На яких умовах готовий допомагати наступнику та ділитися досвідом, яким бачить район без себе як голови ради, чому виступає за ліквідацію РДА — в інтерв’ю з Василем Прокопівим.
— Василю Михайловичу, на посаді голови райради Ви відпрацювали чотири скликання поспіль. Що найбільше запам’яталося у роботі? Прийняття яких рішень, на Вашу думку, змінило район?
— Те, що я чотири рази був головою районної ради, — випадок, звичайно, унікальний. Однозначно вбачаю у цьому руку Божої допомоги. Усі ці роки я намагався плідно працювати для громади. І все, що було зроблено, прямо чи опосередковано стосувалося мене як голови райради.
Своїм найбільшим досягненням на посаді вважаю будівництво меморіального комплексу ім. С. Бандери в Угринові. Пам’ятник цьому герою у рідному селі підривали двічі. Тоді я вже був головою райради. Тому для мене було принципово важливим збудувати цей пам’ятник втретє і таки відкрити меморіальний комплекс. Будівництвом займався особисто: їздив у Львів, замовляв пам’ятник і згодом його привозив. А меморіал будували трохи пізніше.
А от на житті району, вочевидь, чи не найбільше позначився серпневий путч (спроба державного перевороту у СРСР у серпні 1991 року, коли самопроголошений "Державний комітет із надзвичайного стану" (ДКНС) намагався усунути від влади Президента СРСР Михайла Горбачова. — Авт.). Тоді мовчала область, мовчав Київ. Ніхто не знав, чим це для нас обернеться. Пригадую, як найбільш активні лідери місцевих осередків партій зібралися тоді на нараду, щоб підготувати звернення до людей, пояснити, що відбувається. Попри певні побоювання та ризики, я запропонував відкрито сказати людям, що це — державний переворот, але що влада залишається народною і ми не будемо виконувати рішення ДКНС. Із цим зверненням мені довелося виступити на радіо.
Важливим також було виїзне засідання Калуської районної ради, яке у 2001 році ми провели під стінами Верховної Ради України, протестуючи, таким чином, проти відставки тоді прем’єр-міністра Віктора Ющенка.
— За 20 останніх років у районі було чимало зроблено у культурно-духовному плані: будували церкви, пам’ятники. Калущина навіть отримала свою символіку — герб і прапор. Але соціально-економічний добробут населення наразі, м’яко кажучи, шкутильгає: села не знають ні що таке нормальні дороги та транспортне сполучення, ні що таке вуличне освітлення. Зрештою — бракує шкіл, дитячих садків, належної медичної допомоги. Чи відчуваєте на собі провину за незроблене?
— На жаль, багато чого зробити так і не вдалося. Досі турбують чотири недобудовані школи, зокрема, у Боднарові, Завої, Завадці та Станькові. Кілька років тому я піднімав це питання на сесії обласної ради. І, зрештою, всі ці об’єкти були включені у середньострокову програму соціально-економічного розвитку. Але нам так і не вдалося зрушити це питання з місця.
Загалом варто розуміти, що район на 92% є дотаційним. І навіть, якби ми перевиконали районний бюджет на 30%, то це все одно — мізерна сума, за яку не зробиш розвитку території. Попри це, ми все одно з року у рік рухаємося вперед. От, в останні роки пішла вже мова про освітлення сільських вулиць. Але ж ще років вісім тому ніхто про це навіть не "заїкався". Тоді гостро стояла проблема газифікації сіл. Сьогодні вона практично завершена. Тому можна починати працювати над іншими проблемами. Я переконаний: настане час, коли ми заговоримо про централізоване водопостачання у районі, очисні споруди, екологічні питання тощо.
Що ж до питання доріг, то це — катастрофа. Але мало хто знає, що у районному бюджеті немає жодної копійки ні на ремонт, ні на будівництво доріг. Законодавець просто не передбачив на районному рівні коштів на ці цілі. Адже податок із власників транспортних засобів уже кілька років 50% на 50% ділять між собою відповідно сільський, селищний, міський бюджет та обласний. Районний бюджет у цьому питанні повністю обійшли. Тому суцільне бездоріжжя є, а коштів на його ліквідацію у нас немає.
