Воїни парадоксу

Відзначення у місті Дня працівників фізичної культури та спорту було позначено політичною сенсацією місцевого масштабу: разом із міським головою Ігорем Насаликом ушанувати спортсменів та їхніх наставників прийшов вічний опонент голови — донедавна голова міської організації партії “Наша Україна”Ігор Очкур. Відразу була поширена інформація: Ігор Очкур іде на вибори під прапорами Української партії, яку очолює Ігор Насалик. Тож “воїни парадоксу”— топ-новина політичного життя міста на цьому тижні.
Переглядів: 329

Історія ненависті
Ігор Очкур претендував на посаду міського голови Калуша на виборах 2006 року як кандидат від “Нашої України”. Поступився тоді лише Ігореві Насалику, який і виграв вибори міського голови. Проте згодом колишній суперник став членом “команди Насалика”, ставши заступником з економічних питань. Причому — посприяв йому у цьому сам міський голова. Адже претендентів на посади заступників визначали на конкурсі, де навіть виставляли бали. Насалик балів не давав нікому з претендентів, а Очкуру — дав. Саме це і відіграло вирішальну роль у визначенні переможця на крісло “економічного”; заступника.
Час “пробив” 16 травня 2007 року, коли у розпал “війни” з міською радою Ігор Насалик вирішив використати своїх заступників. За його пропозицією, вони всі написали заяви на звільнення, які голова на сесії урочисто підписав. Проте сам, хоча обіцяв заступникам, у відставку не пішов. У результаті — всі заступники отримали нові посади. Усі — крім Очкура, який не погодився. “Посада слуги мені не пасує”, — гордо сказав Очкур і пішов із влади.
Так почалося протистояння Насалик — Очкур: із взаємними обвинуваченнями та судовими позовами. Водночас суд поновив Очкура на роботі, але Насалик досі цього рішення не виконав. Суд, у результаті мирової угоди, вирішив, щоб Очкур вибачився за свої висловлювання на адресу міського голови. Очкур теж досі цього рішення не виконав. Нічия.

Історія любові
Але цього понеділка, схоже, історія ненависті закінчилася. Принаймні, — на час виборів. Про це та більше — в ексклюзивному інтерв’ю Ігоря Очкура “Вікнам”.
— Ігоре Васильовичу, за інформацією “Вікон”, Ви дали згоду на участь у виборчій кампанії під прапорами Української партії, яку очолює Ігор Насалик. Проте, як відомо, Ви нещодавно, хоч і перестали бути головою міської організації політичної партії”Наша Україна”, все ж очолили міський виборчий штаб цієї політсили. Поясніть причини свого парадоксального рішення.
— Так, я отримав таку пропозицію від міського голови і прийняв її. Перед тим була розмова і з’ясування позицій. Зійшлися на тому, що Калушу піде на користь припинення сварок і містечкових баталій. Найгірший мир завжди кращий за найліпшу війну. Ігор Степанович ставить перед собою серйозні плани щодо Калуша, і якщо є можливість йому допомогти — то краще допомагати, ніж ображено надувати щоки.
— Ви вийшли з”Нашої України” і вступили в Українську партію?
— Мені доведеться припинити членство у „Нашій Україні”. Про вступ до Української партії мова наразі не йде.
— Як сприйняли Ваше рішення однопартійці? Хто нині очолює виборчий штаб “нашоукраїнців”?
— Я зустрічався й обговорював це питання лише з членами президії міської організації. Сприйняли по-різному, звичайно. Щиро надіюся, що зла чи образ на мене ніхто не триматиме. Я люблю і поважаю своїх соратників і дякую за спільну працю за цих 5 років. Серед них — достатньо добрих керівників, які здатні організувати виборчий процес.

— На фоні загального “одобрямс” Ви були чи не єдиним критиком дій міського голови з кола публічних осіб міста. Причому — доволі “кусючим” і незручним. Ви — єдиний з “команди Насалика”, хто після “реорганізації”, влаштованої міським головою, залишилися без посади і повернулися у бізнес. Безумовно, Ви були тим подразником, який “вибивав” Насалика із рівноваги. Якою була мотивація Насалика, що змусила Вас “здатися”?
— Мене важко змусити “здатися”. І це — не той випадок. Якщо Ви натякаєте на якісь кадрові чи інші післявиборчі „бонуси”, то про них мова не йшла.
— На Вашу думку, чи відчуває Насалик нестачу відомих впливових людей для походу на вибори? Залучення Очкура може свідчити на користь цієї версії.
— Не думаю, що Насалик відчуває дефіцит кадрів. Він називав мені деякі прізвища. Це — люди поважні і достойні. Це для мене стало ще одним аргументом для прийняття рішення.
— Ще два тижні тому у коментарі “Вікнам”Ви заявили: “Якщо вже бути точним, то опонентом саме міського голови я себе не вважаю. У нас не так багато розбіжностей у поглядах щодо життєдіяльності міста. У основному це відношення до відчуження міських земель і питання бюджету. А опонентом брехні, лицемірства і підлабузництва я був завжди. Саме тому і заявив колись: буде балотуватись Насалик — буду і я. Так і буде. Хтось же повинен тому всьому опонувати і говорити правду?!”. Тоді цей коментар не був надрукований. Нині Ваші мерські амбіції залишилися? Можливо, Очкур і стане тією темною конячкою під назвою “наступник Насалика”? Чи Ви готові бути “простим депутатом”; на службі громади міста від партії Насалика?
— Я і досі вважаю, що міському голові, як і будь-якому керівнику, члени його команди повинні говорити правду, а не те, що він хоче почути. Мені здається, Ігореві Степановичу „згодовували” чимало викривленої інформації щодо справ у місті, особливо — на початку каденції. Але є біля нього і люди, які можуть сказати все, як є насправді. Якщо йому потрібно ще таких людей, я — до його послуг. Щодо іншого — давайте не будемо загадувати так далеко. Потрібно ще ці вибори пройти. А раптом люди нас не підтримають і не проголосують? Стати навіть „простим депутатом” — ще треба заслужити. Щодо мерських амбіцій — не секрет, що абсолютна більшість калушан хоче бачити Насалика і далі міським головою. Я поважаю це бажання.
— На Вашу думку, до чого призведе змішана система виборів, яка буде випробувана 31 жовтня 2010 року? Якою буде у результаті розстановка сил у міській раді? Чи буде тепер визначальною політична конфігурація, адже у раду прийде 25 депутатів-мажоритарників, які не факт, що всі голосуватимуть “як скаже партія”?
— Звісно, партійний чинник дещо втратить свою вагу. Я вже не раз висловлював свою думку щодо цього. Вважаю такий експеримент кроком назад у розвитку місцевого самоврядування. Але — час покаже.