала раніше, ніж навчилася читати. Її першими малюнками були начерки на дорозі на свіжій глині після дощу. Зі своїх дитячих років художниця із приємністю згадує різдвяні свята, яким обов’язково передували традиційні приготування.
— Мама завжди білила всередині хату, а діти — прибирали, — ділиться Емілія Бережницька. — Мої старші брати Михайло і Василь завжди самостійно шили собі одяг для вертепу, а потім розмальовували його фарбами. Це мене дуже заворожувало. І тоді я потайки брала клаптики паперу, забивалася у коточок і малювала. Зазвичай — квіти. Дуже дивувалася, коли бачила у книжці малюнок із зображенням людей, які чомусь вважалися мені такими маленькими, як мій пальчик.
Утім, у дитинстві Емілії Бережницької були й інші дні, згадувати про які — значно тяжче:
— У 1945-1947-х роках у селі часто були нічні облави, які закінчувалися численними арештами. Енкаведисти палили хати, а людей масово вивозили у Сибір. Тата також переслідували. Шість місяців він був під слідством у Станіславі. Тому людей у військовій формі ми дуже боялися. Зустрівши їх у селі, тікали, охоплені панікою. І довго плакали.
Як навчитися бути художником?
Із таким запитанням звернулася одного разу тоді ще звичайна сільська школярка Емілія Лесюк до вчительки. У відповідь почула, що потрібно просто добре вчитися і все буде гаразд. Загалом вона малювала при кожній нагоді. У школі нерідко оформляла стінгазети, малювала унаочнення для уроків біології. А за можливість користуватися кольоровими олівцями погодилася малювати в альбомі сусідки по парті, якій і належали ці рідкісні у той час олівці.
— Я часто малювала удома, коли вже всі спали, — пригадує Емілія Бережницька. — Брала лампу, затуляла газетою скло, щоб світло не падало на тих, хто спить, і малювала. Мама вранці часто сварила мене через це, але я не дуже зважала. Інколи з моїх малюнків глузували брати. Тоді я малювала так, щоб вони не бачили.
Утім, художньої освіти мисткиня так і не здобула. У 1967 році Ємілія Бережницька влаштовується на роботу у Калуське будівельне управління. Незабаром у Калуші вона знайомиться із місцевими художниками. Під їхнім упливом вирішує знайти іншу роботу, пов’язану з мистецтвом. Так вона стає художником-оформлювачем. Від природи невтомна жінка увесь вільний від виготовлення наочної агітації час присвячує власному живопису. Як наслідок — через кілька років про неї заговорили у міській та обласній періодиці. Критика не скупилася на схвальні оцінки творчих здобутків малярки. Де б вона не виставляла свої роботи, скрізь її пейзажі та жанрові картини сприймали тепло.
Сучасний мистецтвознавець Леонід Мельник характеризує її творчість так:
— Уже у перших роботах, а то переважно були пейзажі, мисткиня зуміла засвоїти важку живописну техніку. Більшість її творів цієї ранньої творчої пори написані легко, фарби нанесені широким мазком, живопис у темних і напівтемних місцях передає малярка легкими лесіровками. Водночас близькі до глядача місця пише вправним фактурним мазком. Завершуючи перші п’ятнадцять творчих років, малярка визначила і свій стиль у мистецтві. Чітке місце у її доробку займають пейзажі та натюрморти. Їй до вподоби пейзаж, чистий, ліричний. Однак починала вона саме із натюрморту, із зображення простих і зрозумілих предметів. Важливо, що у роботі над натюрмортом майстриню захоплюють і композиційні завдання. Прості постановки у неї — це декілька яблук і кошик, невибагливої форми ваза і близькі за тональністю квіти; складні — купа овочів і великі, соковиті, у барвах соняшники на складному у тональності тлі, букет запашних настурцій і предмети побуту — гітара, палітра з пензлями та фрагмент живопису. Емілія Бережницька уміє декілька різних за кольором і формою предметів розмістити так, що вони утворюють цікаве співвідношення темних і холодних тонів, які допомагають сприйняттю архітектури цієї композиції. Малярка однаково цікава й у пейзажі, й у жанрі, й у портреті; їй підвладні як олійний живопис та акварель, так і рисунок. У її пейзажному живописі на початку 90-х років чітко виокремлю валися два напрями. Один — це картини, у яких проглядається образ природи із присутністю у ній людини. А другий — це так звана чиста природа, “чисті” пейзажі. В останніх малярка використовує прийом контрастних зіставлень, підпорядкованих колористичній гармонії. Це дає їй можливість створити відчуття різноманітності у єдиному пейзажному образі. Загалом живопис Емілії Бережницької — це живопис світлоносний, це її творчий вияв, який став складовою частиною нашої культури.
Кількасот полотен — не для заробітку
Оригінальність робіт Емілії Бережницької відзначає і старший зберігач фондів арт-галереї Тетяна Чаборик, за словами якої, по-справжньому талант художниці проявляється саме у пейзажних полотнах та етюдах.
— Я знаю Емілію Бережницьку як дуже працьовиту жінку, яка постійно удосконалює своє вміння, зокрема у плані природних пейзажів, — твердить Тетяна Чаборик. — Їй майже не характерна портретна творчість чи, скажімо, фантастичне зображення дійсності. А ще вона цікава й унікальна тим, що малює для себе, для людей, але аж ніяк не для заробітку. Про це можна судити, навіть не знаючи художницю. Адже більшість її картин не мають належного оформлення. Роботи, які митець планує продати, зазвичай виставляються у нових, досконало підібраних рамах. Деякі із них можуть вартувати не менше за саме полотно. Емілія Бережницька про це абсолютно не турбується. Більше того, свого часу один колекціонер із Польщі хотів придбати усі роботи художниці. Вона відмовила лише тому, що не хотіла, щоб її твори вивозили з України. Чимало її робіт — по-справжньому цікаві. У неї — величезна домашня колекція картин. Окрім виставки у Калуші, яка представлена в основному пейзажними етюдами, зараз діє пересувна виставка, яка мандрує містами України. Експозиція об’єднує близько 50 картин.
Загалом творчий доробок Емілії Бережницької налічує кілька сотень рисунків, етюдів та завершених композицій. Її твори зберігаються у багатьох музеях, картинних галереях та приватних колекціях не тільки України, але і за кордоном. Вона виставлялася у багатьох містах України, брала участь у більш ніж тридцяти загальних виставках у Коломиї, Івано-Франківську, Тернополі, Калуші, Чернівцях, Черкасах, Києві та інших містах і містечках. Окрім того, вона пройшла близько двадцяти персональних виставок, у тому числі й у Калуші.
Сакральний момент випікання пасок