— Усе ж, район якось мляво працює над збільшенням власних надходжень. У рік заробляє всього 8-10 млн. гривень, за які, звичайно, мало що можна змінити. Чекати постійно субвенцій та дотацій із Державного бюджету — неправильно. Невже насправді, володіючи чималими, як мінімум, людськими та земельними ресурсами, не можна почати заробляти? Чи все ж таки легше працювати за принципом "На що дали — те зробили"?
— Працювати над збільшенням власних надходжень, безумовно, треба. І ми постійно над цим працюємо. Проблема у тому, що через економічну кризу та відсутність банківських кредитів розвиток бізнесу фактично завмер. Відтак, і можливостей заробити поменшало.
Загалом є разовий шлях збільшення власних доходів, тобто — продаж. Я цього не схвалюю. Хоча наразі бюджет розвитку формується, в основному, саме за рахунок продажу нерухомості, яка є у власності територіальної громади, або продажу землі. Але, якщо думати про перспективу, то головним завданням має бути максимальне залучення внутрішніх і зовнішніх інвесторів, які, вводячи нові виробництва, допоможуть створити робочі місця, платитимуть податки і відрахування у бюджет.
Так склалося, що бізнес, в основному, йде у міста. Ми ж навіть у селище Войнилів нікого не можемо "затягнути". Але з часом, я впевнений, що у містах стане затісно і бізнес таки піде у сільську місцевість. І тут треба буде різними шляхами зацікавлювати інвесторів, у тому числі — і зменшенням місцевих податків. Але над цим треба думати не лише нам. Адже, наскільки стабільною і сприятливою для інвестора буде ситуація, залежить, насамперед, від великої української політики. Тому треба створити сприятливі умови на рівні держави.
Ну, а продаж землі можна робити потрошки: продавати “спокусливі” земельні ділянки, скажімо, обабіч транспортних мереж, де зазвичай концентрується невеликий бізнес.
— Як ставитеся до ідеї проведення на Калущині адміністративної реформи, об’єднання міста і району та ліквідації райдержадміністрації?
— Сьогодні структура органів місцевого самоврядування не відповідає європейським нормам. Ми маємо районну раду, яка формально є представником громад, але виконавчих функцій вона не має. Адже ці функції — в адміністрації. Землею району також розпоряджаються не 56 депутатів, обраних громадою. Це — нонсенс. Тому рано чи пізно ми прийдемо до змін. Адміністрації повинні бути ліквідовані як структури, які мають виконавчі функції. Але — збережені як контрольно-наглядові органи. Окрім того, потрібне укрупнення сільських рад.
Щодо Калущини, то у майбутньому деякі села можуть увійти у склад міста. Адже воно має розвиватися. Але користь від цього повинна бути двостороння. Проте ліквідація району як такого навряд чи відбудеться. Ну, нема прецеденту в Україні, коли би у склад міської ради входили 50-60 населених пунктів. Це — неправильно. Не може один базовий рівень поглинути інший.
— Проте, міський голова Калуша Ігор Насалик обіцяє, що адміністративна реформа — не за горами. Наразі вже працює і для калушан, і для мешканців району. З наступного року, зокрема, обіцяє запровадити повне безкоштовне медичне забезпечення для населення. Район готовий до співпраці та для початку — повної передачі місту медицини, за перерозподіл якої останніх кілька років не вщухали суперечки?
— Ігор Степанович має намір максимально забезпечити розвиток не лише міста, але і району. Тому є надія, що тривалі суперечки, нарешті, відійдуть у минуле. Зрозуміло, що, якщо місто готове додатково вкласти у медицину такі колосальні кошти (мова йде орієнтовно про 40-45 млн. гривень у рік. — Авт.), то просто безглуздо відмовитися. Очевидно, Калущина у цьому питанні буде першою в Україні. Тому, звичайно, ми підтримуємо таку ініціативу. Повністю об’єднавши медицину, ми не лише зможемо поліпшити якість послуг, але й оновимо технічну базу медичних закладів району, у тому числі — і ФАПів та амбулаторій.
— А як щодо екологічних проблем району? Досі, поки міський голова лобіював це питання, районна влада майже не втручалася. Сьогодні вже чимало зроблено. Але ще більше — не зроблено, насамперед, того, що стосувалося саме мешканців району.
