Міліція тиждень катувала калушанина й уже 7 років не визнає цього

Тиждень без їжі, сну, під градом ударів та вишуканих методів вибивання потрібних показань провів у різних районних відділах міліції Івано-Франківська калушанин Олексій Захаркін, якого спочатку звинуватили у зберіганні марихуани, а згодом — у скоєнні квартирних крадіжок. Поки родина розшукувала зниклого, його безжалісно катували правоохоронці. Не витримавши наруги, Олексій перекусив собі вени. За сім років розслідування у справі так і не поставили крапку. Винні — на волі. А їхня жертва досі змушена шукати притулку за кордоном. Адже у рідній країні гарантувати Олексію безпеку не може ніхто.
Переглядів: 568

Про події 2003 року нині воліє не згадувати ні Олексій Захаркін, ні його мама Ольга. Адже те, що їм довелося пережити, схоже на сценарій кіно: двоє молодих калушан спокійно їхали в Івано-Франківськ із наміром купити нове колесо для автомобіля. У обласному центрі зустріли свого знайомого і разом поїхали на станцію техобслуговування. Здійснивши покупку,  хлопці мали намір повернутися додому. Але у центрі міста їм несподівано перегородила дорогу машина, із якої вибігли три чоловіки у цивільному. Назвавшись представниками міліції, чоловіки затримали Олексія Захаркіна та його пасажирів, забрали у відділок і розділили. “Допитували” кожного окремо.
Олексія обшукали двічі. Але нічого протизаконного не виявили. Відтак, хлопця передали оперуповноваженому відділу карного розшуку, який у своєму службовому кабінеті у присутності двох понятих та колеги втретє провів особистий обшук затриманого. Міліціонер не криючись засунув у кишеню штанів калушанина згорток фольги із марихуаною. У протоколі відповідно — зафіксували факт виявлення та вилучення наркотичної речовини. Далі Олексія просто почали бити.
Через кілька годин Олексій Захаркін на кілька хвилин опинився поруч зі своїм приятелем. Жестами встиг показати, що його били та щось підкинули. Відтак, на “допит” забрали другого затриманого. Розуміючи, що з ним поводитимуться аналогічно, хлопець спробував самостійно зняти штани та кинути їх правоохоронцю для обшуку. Але не встиг. Міліціонер впевнено розвернув підозрюваного, засунув кулак у кишеню і нібито дістав звідти згорток фольги. Далі — все за сценарієм: протокол, звинувачення, затримання.

