Ліквідаторами не ставали добровільно — їх на це прирікали

Нині аварії на японській АЕС “Фукусіма-1”надали сьомий, найвищий рівень небезпеки. Такий же, як і під час аварії на Чорнобильській АЕС. 26 квітня виповнюється 25 років з часу, як Україну обпекла чорна зірка Полин. Нині щоденні репортажі з Японії змушують ліквідаторів аварії на ЧАЕС повертатися думками на чверть століття назад: їх примусово заганяли на Чорнобиль. Про це пам’ятають ще живі ліквідатори-калушани.
Переглядів: 267

Напередодні 25-ої річниці Чорнобильської катастрофи у Народному домі ім. А. Могильницького у Підгірках відбулася бесіда “Чорнобиль — горе і біль України”. У заході взяли участь близько 40 людей, в основному — учні ЗОШ №8. Також були присутні освітяни і головний гість — ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС, голова обласного громадського об’єднання “Прикарпатбат Чорнобиль”, колишній редактор газети “Дзвони Підгір’я” Ярослав Олійник. 

— У нашому житті все відбувається за законами, — переконаний Ярослав Олійник. — Рано чи пізно ми переконуємось, які ми безсилі проти природи, які безпорадні у протистоянні з її примхами. Нещодавні події на японській атомній станції “Фукусіма-1” підтверджують це. Такими ж безсилими і безпорадними були радянські громадяни після вибуху, який стався 26 квітня 1986 року на 4-му реакторі Чорнобильської АЕС. Але, якщо у Японії після вибуху всіх якнайшвидше евакуювали із зони лиха, то влада Радянського Союзу, навпаки, — зганяла туди якомога більше людей. Й у більшості випадків такі дії були примусовими.

14 липня 1986 року “добровольців” зібрали на полігоні цивільної оборони у с. Новиці. У основному, це були колишні “партизани” (військовозобов’язані запасу. — Авт.), яких звозили з усієї області.

— Пам’ятаю, як нас вистроїли на “плацу”, який був окантований колючим дротом, а по периметру ходили військові з автоматами, — згадує Ярослав Олійник. — Ми були приречені, але ніхто нічого не казав про небезпеку, яка на нас чекає. Так і було сформовано Івано-Франківський протипожежний батальйон. 

З Новиці тоді було відправлено 18 автобусів з ліквідаторами. Усі — у напрямку Чорнобиля. Усього з Івано-Франківської області поїхали 259 ліквідаторів.

— Було важко і дуже страшно, — зі сльозами на очах згадує ті часи калушанин. —Тільки прибувши на місце аварії, ми усвідомили реальні масштаби катастрофи і небезпеку, яку вона несла. Деякі члени нашого батальйону втрачали близько 5 кг ваги за день від переживань та постійної нервової напруги. Нам справді було страшно від того, що ми бачили і що відбувалося. А у той же час радянська влада всіляко приховувала реальні масштаби і можливі наслідки катастрофи. Нам навіть заборонялося вживати термін “зона відчуження”, щоб це якось не вийшло за межі Радянського Союзу.

Найбільшою небезпекою для ліквідаторів була небезпека радіаційного ураження. Хоча люди і перебували під постійним наглядом медиків, проте, за словами Ярослава Олійника, нерідко після повернення зі станції доза опромінення перевищувала допустиму у кілька десятків разів. 48 діб боровся з наслідками вибуху на 4-му реакторі Чорнобильської АЕС Івано-Франківський протипожежний батальйон, після чого повернувся додому. 

На сьогодні з 259 прикарпатців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, 58 — померли, 52 — інваліди різних категорій.

Присутні на зустрічі у Підгірках побачили і документальний фільм про трагічні події 26 квітня 1986 року. Учні зачитали уривки зі спогадів очевидців трагічних подій у Чорнобилі. Було озвучено уривки з творів, а також вірші, присвячені Чорнобильській катастрофі. Також лунали пісні про ті трагічні дні.

Художній керівник народного дому ім. А. Могильницького Галина Бойко прочитала поезії, присвячені тим страшним подіям. Присутні вшанували жертв Чорнобильської катастрофи хвилиною мовчання.