Олексій Мельник у Калуші дебютував у квітні цього року. Так, півроку тому у Калуші відбувся відкритий Чемпіонат України з пауерліфтингу та жиму лежачи серед чоловіків та жінок за версією GPI. Олексій взяв у ньому участь та виборов відразу п’ять перших місць: серед юніорів та серед дорослих по триборству, по жиму лежачи без екіпіровки та з екіпіровкою та з пауерліфтингу з екіпіровкою.
— Я змалку був невисокого зросту, худорлявий, — розповідає Олексій Мельник. — Але, як і більшість хлопців, хотів бути схожим на Арнольда Шварцнегера. Спортом займався змалку — батьки “привчили”. Мій старший брат — також спортсмен: кандидат у майстри спорту з піднімання гир. Він також був п’ятим на чемпіонаті України з армрестлінгу. Пауерліфтингом я почав займатися не так давно, а професійно — близько двох років, протягом яких моїм тренером є Микола Лесів.
Олексій — студент Львівського національного лісотехнічного університету. Його захоплення важкою атлетикою почалося у спортзалі університету. На початках юнак не ставив перед собою конкретного завдання, проте уже незабаром тренери виявили в Олексія непогані задатки для занять цим видом спорту. І запропонували тренуватися інтенсивніше та наполегливіше. Крім того, невеликий зріст юного спортсмена — 1,68 м — дає додатковий плюс для досягнення хороших результатів.
Тепер для тренувань юнак відводить не менше 2,5-3 годин на день. Каже, що навчанню його захоплення не шкодить, бо тренується після пар. Харчування Олексія багате на білки, проте — без особливих забаганок.
— На сніданок у мене практично завжди — молочне. Я люблю каші і молочні продукти. Потім — бутерброд чи що-небудь інше. Обідаю зазвичай в університетській чи студентській їдальні — беру перше, два другі, дві порції м’ясного. А взагалі кожні півтора години я щось “перекушую”.
Хлопець розповідає: із власником спортивно-оздоровчого комплексу “СОК” Миколою Полицьким зустрівся торік на Чемпіонаті України. Олексій самостійно зробив заявку на участь у змаганнях, а Микола Полицький запросив його на тренування до “СОКу”. З квітня цього року адміністрація спортивно-оздоровчого комплексу надала юнаку можливість тренуватися безкоштовно.
Сам хлопець — родом із Калуша, тут проживають його близькі родичі. Проте навчався він у Яремчі, куди переїхали його батьки.
— Приємно, що мене запросили на змагання світового рівня, — поділився враженнями Олексій. — Я зміг встановити світовий рекорд у своїй ваговій категорії. Звісно, вдячний насамперед своїм батькові та тренеру, а також міському голові Ігорю Насалику, який проспонсорував поїздку до Праги, та Миколі Полицькому, завдяки якому я можу безкоштовно вдосконалюватися.
Поїздку Олексія до Праги та участь у змаганнях оплатив шанувальник пауерліфтингу — Ігор Насалик. Так, участь у змаганнях коштує близько 70 євро. Плюс витрати на відкриття візи, харчування та проживання — загалом міський голова надав спонсорської допомоги на 3,3 тис. гривень. Юнак покладені на нього надії виправдав. Так, він здобув першість у двох версіях змагань: став чемпіоном в оупенверсії до 75 кг та чемпіоном серед юніорів. А також здобув абсолютну першість серед юніорів та отримав Кубок. Загалом у змаганнях взяли участь близько 170 спортсменів з багатьох країн світу. Серед них — п’ятеро українців. Олексій встановив одразу сім світових рекордів у своїй ваговій категорії: два — зі станової тяги (240 кг при попередньому результаті майже 200 кг), два — із жиму лежачи (170 кг при 150 кг) та три — у присіданні (285 кг при майже 210 кг).
Наступна мета Олексія — участь у чемпіонаті світу у Франції, який відбудетиметься 2-9 листопада. Проте це — якщо знайдуться спонсори, готові профінансувати поїздку. Її вартість — не така уже й велика: у межах півтисячі євро. Проте юнакові — не по кишені.
— Це — наразі моя мета. Крім того — там серйозні призові фонди, — стверджує Олексій. — А взагалі щопівроку я ставлю перед собою нове завдання. Якщо працювати без цілі, то не доб’єшся жодних результатів, тренуючись навіть 5-10 років. Хочу поліпшити свої результати: вправу на присідання — до 300 кг, станову тягу — до 260 кг, “жати” — 200 кг.
Тренер Олексія Микола Лесів має 19 років тренерського стажу. Раніше Микола Лесів підготував також Оксану Пілянську, котра здобула чемпіонський титул (зараз вона виїхала до Нідерландів. — Авт.). А загалом на сьогодні Микола Лесів тільки на професійному рівні тренує 15 спортсменів, які можуть гідно виступити на всеукраїнському рівні.
— Олексій — людина, яку я навчив тренуватися, думаючи, — говорить про свого підопічного тренер. — Він — ще зовсім юний, формує ще зараз свою психіку і розум та усвідомлює, що до кожної справи потрібно підходити усвідомлено, опрацьовувати техніку. Познайомилися ми із ним цілком випадково — на кубку України у Тернополі. Він приїхав туди сам і попросив мене його підстрахувати. З того часу триває наша співпраця. У Олексія — великий потенціал, проте для його реалізації конче необхідна фінансова підтримка. Він зміг би себе відкрити, скажімо, за кордоном, де такі досягнення ціняться. У Калуші йому буде значно важче. Хоча так би не мало бути. Адже Олексій Мельник — перший в історії Калуша абсолютний чемпіон. Тільки протягом цього року на його рахунку — 10 золотих медалей та кубок.
Протягом двох років професійних тренувань Олексій отримав звання майстра спорту за всіма існуючими в Україні версіями з пауерліфтингу та жиму лежачи.
Перемога спортсмена принесе тренеру звання заслуженого. Можливо, каже Микола Лесів, після цього стане легше із грошима на проведення змагань. Адже підготовка чемпіона такого рівня потребує чимало зусиль не тільки самого спортсмена, але, як з’ясувалося, — не менших витрат від тренера. При чому йдеться і про фінансовий аспект питання. Микола Лесів стверджує, що його тренерська діяльність є свого роду альтруїзмом, бо на підготовку витрачає чимало власних коштів. Так, до особливостей тренування входить зміна спортивних залів, спеціальне харчування, участь у змаганнях тощо.
— Шкода, що я не зміг поїхати із Олексієм до Праги, — резюмує Микола Лесів. — Все ж поради та підтримка тренера у таких ситуаціях багато важать. Крім цього хлопця, я міг “виставити” ще трьох спортсменів, проте все “впиралося” у кошти, яких нема. Так, якби була фінансова підтримка, то ми могли б брати участь у змаганнях міжнародного рівня принаймні двічі на рік. На це потрібно трохи більше, ніж 1,5 тис. євро на рік.
Сакральний момент випікання пасок