Тиждень у пеклі
Згідно з законодавством, через три дні хлопців мали або відпустити, або пред’явити їм обвинувачення. Останнього не сталося. Відпускати хлопців також не поспішали. Родичам клятвено обіцяли, що їхніх дітей не б’ють. Але про те, де їх утримують, не говорили.
За словами Олексія Захаркіна, його катували протягом тижня: били 1,5-літровою наповненою водою пластиковою пляшкою по голові (після втрати свідомості тією ж водою відливали.  — Авт.); одягали на голову протигаз, заповнений якоюсь рідиною, що не було чим дихати, і били по голові. Крім того, коли наручники були одягнуті на руки під колінами, чоловіка підвішували на лом, який ставили під стопами (така поза нагадує “калачик” і людина висить вниз головою. — Авт.). При цьому, щоб не було слідів від наручників, під них намотували ганчірки. Не без навичок міцні міліціонери натискали руками на грудну клітку в область серця, що призводило до аритмії.
Після кількох днів таких тортур Олексій був готовий підписати що завгодно. Але жодних документів йому не давали. Лише били.
Тим часом рідні не могли дізнатися ні місця знаходження затриманого, ні причин арешту. Спочатку правоохоронці повідомили, що діють у межах законодавства й Олексія направлено в ізолятор тимчасового тримання. Проте, вже наступного дня у Вовчинецькому райвідділі міліції заявили: такого затриманого чи заарештованого немає і не було.
На п’ятий день одного з арештантів відпустили. Він був настільки виснажений та побитий, що ледь дихав. Але їхати у лікарню категорично відмовився: боявся, що його знову заберуть у відділок. Крапельниці юнаку ставили вдома.
Цього ж дня Ольга Захаркіна надіслала телеграми на ім’я Генпрокурора, міністра внутрішніх справ, Уповноваженій Верховної Ради з прав людини про те, що вона не може встановити місцезнаходження свого сина, доля якого — невідома вже п’ять діб. Наступного дня пішла на прийом до заступника прокурора області, де, врешті, дістала скупі відомості про сина, якому, як з’ясувалося, висунуті обвинувачення у квартирних крадіжках, тому з ним працює слідчий.
За офіційними паперами, Олексія затримали 17 травня 2003 року, а відпустили — 20-го о 18-ій годині. Слідчому, продовживши затримання 24-річного калушанина, доставили його 21 травня о 1-й годині ночі. Де був Олексій цих кілька годин, коли він був нібито звільнений, міліція пояснити не могла. Адже насправді на свободі хлопець не був навіть кілька годин.
— Уперше адвокату дозволили зустрітися з Олексієм на шостий день його затримання, — пригадує Ольга Захаркіна. — Сина від мене й адвоката просто ховали, перевозячи машинами із одного райвідділу до іншого. Перші три доби Олексій перебував під адміністративним арештом за зберігання марихуани. Наступні три доби він був арештований за підозрою у вчиненні крадіжок (у його авто знайшли розвідний ключ, ліхтарик та одну рукавицю. — Авт.), і слідчий пообіцяв, що, коли мине цих три доби, сина випустять. Але цього не сталося. Приїхавши у міськвідділ міліції забирати Олексія, слідчого ми не застали, а черговий нас грубо “послав” подалі. Ми з чоловіком знову  поїхали додому ні з чим.
Тим часом Олексія привезли у Калуш. Хлопець розумів, що йому “світить” чергові три доби катувань. Тож, попросившись у туалет, він уже у Калуському міськрайвідділі міліції пошкодив собі вени: голкою, яку таємно забрав у відділі зі стола, він розколупав шкіру на лівому передпліччі, а вену… перекусив!
Через кілька годин затриманого під охороною доставили у лікарню. За словами Олексія, вперше за останній пекельний тиждень саме у лікарняній палаті він зміг зімкнути повіки і заснути. Уперше за тиждень він побачив і їжу. Адже від часу затримання йому не давали ні їсти, ні пити — тільки били. Відливали водою і — знову били.

