Орест Белей прийшов до “Листопаду” на третьому році існування гурту. Однак, дуже скоро став “візиткою” і душею гурту. Красивий соліст із “сильним” романтичним голосом, здавалося б, змушував любити рок навіть тих, хто ставився до року байдуже. Відтак, “Листопадові” — вже сім. І хлопці продовжують грати hard’n’heavy та glam-rock. Співають і своє, і чуже. Водночас — постійно рухаються вперед, навчаючись писати музику, слова, а також — захищати себе і свою творчість перед законом.
Тож, коли Орест Белей прийняв рішення брати участь у відборі на талант-шоу “Голос країни”, колеги з гурту його підтримали. Хлопці були згідні відпустити свого вокаліста для участі у шоу на кілька місяців. Однак, сам Орест вирішив: зостанеться з “Листопадом”. Чому відмовився від участі у телепроекті, чому змінює назву гурту, та про що мріє соліст “Листопаду” — Орест Белей розповів в інтерв’ю “Вікнам”
— Оресте, чи пов’язане твоє рішення податися у телешоу із намаганням розпочати сольну кар’єру?
— Намір потрапити у телешоу — не зовсім сольна кар’єра. Просто на певному етапі стало цікаво, як воно: співати самому. Відтак, дізнався про кастинг до “Голосу країни” з Інтернету. Тож, — подав заявку на участь: надіслав кілька кавер-версій (авторських музичних композицій, виконаних іншим вокалістом чи колективом. — Авт.) на пісні відомих рок-гуртів та виконавців. Загалом, серед кількох тисяч заявок мали обрати тільки 500 осіб. І я опинився серед них.
Вже через місяць я отримав запрошення на участь у відбірковому турі у Києві. У складі журі, що прослуховувало учасників, був, зокрема, і продюсер шоу Костянтин Меладзе. Ставлення до конкурсантів було дуже привітним.
Уже після прослуховування у Києві мені повідомили, що наступний крок — перший день телепроекту: так зване “сліпе” прослуховування. Там, наскільки відомо, — чотири розвернені тренери, які мали прослухати й обрати собі підопічних, не бачачи їх.
На шоу я так і не потрапив. За кілька днів до від’їзду у Київ мені надіслали примірник попереднього договору, обсягом більше сорока сторінок. Після того, як я їх прочитав, зрозумів: умови договору для мене —не найкращі. Умови мені не підійшли, зокрема, і тому, що я ризикував роботою (Орест Белей працює хірургом-травматологом у Калуській ЦРЛ. — Авт.). А також — своїм гуртом. В основі всіх незручностей була невизначеність у часі. Я просто не знав, коли я приїжджатиму додому. Відтак, не зважаючи на “чемоданний” настрій і навіть квиток до Києва, від участі у шоу я відмовився. Хоча, мене підтримували і рідні, і друзі, і колеги з гурту, які навіть були згідні відпустити мене на кілька місяців для участі у проекті. І сам я був дуже задоволений, що подолав кастинг на телепроект.
— Однак, Київ ти підкоряєш не вперше. Був і відбірковий тур на “Євробачення-2011”, і виступи на концертах та фестивалях. Слухачі року у столиці й у провінції — різні чи схожі?
— Що стосується відбору на “Євробачення”, то тут, звичайно, ми вирішили випробувати свої сили. Мали надію, що наш стиль і наша творчість стануть у нагоді для “Євробачення”. Але виявилося, що — ні.
У столиці ж ми виступаємо часто. Переважно — у рокових клубах. Однак, у Калуші, Івано-Франківську, Львові й у всій Західній Україні рокова культура не поступається у розвитку роковій культурі столиці. Більше того, західноукраїнський слухач — нічим не “гірший” за столичного. Останні — часто “розбалувані” розмаїттям гуртів, які мають змогу послухати.
Тому виступаємо, практично, в усіх регіонах. Іноді маємо по чотири виступи на тиждень. Іноді — жодного за місяць. Однак, досі ми є самі собі продюсерами. Кожен із нас працює на роботі, і вільні гроші, звичайно, якщо вони є, вкладаємо у гурт: у записи, зйомки кліпів, тобто, в усе, що треба.
Наразі основне завдання для гурту — записати перший альбом, який у нас ніяк не вдається записати. Адже постійно виникають певні перепони. Так, якщо із комерційними проблемами ми сяк-так даємо раду, оскільки просто до них звикли, то у творчому плані потрібно кудись постійно рухатися і приймати чимало рішень. Так, зокрема, наразі ми вирішили “пригальмувати” із записом власних пісень і зосередитися на кавер-версіях.
