— Ігоре Васильовичу, на минулих президентських виборах штаби Віктора Ющенка на місцях очолювали керівники місцевих організацій “Нашої України”. Так було і на Прикарпатті. Окрім Калуша. У нас міський виборчий штаб очолив позапартійний Іван Красійчук, а не, як передбачалося, Ігор Очкур. Тоді Ви стверджували, що жодної проблеми немає. І все ж, була інформація, що Ви були готові покинути стрункі ряди “нашоукраїнців”.
— Усе це трішки не так. Не всюди виборчі штаби кандидата Ющенка очолили керівники місцевих осередків „Нашої України”. Це пов’язано було, по-перше, з тим, що Віктор Ющенко йшов не лише від партії „Наша Україна”, а від багатьох демократичних політсил. Тому і штаби очолювали представники різних партій. По-друге, цілком очевидно, що в умовах критичного рейтингу було зроблено ставку на адміністративний ресурс. І це було найгіршою помилкою. Опиратися Ющенкові слід було на людей, а не на чиновників! У Калуші було зроблено вибір на користь Івана Красійчука, хоча всім зрозуміло, що результат мав забезпечити голова міста. Я розумів тоді і розумію зараз логіку цього вибору, хоча не вважаю його правильним. Але ж у Президенти йшов Ющенко, а не Очкур, тож він і обирав собі помічників. І ще – я ніколи не збирався зрікатися Ющенка чи партії „Наша Україна”. Просто на час президентських перегонів я відійшов убік, щоб дати можливість іншим спробувати себе у виборчій борні. На виборах я працював звичайним членом дільничної комісії.
— У міську раду Вийшли під №1 на чолі списку блоку “Наша Україна” у м. Калуші. Коли пішли працювати у виконавчу гілку влади, то, звісно, покинули депутатський корпус. Чи перебуває нині фракція “Наша Україна” у сфері Вашого впливу? Чи узгоджують депутати прийняття рішень з міською організацією “Нашої України”?
— Обов’язково. Це ж депутати від партійної організації, а не клуб за інтересами! Це передбачено статутними документами партії і просто здоровим глуздом. Щодо мого особистого впливу — то у нас від початку повелося так, що всі рішення приймаються голосуванням, а не вказівкою лідера.
— Як нині оцінюєте створення депутатської групи “За Калуш”? До неї, як відомо, увійшло 7 депутатів фракції “Наша Україна”, і спостерігачі вважали це очевидним розколом.
— Ніяк не оцінюю. Депутати мають право об’єднуватися у групи, навіть не виходячи з партійних фракцій. Наприклад, для вирішення якогось конкретного завдання. Я не знаю, які завдання ставила перед собою група „За Калуш”, не знаю, чи досягла вона виконання цих завдань. Від часу її створення я не побачив жодних змін у роботі ради. Нічого не змінилося. Тоді для чого вона створювалась? Але це вже питання до її „творців”. Це — їхні проблеми.
— Чому у міській раді так і не була створена фракція чи об’єднання “Сила народу”, як це прогнозував секретар міської ради, лідер міського БЮТ Роман Боднарчук?
— Вона де-факто існує і не потребує додаткової формалізації. Усі потрібні і важливі місту рішення голосуються майже одноголосно, всіма фракціями міської ради, а не лише БЮТ і “Нашою Україною”.
— Як лідер міської “Нашої України”, безумовно, Ви мали основний вплив на формування виборчого списку до міської ради. Якби нині повернутися у 2006 рік, чи змінили б Ви свій підхід до формування цього списку? Чи всі з нинішніх депутатів увійшли би до нього?
— Мій особистий вплив був мінімальним. Формування виборчого списку у 2006 році мало відкритий і демократичний процес. Кандидатів до виборчого списку і їхні місця у ньому обирала рада організації. До речі, не обійшлося і без образ чи навіть скандалів. Я мав такий же голос, як і інші члени ради. Проте, як керівник організації, я запропонував розглянути і включити до списку кількох позапартійних кандидатів. Після обговорення двоє з них увійшли у нашу команду. І працюють вони зараз у раді, до речі, значно ефективніше за деяких партійців. Я дуже хотів би продовжити співпрацю з цими депутатами і в майбутньому. На наступних виборах підхід до формування списку не зміниться: цей процес буде надалі прозорим і відкритим.