Від погроз —
до спроб купити
Виписавшись із лікарні, спокою Олексій Захаркін не знайшов. З одного боку, його рідні твердо вирішили: “перевертні у погонах” мають бути покарані. З іншого боку, психологічна травма та шалений тиск робили своє.
— Олексій панічно боявся, — ділиться Ольга Захаркіна. — Боявся всього: що його знову заберуть у відділок, що йому знову щось підкинуть і знову битимуть. Спочатку він боявся навіть із дому виходити. Трохи згодом категорично відмовився від машини і ходив виключно пішки, бо вже знав, що підкласти щось в авто — справа кількох секунд. Із тієї ж причини він позашивав в одязі всі кишені і носив у руках лише ключі від квартири. Утім, на нас продовжували тиснути. По кілька разів на рік у квартирі проводили обшуки. Причому приходили “хлопці” у повній бойовій готовності: у масках та з автоматами. Нерідко з дому виносили окремі речі, які ми потім не могли повернути.
Окрім обшуків, сім’ї неодноразово погрожували, “просили” забрати позови з суду. Зрештою, Олексій був змушений виїхати за кордон. А опікуватися його справою повністю довелося матері. Тиск не припинився. Після невдалих спроб залякати, почали пропонувати гроші. Але справа таки дійшла до суду. Знайшли навіть двох винних. Щоправда, за сім років розслідування так нікого і не покарали. Справа досі не закрита.
— З вересня 2004 року справа перебуває на розгляді в Івано-Франківському міському суді, — каже Ольга Захаркіна. — За перших два роки відбулося всього три судових засідання. Натомість п’ятнадцять разів слухання з різних причин переносили. Справу просто затягують, безпідставно оголошують перерви на чотири місяці. Я неодноразово скаржилася на такі дії. У результаті — перший суддя взяв самовідвід. Два наступні судді після тривалих розглядів відправляли справу на додаткове розслідування. Сьогодні справу веде останній, четвертий, суддя Івано-Франківського міського суду. Згідно з законодавством, той же суддя не може вести справу після додаткових розслідувань. Тому фактично виходу у суддів немає. Вони мусять, нарешті, винести вирок. Чергове судове засідання призначене на вересень.
Між тим, у березні минулого року міліціонера, який підкидав калушанам марихуану, визнали винним. Його дії кваліфікували як перевищення службових повноважень, що супроводжувалося насильством, службове підроблення, складання і видачу завідомо неправдивих документів та завідомо незаконне затримання особи. Враховуючи, що підсудний раніше не вчиняв злочинів та має позитивну характеристику за місцем роботи, суд призначив йому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з позбавленням права займати будь-які атестовані посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади у правоохоронних органах, терміном на три роки.
Утім, рішення суду наразі оскаржують в апеляційних судах. Адвокат підсудного, зокрема, повністю заперечує вину підсудного і всі його дії називає законними. А тому просить скасувати попередній вирок та відправити справу на додаткове розслідування.
На це ж рішення суду є й апеляція державного обвинувача — помічника прокурора Івано-Франківська, на думку якого, вирок суду підлягає скасуванню через неправильне застосування кримінального закону та через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого. Зокрема, прокуратура вважає, що, вчиняючи незаконні дії проти Олексія Захаркіна, міліціонер прагнув штучно збільшити розкриття злочинності і, таким чином, вислужитися перед своїм керівництвом. Тобто правоохоронець переслідував власні інтереси. “Враховуючи, що засуджений у вчиненому не розкаявся, збитки потерпілому не відшкодував, призначене йому судом покарання є надто м’яким і не відповідає тяжкості вчиненого злочину”, — йдеться в апеляції.
— У вересні 2009 року було проведено додаткове розслідування. Півроку міліціонер був під вартою. Потім його випустили під підписку про невиїзд. Сьогодні він залишається працівником міліції, — наголошує Ольга Захаркіна. — Передчуваючи, що добитися справедливості в Україні буде дуже складно, ми ще у 2004 році звернулися з позовом до Європейського суду. За справу взялися адвокати Харківської правозахисної групи. У результаті — незважаючи на те, що в Україні ми ще не пройшли всі судові інстанції, у березні 2005 року суд взяв нашу справу до розгляду. Протягом останніх років ми надсилали їм всі документи, рішення наших судів тощо. Головне для нас — не отримання матеріальних відшкодувань, а встановлення справедливості. Свого часу, коли ми лише починали судовий процес, шукати підтримки було ні у кого. Ми просто йшли напролом, бо іншого виходу не було. Тоді, у 2003 році, “Вікна” першими відгукнулися на наш заклик допомогти. Тому сьогодні я переконана: саме завдяки кореспонденту Ігореві Мудрику та редактору Оксані Гузинець-Мудрик, які не побоялися опублікувати матеріал про всі перипетії у відділку, Олексій залишився живим. Статтю передрукували лише кілька видань. Але справа набула розголосу. Відтак — у нас з’явилася надія.

Україна має відшкодувати Олексію Захаркіну 10 тис. євро
Минулого тижня Європейський суд із прав людини виніс вирок і зобов’язав Україну виплатити Олексієві Захаркіну 10 тис. євро компенсації за жорстоке поводження з ним під час затримання міліцією у 2003 році.
Європа, зокрема, визнала, що правоохоронці порушили кілька статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, серед яких — незаконне затримання калушанина, нелюдське поводження з ним та катування.
Отож, Європа поставила крапку у справі Олексія Захаркіна. Причому, значно швидше, ніж українське правосуддя. Чи покарають, зрештою, винних та чи виконає Україна рішення Європейського суду, покаже час. А от додому калушанин уже навряд чи повернеться. Лише за кордоном, під захистом іноземного уряду, він, нарешті, відчув себе у безпеці. Відтак — почав нове життя.