Альбом дасть змогу долучитися до наших шанувальників чималій кількості слухачів. Однак, щоб “пробитися” кудись, потрібно спрощувати, зм’якшувати музику разів у два-три, а, може, й у більше. Але, по-перше, таких гуртів — дуже багато в Україні. По-друге, ми самі є спонсорами своєї групи. Тож, не хочеться змінювати наш стиль на той, який нам не подобається, і переходити на щось, що нам неприємне. Адже “Листопад” сформувався навколо обраного стилю. Цей гурт у нас є, як відпочинок: душу відвести.
— Однак, теперішній “Листопад” — не такий, яким був створений 2004 року. Точніше, тепер є два “Листопади”, які ведуть між собою конфронтацію. 2009 року частина колективу відділилася від гурту, створивши свою команду і надавши їй аналогічну назву. Чи вичерпався конфлікт між гуртами?
— Боротьба тривала, насамперед, тому, що назва — “розкручена”. Я не впевнений, що конфлікт — завершений. Принаймні, ми заспокоїлися на тому, що здобули авторське право на назву гурту, захищене нами в “Укрпатенті”. Таке право мають буквально кілька гуртів в Україні.
Той “Листопад”, засновником якого є наш колишній соло-гітарист, не раз змінював свій склад. На жаль, той “Листопад” намагався ставити нам серйозні перепони. Були випадки, коли навіть пробували захистити авторські права на пісні, принесені до гурту мною і захищені також мною.
У нашому “Листопаді” зараз теж відбуваються певні зміни. Наразі під питанням — подальша участь нашого ритм-гітариста. І, якщо доведеться шукати іншого учасника, то назва гурту, напевне, зміниться. Річ у тому, що авторське право на назву гурту було закріплене за трьома учасниками, одним із яких є ритм-гітарист.
Мені ж дуже шкода розлучатися з “Листопадом”. Хоча, зміниться, фактично, тільки назва. Стиль і пісенний репертуар — не зміняться.
— Наразі ж взаємини між учасниками гурту — дружні чи робочі?
— Ми підтримуємо дружні взаємини. Фактично, є однією компанією. Підтримуємо стосунки не тільки робочі, але об’єднавчим фактором є, звичайно, музика і специфічний стиль, у якому працюємо і розвиваємося. До прикладу, окрім кавер-версій, маємо і власні пісні. Досі більшість зі слів написав я. Музику пишемо разом, однак, надалі плануємо спільно створювати і слова пісень для того, щоб був більш різноманітний матеріал. Все-таки, гурт відрізняється від окремого виконавця тим, що кожен робить свій певний внесок.
Не заважає нам і те, що тільки я проживаю у Калуші. Решта хлопців — в Івано-Франківську. Тож, мені доводиться їздити на репетиції до обласного центру. Буває по дві-три репетиції на тиждень, а буває — й одна. Репетиція у середньому триває близько трьох годин. Але, оскільки кожен із учасників гурту є не новачком, у кожного були певні попередні проекти, то кожен опрацьовує свій матеріал вдома. А на репетиціях ми просто збираємося, і все це докупи складаємо. І, таким чином, часу вистачає.
Хоча, професійної музичної освіти ми не маємо. Я закінчив музичну школу, а решта моїх колег опановували музику самотужки. Але практика показує, що більшість відомих музикантів, виконавців були “самоучками”. Тож, думаю, що музична освіта — не головне.
— Власне, ти поєднуєш медицину і музику. Чи траплялося так, що тебе впізнавали шанувальники на основному місці роботи?
— У лікарні намагаюся “зашифруватися”. Якщо впізнають, то, звичайно, спілкуюся з людьми, розповідаю про гурт, якщо їм це цікаво. Впізнають багато людей: на вулицях Калуша й Івано-Франківська. Буває, що впізнають і пацієнти. Наприклад, був один пацієнт, шанувальник року, який після того, як лікувався у мене, став шанувальником ”Листопаду”, і навіть — відвідував наші концерти.
Наразі музику доводиться ділити з медициною, і — навпаки. Наразі я надаю перевагу основній роботі. Однак, якщо б довелося обирати між двома заняттями, то це був би дуже важкий вибір. І не знаю, на чию користь.
— Ви розвиваєте свій гурт, щоб досягти певної мрії. Яка вона?
— Звичайно, що мрією завжди було “дорватися” до музичного Олімпу. Хотілося б зібрати якомога більше слухачів. Тобто, як мінімум, стадіон. І найбільша мрія — збирати не один раз цей стадіон, а робити це періодично впродовж багатьох років.
Однак, жоден гурт не здатен самотужки зібрати стадіон. При хорошій підтримці та при дуже хорошій рекламній кампанії й, відповідно, при великій затраті фінансів, можливо, “Хімік” ми б і зібрали.
— Спасибі, Оресте, за відвертість.