— Які з відомих людей міста останнім часом вступили до рядів “Нашої України” у Калуші?
— У нас в організації достатньо відомих і яскравих особистостей. Після поразки нашого кандидата на президентських виборах багато хто очікував, що партія розвалиться і люди з неї підуть. Але так не сталося, перебіжчиків у нас не виявилося! І це — найголовніше зараз.
— На Вашу думку, чи повинні у місцеві ради проходити державні службовці, медики, вчителі, підприємці — загалом люди, які через тиск влади можуть змінювати свою позицію при голосуванні у сесійній залі?
— Не хотів би ділити людей за професійною ознакою. Яка різниця, медик ти чи підприємець? Як показав досвід теперішнього скликання, влада може пробувати знайти „ключик” до будь-якого депутата. І якщо не виходить натиснути, то можна спробувати „купити”. Усі ці спроби ми бачили і бачимо наразі. І тут на передній план виходить не рід занять депутата, а його моральна стійкість, його принципи. Я з гордістю можу сказати, що серед депутатів-“нашоукраїнців” немає ні „куплених”, ні „заляканих”. Ми відверто кажемо: ми — не в опозиції, ми підтримуємо всі важливі й ефективні для міста рішення. А за спроби вкрасти — битимемо по руках. Хай як це комусь не подобається, але це — наші принципи, і залякати нас не вийде.
— Нині називають різні дати нових виборів у місцеві ради: жовтень цього року — Президент України Віктор Янукович, березень наступного — голова Верховної Ради України Володимир Литвин. Чи готова “Наша Україна” до місцевих виборів? Які кроки зроблено?
— Партійна організація повинна бути завжди готовою. У нас у країні — стан перманентних виборів. Як не парламентські, то дострокові парламентські чи президентські і т. д. Тому ми майже постійно у виборах і щось додатково організовувати немає потреби. Парламент призначить вибори, будемо знати їхню дату, відповідно — закінчення строку повноважень нинішньої каденції, відзвітуємо за зроблене перед громадою міста і підемо на нові вибори.
— Чи виправдала себе партійна система виборів у місцеві ради? Як оцінюєте повернення до “мажоритарки”?
— На мою думку — виправдала. У депутатів з’явилося відчуття команди, підтримки один одного. При „мажоритарці” депутата-одинака легко було прибрати до рук, „купивши” земельною ділянкою чи працевлаштуванням дружини. Як кажуть, „нацарював рублів сто і втік”. Отримавши таке заохочення, „мажоритарник” на наступні вибори навіть не йшов більше. Тобто уникав політичної відповідальності. А політична відповідальність для політика — це наступні вибори. Якщо працював погано — громада не проголосує за тебе. І навпаки. Тому партії зацікавлені працювати чесно і якісно, бо вони підуть на наступні вибори, і через 10 років підуть на вибори, і через 20. А у чому зацікавлений „мажоритарник”? Крім того, зараз у партійних списках ми бачимо вчителів, медиків, службовців. При „мажоритарці” у раді засідатимуть „грошові мішки”, які куплять свої округи „за гречку”. І можете не сумніватися: вони свої інвестиції повернуть собі сторицею.
Узагалі, останнім часом я спостерігаю масове нерозуміння людьми принципів роботи місцевої ради, її завдань і повноважень. Більше того, через подання недостовірної інформації відбувається нищення самого інституту самоврядування. Я планую написати кілька статей з цієї проблеми, пропоную Вашому виданню їх опублікувати.
— Ви готові знову очолити список “Нашої України” на нових виборах або стати депутатом міської ради за мажоритарною системою виборів?
— Як я вже казав, це буде вирішувати рада партії. І тільки вона.
— Які бачите загрози на місцевому рівні для проведення чесних виборів у міську раду?
— На минулих виборах у нас була домовленість між основними політичними силами про чесні вибори. Ми її тоді дотримали. Не бачу причин, щоб ці ж політичні сили змінили свою думку. Загроза може йти лише від „новоутворених” суб’єктів. І вона — цілком реальна. Бо за деякими проявами говорити про їхні високі моральні принципи не доводиться.
Ватикан: коли час зупинився