— У цьому питанні, насамперед, треба віддати належне Ігорю Степановичу, який зумів переконати і Президента, і голову Верховної Ради, і Кабмін, та "затягти" у Калуш державних півмільярда гривень. Екологічні питання вирішуються. Взяти хоча би те обладнання, яке Калуш уже отримав. Це — великий плюс. Сподіваюся, що буде вирішено і питання відселення людей, які мешкають у зоні проваль. Наразі окремі пункти програми трохи відкладено. Адже на державному рівні відчувається проблема з наповненням бюджету.
— Минулого тижня у районній раді навколо УП була сформована більшість, до складу якої увійшли чотири партії, у тому числі — і "Наша Україна", до якої Ви належите. У раді попереднього скликання коаліція формально складалася з двох партій — "Нашої України" та Блоку Юлії Тимошенко, але спільно працювати вона так і не змогла. Яким бачите майбутнє коаліції чотирьох? Чи не обмежиться її спільність лише розподілом посад?
— У раді попереднього скликання більшість, справді, існувала лише де-юре. Як складеться ситуація цього разу, покаже час. Але основний принцип, яким ми керувалися при утворенні більшості, — не розподіл керівних посад, а майбутній соціально-економічний розвиток у районі. Ми зважали і на власний попередній досвід, і на потужну особистість Ігоря Насалика. Важливо було не просто обрати голову і команду, а подумати над тим, як ця команда працюватиме кілька найближчих років, що зможе зробити для людей. Отож, краще бути у поїзді, який рухається і щось везе для людей, аніж їхати з пробуксовками.
Першим позитивом є вже те, що ми попередньо обговорюємо всі питання, які виносяться на сесію. Коли понад 40 депутатів беруть участь в обговоренні і досягають порозуміння, то видно і результат. Думаю, що до більшості рішень ВО "Батьківщина" буде приєднуватися. Загалом районна рада може працювати цілком успішно. Якщо — будуть дотримані принципи, закладені в угоді про утворення більшості.
— А яким бачите майбутнє "Нашої України"? Чи плануєте і далі перебувати у цій партії?
— Сьогодні рейтинг "Нашої України" втрачено. Думаю, винні у цьому не так місцеві організації, як ситуація, яка була створена при утворенні фракції НУНС у Верховній Раді у 2006 році. Тоді мав відбутися крок до об’єднання всіх національно-демократичних сил, а сталося зворотне. Це розчарувало людей. Але я сподіваюся, що незабаром ми побачимо реальне об’єднання національно-демократичних сил. Але об’єднання має відбутися навколо ідеї, а не навколо чергового лідера.
— Ви обіцяли балотуватися до обласної ради. Не йшли. Не залишилися на п’ятий термін і головою районної ради. Чим плануєте займатися? Чи правда, що Вам готують посаду радника голови районної ради?
— Я міг балотуватися до облради. Але, враховуючи, що з 1990 року я був депутатом районної ради, вирішив залишитися тут. Звісно, "Наша Україна" могла наполягати на моїй кандидатурі як заступника голови ради. Але я вирішив дати дорогу молодим
Зараз я — у відпустці. Але готовий працювати на громадських засадах. Я не відійду від політики. Згідно з законодавством, після виходу з відпустки мені протягом шести місяців гарантовано виплачуватимуть середню заробітну плату, або ж повинні забезпечити попередню або рівнозначну посаду. Ця норма закону стосується всіх, хто працював на виборних посадах. Враховуючи, що рівносильною роботою мене забезпечити ніхто не може (це можуть бути вакансії голови РДА, заступника голови ОДА або ж заступника голови облради. — Авт.), я можу добровільно погодитися на якусь іншу роботу. Однозначно, сидіти вдома не буду. Тим більше — маючи такий досвід і внутрішню енергію.
Щодо радника, то це — абсолютно неправдива інформація. Насправді, була пропозиція, щоб я працював координатором у вирішенні спільних питань міста і району. Але це — не радник. Більше того — подібною роботою я мав займатися на громадських засадах. Сьогодні мене це влаштовує, і жодної спеціальної посади для мене ніхто створювати не буде.
— Дякую за розмову.
