Василь Рудзінський та арт-галерея влаштували мистецький рекорд

Минулої неділі у нашому місті відкрилася рекордна виставка. Як для арт-галереї, так і для міста загалом експозиція робіт Василя Рудзінського стала найбільш масштабною. Окрім графічних і живописних полотен, які можна не тільки оглянути, але і придбати за “акційними” цінами, арт-галерея виставила і частину арте-фактів, які митець назбирав під час реставрації міського майдану. Відтепер фрагменти зберігатимуться в історико-краєзнавчому музеї Калущини, а роботи Василя Рудзінського — виставлятимуть тільки до кінця травня.
Переглядів: 729

 

Хоча більшу частину життя Василь Рудзінський прожив у Калуші, його персональна виставка у нашому місті— вперше. Але він бере активну участь чи не у всіх колективних виставках. Цього разу виставки просто вимагало мистецьке середовище Калуша. Відтак, представлена рекордна кількість картин — близько 120 графічних та живописних композицій. Їх художник малював протягом 30 років.

На відкритті виставки художника вітали численні друзі і колеги по пензлю: член Національної спілки художників України, скульптор Ігор Семак,  депутати Калуської міської ради Леся Кирилович і Михайло Гаврилишин, який, зокрема, наголосив, що знає митця вже багато років, але тільки тепер відкрив сповна його талант.

Наразі важко назвати тематику, яку художник не зачепив би на своїх полотнах, як, власне, у своїй діяльності загалом. Василь Рудзінський малює, виготовляє меблі, збирає старожитності і займається дизайном. І, хоча до всього знаходить професійний підхід, оскільки має універсальну художню освіту, але зізнається, що найбільше до вподоби йому — графіка. Саме по графіці він захищав дипломну роботу, навчаючись на художньо-графічному факультеті Одеського державного педагогічного університету.

Сам автор переконаний: за роки творчості його стиль змінився мало. Змінювалася і техніка, і жанрові уподобання: від реалістичного періоду відбувся перехід до сюрреалістичного. Однак, полотна, написані 20 років тому, і зовсім недавно, відрізнити нелегко.

Картини Василя Рудзінського мають чітко виписаний захопливий сюжет. Головною рисою більшості з них є містика: героїчна, історична, релігійна, мистецька і філософська. 

Чимало картин мають історичне підгрунтя. Зазвичай, базуються не тільки на історії України, але і на всесвітній історії. Приблизно так, як змінюються “український” і “російський” періоди творчості Миколи Гоголя, так змінюються “теплі” і “холодні” тони на тематичній картині “Україна? Росія?” — за мотивами творів письменника. Є у Василя Рудзінського і колекція портретів українських гетьманів, і навіть невелика робота під назвою “Загибель останнього українського козака у битві під Берестечком”. Його, за легендою, убив ударом у спину російський найманець.

Окрім усесвітньої й української історії, митець має дві універсальні серії-презентації, базовані на історії нашого міста і Прикарпаття загалом. Ще над однією серією робіт із історії нашого краю митець тільки працює.

Загалом, конкретних правил і термінів, за які може написати картину, Василь Рудзінський не має. Усе залежить навіть не від розміру полотна, а від настрою. Чимало з полотен на виставці — невеликі за розміром. Однак, навіть на кількох квадратних сантиметрах митцеві вдається передати величезну кількість кольорів і відтінків, а іноді — оригінальний сюжет.

— Розмір роботи для митця — не головне. Наприклад, графіка має, взагалі, камерний характер. Для неї найбільше підходять невеликі площі. Загалом, так, як різниться мітинг і бесіда, так і різняться велика і мала роботи. Велика робота — це крик, а мала — це шепіт. Однак, і так, і інакше можна сказати все, — переконаний Василь Рудзінський.

Серед полотен небагато пейзажів, хоча такий жанр є дуже поширеним. Однак, майже всі картини — сюжетні, насичені органічно поєнаними символами. 

Серед “цікавинок” виставки — риба. Хоча, сам художник зізнається, що рибальством не захоплюється, риба його цікавить більше в естетичному плані: у неї — довершена форма і луска, що переливається. Тому риба — відразу на кількох полотнах.

Загалом, колекція зібрана з трьох джерел: власної колекції художника, приватних колекцій, а також — фондів установ міста. І, хоча наразі калушани не вельми активно цікавляться виставками, Василь Рудзінський переконаний: не відвідують, бо недостатньо поінформовані. Тож, вирішив привабити глядачів не лише власними роботами, але і розпродажем частини з них.

— Я визначив певну кількість робіт, які можу продати за заниженими цінами. Так, їхня ціна — 100-200 гривень. Думаю, що вона буде прийнятна для більшості калушан. Хоча, наразі мистецтво коштує недешево, і переважна більшість людей не може собі дозволити його регулярно купувати, — вважає митець. — А ось глядач у калуського мистецтва — є. Чимало містян цікавляться виставками, імпрезами. Якщо людина має потребу у спілкуванні з мистецтвом, відвідання різних заходів у цій царині, то ні телебачення, ні інші сучасні засоби інформування цю потребу не задовільнять. Однак, мистецькі події потребують усе більшого висвітлення. Наразі його — замало. Хоча, у Калуші вирує мистецьке життя, творчі люди  об’єднані у неформальні товариства, як, наприклад, неформальна спілка художників. І ці товариства заявляють про себе, проводять різноманітні заходи. Навряд чи на Прикарпатті ще якесь місто має подібну формацію.

Разом із живописними роботами, відвідувачі виставки мають можливість розглянути й арте-факти, знайдені при реконструкції міського майдану, а, заразом, відкрити ще один бік діяльності Василя Рудзінського — колекціонування старожитностей. На стенді, який спеціально виготовив художник для історико-краєзнавчого музею Калущини, — фрагменти кераміки і скляних виробів, від шістнадцятого — до початку минулого століття. Усе знайдене неподалік самої арт-галереї кілька років тому, під час реконструкції частини площі Героїв. 

— Окрім малярства, я займаюся дизайном і виготовленням меблів. Тому старовинні, антикварні речі часто самі мене знаходять. Кілька років тому, коли проводили реконструкцію міської площі, я такі старовинні фрагменти, буквально, відрами носив. Визначити справжній вік та походження таких арте-фактів для людини із художньою освітою — неважко. Ще донедавна на площі Героїв була аптека. Вона була там розташована ще на початку минулого століття, а у давнину в аптеці також продавали косметику і парфумерію. Неподалік була розташована і гутна майстерня, де виготовляли скляні речі. Тож, по закінченні робочого дня працівники просто вихлюпували залишки скла на вулицю. Потім скло застигало, приймаючи різні форми. Із цими фрагментами ми маємо справу і сьогодні, — розповідає про колекцію Василь Рудзінський. — Так, серед експонатів є і фрагменти венеційського скла 16 століття, яке вже тоді мало товщину таку, як сучасне скло для ламп, а також — фрагменти голландської кольорової кераміки та місцевої, чорної кераміки. Подібний стенд я подарував і музею-оселі родини Івана Франка, що у Підгірках.

Об’єктом для творчості Василя Рудзінського може бути не тільки полотно, але і ціла оселя. Тепер усе більше калушан при облаштуванні домівок звертається за допомогою до дизайнерів. Самі ж люди, облаштовуючи інтер’єри, часто допускаються “грубих” помилок, які потім можуть навіть зашкодити здоров’ю чи взаєминам у їхніх сім’ях.

— Загалом, смаки людей псують телепрограми про облаштування інтер’єрів. Наприклад, шафу-купе, яка, по суті, є елементом вбудованих меблів, там подають як самостійні меблі, — каже митець. — Загалом, перед тим, як проектувати інтер’єр оселі, треба поговорити з її власником. І, звичайно, знати певні психологічні і фізіологічні особливості. Буває, що людина хоче, наприклад, червону кухню. Однак, проживши там всього півроку, досі дружна сім’я безперестанку свариться. І, навпаки, є люди, які потребують темних чи яскравих кольорів в оселі. Усе залежить від темпераменту людини. Наприклад, коли поселити меланхоліка  у  темну кімнату, він там просто не витримає.

Загалом, однією з найскладніших кімнат художник вважає кухню. Адже, призначення кожного елементу інтер’єру там — визначене. Тому доводиться експериментувати більше з лініями і кольорами.